Пісня за піснею: The Jossers розповідають про свій дебютний альбом

Калуський гурт The Jossers грає на стику панку, психоделіки та інді-року. Цього року тріо випустило свою дебютну платівку Unsupported Bravery of Local Kids, яку 25 грудня презентує в київському клубі Mezzanine. Ми попросили соліста і барабанщика гурту Сергія Воронова розповісти про пісні, які увійшли до дебютного лонгплею для нашої нової рубрики “Пісня за піснею”.

Придбати квитки на презентацію The Jossers 25 грудня, клуб Mezzanine

Перш ніж починати розмову про кожен із треків нашого десятипісенного опусу, розповім про назву альбому, яку, до речі, складно перекласти, уникаючи складнопідрядності. “Сміливість місцевих дітей, яка не підтримується” – і асоціації з “file is not supported” не такі вже й необґрунтовані. Одного разу я друкував якийсь файл для університетської роботи на принтері свого сусіда, а цьому шматку пластмаси уже років так десять, і дуже часто він видавав аркуші паперу, де системним шрифтом красувалось наступне повідомлення:

“unsupported personality”

Здається, це був травень 2016, коли ми уже закінчували зведення і мастеринг треків. Я розповів цю історію звукорежисеру студії SoundPlant Антону. Він сказав, що варто прибрати “personality” і чимось добити слово “unsupported”. Слабо пам’ятаю проміжні варіанти, але, протягом тижня роздумів, для мене нарешті завершився процес формування ідеї самого альбому, яка повністю спроектувалася у Unsupported Bravery of Local Kids.

Місцеві діти – ким вони стануть, коли виростуть? Про що вони думають? Коли я був десятирічним хлопчиком, мої однолітки відвідували якісь додаткові заняття з танців чи вчились у музичних школах, чим і я успішно займався впродовж 11 років, або ж намагалися здобувати хороші профільні знання у школі. Йшов час, захоплення змінювались, стало круто бухати і вливатися у систему нашого пострадянського гетто.

Амбіції, бажання та мрії притуплялися. Ставши підлітками, мої однолітки все більше ставали схожими на героїв російських серіалів із дев’яностих, вони не хотіли нічого більшого, ніж купити на місцевому ринку класні “шкари” (взуття), або ж гопанути когось на районі і дістати якісь гроші. Або ж новий телефон. Такий світогляд та, скоріше, естетика – красиво, правильно і “по-понятиям”, – доволі лякає. І штука в тім, що багато дорослих жителів нашого постіндустріального містечка живуть у цій ідеологічній ямі, а це ті самі люди, що 10, 20, 30, 40 років тому були такими ж дітьми, які пройшли те ж саме.

Unsupported Bravery of Local Kids – історії про дорослішання, ті моменти, які у загальному лабіринті вирішують: йти вправо, прямо, чи вліво? Мені не знадобилось далеко йти, щоб хапати за хвіст чергову тему для пісні, більшість із них були на поверхні – у мені і навколо мене.

Wardrobe-Shrine

Ця пісня була під номером 5, коли Петя (гітарист) приніс гітарну заготовку. Ми і досі називаємо їх за номерами, коли граємо концерти. Проте у релізі вона перша, і я не знаю, яка із решти пісень краще підійшла б для входу у альбом. Wardrobe-Shrine – “шафа-святиня”. Власне, це пісня про момент прийняття самостійного рішення. Заходити туди, де живуть тільки ті, хто плаче? Чи блукати пустелею, де сльози перетворюються у пісок?

Для мене цей трек один з найкращих і найцікавіших у музичному плані – з акцентами, зміною розмірів і загальною динамікою. І, звісно, ця до болю проста басова лінія, яка створює такий хиткий флоу, а також вокал, який в кінці переходить у гітарний шум.

What Is Wrong 

Це улюблений текст мого сусіда (у якого принтер видає порожні аркуші). Корова у ямі? Човен на мілині? Юнак у падінні? А що тут взагалі неправильно?

Коли ми записували цей трек, я хотів зробити його максимально пост-панковим, і, водночас, абсурдно веселим. Басова лінія чудово послужила основою другого, ритм – першого, а гітара склеїла ці не дуже поєднувані речі. А ще це єдина “танцювальна пісня” в альбомі.

Moron 

Текст цієї пісні – поки найкраще, що я написав для The Jossers. Це гра з ідіомами та сюжетом з “поверненням у мущлю” на межі з істерикою – якщо ви знаєте “Петлю Пристрастия”. I’m the pitfall for the rest / Sitting in the smallest nest / I lay the eggs to no avail. А ще тут зашифровано “LOL” у приспіві – laughing out loud, про що я і не здогадувався, поки Макс Іщенко із Small Depo не розповів мені про це. Круто, коли є такі інтерпритації, які ти навіть не закладав у текст.

Moron – перший трек, який ми записали для альбому, він вийшов як сингл 11 грудня минулого року. Хто ж знав, що вихід Unsupported Bravery of Local Kids відкладеться на 9 місяців? Якщо говорити про музичну частину – це вищезгадана істерика, втілена у гітарних партіях. Коли ми придумували цей трек, Петя хотів послати усі канони гітарних партій під три чорти, а Ставров (басист), зіграв просту та красиву басову лінію – з цими паузами. Тому нам здалось, що результат буде цікавим. Думаю, так і вийшло, з цією піснею, мабуть, і асоціюється те, ким нас уявляють слухачі – лохами, що не вміють грати, або уміють, тільки навмисно спотворюють свою музику. Я досі не знаю відповіді.

Bronchitis (to climb the ladder) 

Спочатку вона називалась Battery. Цей трек про той крайній момент, коли далі падати уже нікуди, всі плінтуси уже давно стали стелею, і час підніматись. Знову і знову. Але якось я захворів на бронхіт вдруге за півроку (після концерту Stoned Jesus!), і зрозумів, що це ж воно, так? Тобі знову треба підніматись, бо інакше бронхіт перейде у пневмонію, а це межує із дуже страшними речами. Словом, я забронхітився і втретє, і ви, мабуть, здогадуєтеся, що я деколи слухав для “повернення у життя”. Ця пісня атмосферно нагадує мені Sigur Ros – Hoppipolla (от би і нам стільки духових і струнних!), і я дуже радий, що ми досягли такого ефекту.

Якось я приніс гітарну і басову заготовки на репетицію, і Ставров відмовився це грати, бо “надто нудно”. Але потім він заюзав гітарний ефект для своєї бас гітари, і все стало на свої місця.

The Interlude/The Outrolude

Ці треки були написані для оформлення внутрішньої музичної концепції. Рішення максимально спонтанне – від розуміння того, що “ось, потрібна інтерлюдія між четвертою і п’ятою піснею”, до моменту початку запису синтезатора на диктофон мобільного телефону пройшло хвилин десять. У мене досі є 5-6 інших “людій”, які виявилися непотрібними. По факту обидва треки – це одна й та ж композиція, тільки у двох варіантах – мінорному і мажорному. Я думав записати їх нормально, на студії, але звук того, як пальці натискають пластикові клавіші, змусив передумати і робити ці два треки з диктофонного запису. Lo-fi, так.

Doublethink Is Nothing

Ні, тут, на жаль, без Орвелла. Взагалі, друга частина альбому набагато темніша і агресивніша, і ця пісня починає цю серію. aliens from the future told me that / everything you said was true at all. Просто більшість сказаного, врешті-решт, нічого не значить. Саме тому протилежності рано чи пізно стають нічим у своїй сумі, або поодинці.

Найбільш ненависний трек з альбому, який ми вирішили максимально неочікувано обірвати. Щоправда, мені дуже подобаються фінальні гітарні ходи, які вибиваються із загального мінору.

Already Counted Numbers 

Я досі нікому не розповідав, але це дуже глибоко закопана рефлексія на ситуацію у нашій державі – у вузькому дискурсі, і про обставини, які від нас не залежать – у широкому. They’ve already known /how can I mourn / my relatives / and count numbers.

Це найдовший трек альбому, який “йде у нікуди”. А куди йде те, що ми бачимо щодня? Мені подобаються дисонанси у вокалі та гітарна партія загалом – особливо момент, коли вона неочікувано переходить у мажор. А також ця тягуча безвихідь.  

Summary 

Центральний трек альбому за змістом. They were born to reenact it / They were born to discover it / summary, summary / for the offspring’s sake. Кожне покоління народжене для того, щоб змінити світ, але “нас слишком плохо воспитали, чтобы требовать светлого будущего”. І ті, хто справді роблять щось хороше, зазвичай недооцінені і непотрібні. А “звітувати” перед наступними поколіннями приходиться саме їм.

Це джем. Повністю скопійований із диктофонного запису. Петя наполягав на цьому, і ми піддались. Вийшло доволі цікаво, проте деколи надто спокійно і байдуже. Як рефлексія на тему.

This Is It 

Ось і все, так? Can’t be sure / that it’s right / I dispense with / your lullabies. Момент розуміння того, що те, з чим ти жив впродовж довгого часу, є чимось неправдивим, і пора від цього тікати. Власне, “ліричний герой” весь час біжить, бо розуміє, що, “ось і все”, але його весь час наздоганяють сумніви. I’m staring at / my bucket list / I’m crossing-out / but one remains / I can’t be sure / I’m not aware.

Спочатку басова партія була гітарною заготовкою, але не було жодної ідеї для ритму. А потім мені захотілось додати до уже різкої та спотвореної гітари чіткий армійський ритмічний малюнок, що повторюється перед кожним куплетом. Зараз ми трохи переробили пісню, вона звучить набагато динамічніше вживу, але і цей варіант є найсильнішим у музичному плані серед інших пісень альбому.

Ілюстрації: Павло Ковдра

Фото: Аня Зевако