Інді-лейбл WATRA: “В Україні купи речей ще просто немає, і їх треба створювати”

Цього жовтня в Україні з’явився новий інді-лейбл WATRA. Його запустили Костянтин Почтар та Андрій Бояр. Костя – відомий передусім як фронтмен гурту 5 Vymir, а також сінґер-сонґрайтер Postman. Андрій – режисер та кліпмейкер, який співпрацював із багатьма українськими музикантами, серед яких той самий 5 Vymir, а також O.Torvald, Pianoбой, Dakh Daughters тощо.

Ще до офіційного запуску лейблу Костя та Андрій звернулся до мене із пропозицією LiRoom стати їхніми інформаційними партнерами. WATRA планує підтримувати нових українських артистів, на початку – таких самих співаків-одинаків як Postman, а згодом й інші проєкти. Це ідеально лягає в концепцію нашого блогу – розказувати та розвивати нову українську музику.

За пару тижнів до першого релізу ми зустрілися із Костею та Андрієм у кав’ярні Coffee Nerds, що на КПІ, та детально обговорили їхні плани.

Як з’явилася ідея робити лейбл?

Андрій: Ми з Костею товаришуємо ще з часів, коли я зняв свій перший кліп для гурту 5 Vymir. У ході спілкування ми зрозуміли, що у нас багато спільних інтересів серед яких музика, кліпи та візуальне мистецтво. На початку ідея Кості полягала не в лейблі, а радше в допомозі із звукозаписом та концертній агенції. Оскільки у нього вже накопичилася певна кількість зв’язків із зарубіжними організаторами, то з’явилася ідея допомогти українським артистам-сонґрайтерам із виступами за кордоном.

Я сказав, що мені це також цікаво, але більше з візуальної точки зору. Бо я знімаю кліпи і мені хочеться працювати над візуалізацією музики. До того ж кліпи та фотографії стали невід’ємною частиною розвитку музичного проєкту.

Тож я запропонував Кості об’єднати наші зусилля та створити повноцінний лейбл. Тобто зробити так, щоби артист, який є на лейблі, отримував не тільки допомогу в записі та з концертами, а й з відео, фото, афішами та іншими візуальними матеріалами. Протягом пів року ми все обговорювали, проводили зустрічі та все планували. 

Костя: Із 2017 року я давав багато концертів за межами України. Як би це парадоксально не було, я людина, яка дуже багато часу проводить наодинці. Сольну кар’єру я теж, здебільшого, будую сам. Я сам собі лейбл. Проте є люди, цілі яких співпадають і яким варто об’єднуватися для їхнього досягнення. Бо є таке правило – групова динаміка все одно сильніша за індивідуальну.

Часто після концертів мене питали про інших музикантів з України, мова здебільшого йшла про сінгерів-сонграйтерів. Я тоді подумав, що цілком можливо налагодити таку співпрацю і займатись букінгом, оскільки у мене є ще пару знайомих, які скоро випустять свої треки і які залюбки поїхали б в невеликий тур. Я вважаю, що успіх кожного окремого артиста за кордоном – це успіх всієї України. Тобто всі люди, які займаються експортом української музики, навіть якщо вони не спілкуються одне з одним, вони – заодне.

Є багато людей, які пишуть хорошу музику, але не знають що із нею робити. Була ідея їм допомогти на початковому етапі. А там би вони вже самі розібралися, де шукати необхідну інформацію. І тут Андрій вступив із контрпропозицією: робити це не ситуативно, а зробити певний проєкт (стартап, бізнес) – маленький локальний лейбл, який може допомогти новим артистам достойно існувати.

Які функції буде виконувати лейбл?

Костя: Ми зможемо забезпечити: саунд-продюсування, запис альбому, видавництво, букінґ, кліп, фотосет та промо в медіа.

Контракт підписується на кілька років. Таким чином лейбл несе спільну із артистом відповідальність за його подальшу кар’єру.

Є інші варіанти співпраці з артистами, які певних послуг не потребують. Наприклад, ми думаємо періодично випускати сингли більш відомих артистів.

Андрій: Ми можемо допомогти зі зйомкою кліпу. У нас є знижки на ренталах та досвід у зйомках. І мова не тільки про сценарій і режисуру, це лише частина процесу, який ще включає адміністрування, продакшн та купу інших речей, які ти одразу не помічаєш. Коли я починав, нікому було мені із цим допомогти.

Костя: Так само і з музикою. Коли ми починали з 5 Vymir, ми не мали звідки отримати допомогу із записом, промо та розповсюдженням нашої музики. І якщо таких людей не з’являється, значить ти сам маєш стати такою людиною.

Із того, що говорив Андрій я так зрозумів, що у вас буде певна візуальна стилістика, притаманна більшості артистів?

Андрій: На цьому етапі я не готовий сказати, що це буде якась стилістика, яка залишатиметься сталою протягом 5-10 років. Це не дуже логічно.

Спочатку ми будемо орієнтуватися на артистів певного жанру. Це будуть сінґери-сонґрайтери (one-man/woman bands). Так буде простіше в організації концертів, зйомці кліпів, записі альбомів та й взагалі будь в чому. А коли вже «станемо на колії», почнемо працювати із фулл-бендами у різних жанрах. У нас поки немає плану на 10 років вперед. У нас є план на 2-3 роки. Думаю, за цей час навколо лейблу має зібратися певна тусовка.

Щодо візуальної концепції. Ми з Костею думаємо, що стилістиці one-man band дуже підходить… (задумується)

Костя: Це називається «аналоговий чувак». Я колись прочитав в інтерв’ю Андрія, що він називає себе «аналоговий чувак». Мені здається це ідеально пасує.

Андрій: Я б не хотів прив’язувати це до кожного артиста, бо не всім це підходить. До того ж ми не хочемо будувати лейбл на тому, що я як режисер буду знімати всі кліпи. А Костя – записувати альбоми як саунд-продюсер. Це не дуже правильно. На початку ми це будемо робити самі, але через деякий час нам буде цікаво попрацювати з іншими професіоналами.

Але, повертаючись до стилістики, оскільки мені подобаються різні аналогові штуки, я почав активно знімати на плівку. Перші фотосети і відео ми хочемо знімати на плівку.

Коли я чую One-Man Band, я одразу уявляю собі обкладинку, на якій чувак іде з гітарою через плече, такий собі кантрі-Сковорода. Особливо на плівку. З одного боку така типізація – це зручно, бо ти одразу можеш уявити як звучатиме платівка, з іншого – це веде до стереотипізації та шаблонності. Як знайти баланс між творчістю і копіюванням?

Андрій: У нас чомусь вважають, що якщо ти знімаєш на плівку, то це обов’язково щось дуже вінтажне. Щось, що тягне за собою старі речі із шафи, вбиту тварину поруч та якесь банджо. Але це не так. Плівка – це просто спосіб. Хтось п’є чай, а хтось п’є каву. Хтось знімає на цифрову камеру, а хтось – на плівку. Просто через поступ прогресу зйомка на плівкову камеру вважається минулим, а на цифрову – сучасним та майбутнім.

Але історія починає повертатися та переосмислюватися. Пару років тому почався ренесанс вінілу. Так само відбувається і з плівкою. Проте оскільки у нас в країні це доволі складно робити, то люди цього ще не розуміють. Проте у Штатах це сприймається просто як вибір на що ти сьогодні хочеш знімати. Я не хочу кічитися тим, що «От дивіться, ми знімаємо на плівку, а ви – ні!». Це просто такий спосіб зйомки, це не якась магічна річ. Просто ми вирішили зробити перші кліпи таким чином.

Костя: В Україні є купа речей, яких ще просто немає і їх треба створювати. Має бути не один маленький лейбл, на п’ятимільйонне місто, а їх має бути 50. Має бути не один клуб Sentrum, який закрився і нема де виступати. Їх має бути багато. Ми ще тільки на початку шляху. І тут вистачить місця для великої кількості людей в індустрії.

Андрій: Просто серед виробників відео зараз є якась нездорова конкуренція. Люди хваляться та воюють за те, хто кого знімав, наскільки це велике ім’я.

Зазвичай конкуренція виникає там, де всім не вистачає грошей.

Костя: Так, але досвід показує, що ти, як музикант, можеш жити з музики навіть без великих контрактів та корпорацій за плечимо. Є такий бенд як Kikagaku Moyo. Всі його учасники живуть у різних країнах. Частина – в Амстердамі, частина – в Токіо. Вони збираються раз на півроку-рік, протягом короткого часу записують альбом та потім зустрічаються тільки на концертах. Один чувак займається видавництвом, відкрив маленький лейбл. Другий – займається радіо і медіа. Їм не потрібен менеджмент та великі лейбли, щоб виступати на KEXP та їздити світом. Усе можливо, але за певних умов.

Якщо ти вже вжив термін «стартап»… Стартап зазвичай виникає як спосіб вирішення проблеми, яку в якийсь момент відчув його засновник. Яку особисто твою проблему має вирішити WATRA?

Костя: В Україні дуже мало місць, де можна і має сенс виступати.

Без Обмежень так не вважають.

Костя: Тут варто відокремлювати великі гурти від невеликих. У нас часто вважають, що президент має вирішувати всі проблеми. Але насправді велику кількість із них вирішує голова твого району. Місцева влада має набагато більший вплив на твоє життя. Так само і з музикою. Локальні речі набагато важливіші, ніж глобальні. Ніхто не починає із концертів на НСК «Олімпійський».

Усі починають з маленьких місць, яких дуже мало. А музикантові треба десь виступати, набиратися досвіду. І в України це робити важко. Коли я почав сольні виступи, я думав, що це буде дуже просто. Я собі сам один з гітарою і зможу виступати всюди. Але цього не сталося, тож я почав думати, що робити далі. І зрозумів – що не можна закриватися в рамках однієї країни. Світ великий. Не дуже розумно не користуватися можливостями, які тобі надає сучасне життя.

Усе це мені нагадує продовження концепції альбому «Нові імена» (гурту 5 Vymir), коли ви також збирали навколо себе музичну тусовочку. Чи це так і чому та тусовка не спрацювала?

Костя: Це була мрія, яка не мала під собою реальних підстав. Не можна зібрати різних людей і сказати їм: «Тепер ви ком’юніті». І зробити це просто через те, що всі вони, наприклад, грають українську музику. Ком’юніті має об’єднуватися не навколо образів, а навколо цінностей.

Люди можуть ефективно працювати, тільки коли отримують певні правила та умови. Лейбл та його умови – це певний фільтр, створений для того, щоб збільшити свої шанси менше помилятися.

Андрій: Лейбл – це більше робота. Є поняття тусовки – це там де всім прикольно, всі п’ють пивко, спілкуються, але ніхто нікому нічого не винен. І у будь-який момент може сказати: «Мені це більше не цікаво, я піду пограю з іншими чуваками». А лейбл – це робочий момент. Ми хочемо, щоб наші артисти в першу чергу розвивалися. Тут не буде так: «О, ви такі кльові чуваки, давайте ви будете щось там робити, а там як вийде». Так точно не відбуватиметься. Ми не хочемо просто допомогти. Ми хочем співпрацювати.

Звичайно навколо цього буде формуватися тусовка. Але всередині буде не тусовка, а робота.

Яка бізнес-модель лейблу? У чому ваш прибуток?

Костя: Букінґ, інтернет-продажі і рекламні проєкти.

Ви будете забирати процент?

Костя: Так, звісно.

Майже весь, як мейджор-лейбли?

Костя: Ні. Але ми не хочемо поки озвучувати конкретні цифри. У нас є базова модель, яку ми пропонуємо на старті, але із різними артистами вона буде мінятися.

Яких артистів лейблу ви вже можете назвати?

Костя: У нас є реальні домовленості, але поки не підписані контракти ми ще не можемо назвати.

Андрій: А Postman? Ти можеш його назвати.

Костя: Точно. Перший реліз лейблу ВАТРА – це буде повноформатний альбом “гурту” Postman. Він буде англійською мовою, за виключенням кількох треків. У жовтні вийде перший кліп і перший сингл. Альбом уже майже готовий. У ньому записалося багато українських музикантів, які грають на різних інструментах. Туру Україною не планується, буде буквально пару концертів. На презентації в Києві я планую зібрати якомога більше артистів, які брали участь.

А 5 Vymir також буде випускатися на цьому лейблі?

Костя: Поки що мови про це не йде. Тому що на цьому етапі лейбл нічим не може допомогти гурту 5 Vymir. Лейбл може підтримати альбом на своїх сторінках, але не в цьому суть.

Яким артистам ти би порадив вам писати?

Костя: Тим, які прочитали це інтерв’ю і їм стало цікаво.

Тобто жанр не має значення?

Андрій: Писати можуть всі – навіть якщо у людей немає цілі потрапити на лейбл. Хтось хоче зняти кліп, чи зробити фотосет, чи отримати допомогу у саундпродюсуванні альбому. Всі можуть писати зі своїми побажаннями чи пропозиціями.

Нещодавно на ПОТОПі виходила стаття про становлення сучасного українського інді-фолку, для якої Костя також дав розширений коментар. Стаття була у доволі депресивному тоні. Як ти зараз оцінюєш перспективи українського інді-фолку, особливо враховуючи, що частина артистів лейблу, наскільки я зрозумів, буде грати саме в цьому жанрі?

Костя: Коли я спілкуюся з українськими музикантами, я спостерігаю одну спільну рису для багатьох із них. Це сум. Потрібно враховувати в якій країні ми знаходимося, на що ми можемо розраховувати, що є і чого нема. Ми не дуже високо і нам треба рухатися вгору. І неважливо яку музику ти граєш.

Але є приклади артистів, які можуть існувати за рахунок своєї музики. Усе вирішує випадок. І все, що ти можеш зробити, це збільшити імовірність вдалого випадку.

Ти заробляєш музикою?

Костя: Так.

Усе, що ви озвучуєте – доволі андеграундні речі. Це не ті артисти, які збиратимуть навіть тисячні зали скоріше за все.

Костя: Саме так. Бо там відбувається найцікавіше. Мій тато багато років працював у футбольній школі. І він приходив додому і постійно казав: «Мені ніколи не було цікавіше дивитися матч великих команд, на кшталт Динамо, ніж як грають пацани на стадіоні «Атек»». Цілі – це прекрасно, але найголовніше – процес. Бо якщо втратиш задоволення по дорозі, то врешті можеш прийти до своєї цілі і не зрозуміти, на що витратив стільки років.   

Фото: Женя Люлько
Локація: Coffee Nerds