Головна
>
Кіно
>

Професія, якої не знайдете у титрах: хто такі шоуранери і чому вони нам потрібні

Професія, якої не знайдете у титрах: хто такі шоуранери і чому вони нам потрібні

Наприкінці травня медіакомпанія Starlight Media запустила Starlight Story Lab — майстерню шоуранерів. Утім, у титрах наприкінці серіалу ви навряд знайдете таке слово: зазвичай там є автори ідеї, режисери, сценаристи, продюсери, актори, художники по костюмах, світла чи звуку. 

Такої професії, як «шоуранер» в переліку професій не існує. Хоча саме ця посада є найвищою, коли ми говоримо про виробництво телепроєктів. 

Хто такий шоуранер, як він може допомогти просунути проєкт та чому в Україні їх мало? Про це випускова редакторка Лірум Яна Ільків поговорила із Євгеном Туніком. Він — один з небагатьох українських шоуранерів, який також буде ментором на навчанні у майстерні.

Серед його проєктів серіал «Перші ластівки», який став сенсацією на українському телебаченні, бо підняв теми цькування, самотності, суїцидальних ігор, лудоманії, алкоголізму, ЛГБТК+. Серіал подивилися мільйони, а кількість дзвінків та звернень на дитячу «гарячу лінію» зросла в 6 разів.

Примітка від Яни: подивіться, це один з моїх улюблених серіалів взагалі.

Також Євген зняв серіал «Перевізниця», присвячений першим тижням повномасштабного вторгнення. Проєкт створила найбільша медіакомпанія України Starlight Media у копродакшені з французькою студією — найстарішою у світі продакшн-компанією Gaumont, та за підтримки міжнародного дистрибутора Beta Film.

Прем’єра відбулася одночасно в ефірі 6 європейських суспільних мовників в прайм-таймі. (а продали у 12, зокрема і Японію, а таке не щодня трапляється). Серіал активно обговорювали в соцмережах, про нього розповідали європейські медіа.

3в1, але не Маккофе 

Шоуранер — людина, відповідальна за весь проєкт. Виношує його від ідеї до виходу в ефір, відповідає за його напрям та успіх. 

Шоуранер може робити проєкт самостійно й виконувати функції режисера, продюсера й сценариста. А може зібрати команду, якою керуватиме, щоб розвантажити себе. 

Шоуранер також відповідає за грошові питання: продає ідею тим, хто вкладе в неї гроші (наприклад, стримінговим платформам, телеканалам, міжнародним партнерам тощо) й слідкує, щоб команда вклалася в цей бюджет. Також шоуранер може приєднатися до адаптації якогось іноземного формату.

Шоуранер, режисер, продюсер: яка різниця

Шоуранер може виконувати функції сценариста й режисера, а може не виконувати, зібравши команду, але при цьому залишиться головним на проєкті.

Шоуранера можуть залучити, коли йдеться про адаптацію іноземного серіалу. Він бере на себе керівництво проєктом і знаходить команду. Або ж у когось є ідея, а шоуранер бере її для себе і розвиває. 

«Наприклад, “Перші ластівки” я не знімав як режисер, ми працювали з Валіком Шпаковим. Уже на проєкті “Перевізниця” працював режисером, але на перших епізодах — з Аркадієм Непиталюком. Тобто може бути різний ступінь залученості відповідно до того, які ти собі вимоги ставиш і які уміння є», — пояснює Євген Тунік.

Коли ми говоримо, що шоуранер — це продюсер, то треба розуміти, що він виконавчий продюсер проєкту, і несе відповідальність за те, щоб втілити проєкт й при цьому не вийти за межі бюджету. 

Але окрім нього є інші продюсери — ті, хто безпосередньо вкладає гроші в цей проєкт або знаходять гроші для нього. 

Вони також сприяють тому, щоб шоуранер та його команда працювали в якомога кращих умовах: мали необхідні терміни для реалізації проєкту та фінансування. 

В Україні такими продюсерами є директори телеканалів та платформ. Саме до них і приходить шоуранер зі своєю ідеєю, і якщо йому вдається переконати продюсерів в тому, що проєкт має потенціал — вони починають співпрацю. 

Якщо говорити про ієрархію, то продюсери можуть давати правки, але не стояти над шоуранером:

«Слово шоуранера має бути рівноцінним слову продюсера, який фінансує цей проєкт. Інакше це все скотиться до часів раннього телебачення, де телеканали могли сказати: буде або так, або ніяк інакше. Ми це все вже пройшли й рухаємося до того, щоб працювати цивілізовано».

Українське шоуранерство як Житомир

Наче є, але ніби й ні. Євген каже, що більшість проєктів на українському телебаченні втілюються без шоуранера. 

Зрештою, шоуранер потрібен не всім. У ньому немає сенсу, коли проєкт знімають лише для того, щоб наповнити сітку телеканалу. Але якщо замовнику хочеться, аби проєкт став певною подією, то варто його залучити. 

Євген Тунік каже, що полічити українські проєкти з шоуранерами можна на пальцях. Зрештою на пальцях можна перелічити й самих шоуранерів. Окрім себе, Євген називає ще чотирьох: Артем Литвиненко («Нюхач», «Зупинити Голіафа», «Перші дні»), Тала Пристаєцька («Кріпосна», «Перші дні»), Наталка Ворожбит («Спіймати Кайдаша», «Кіборги») та Анастасія Лодкіна («Перші дні»).

«Це ремесло почало з’являтися відносно нещодавно. Ми — одні з перших, хто почав в Україні лупати цю скалу і доводити, що в проєкті не просто має бути режисер чи продюсер, а має бути хтось вищий, хто поєднує в собі декілька функцій. І лише тоді проєкт може стати подією».

Проєкт-подія, на думку Євгена, — цей той, що викликає суперечливі думки, не лише похвали, чи лише критику.

Звісно, тут ми також говоримо і про популярність. Мірило популярності визначають вже самі замовники проєкту: це можуть бути телерейтинги, перегляди на стримінгових платформах, обговорення в соцмережах, згадки у пресі.

«Чи є шоуранер безпосередньо тією людиною, яка може це все забезпечити? Звісно, ні. Але за моїми спостереженнями: із шоуранерами шанс отримати хоча б щось з цього збільшується на 25%».

Новій хвилі шоуранерів бути чи не бути?

Нещодавно медіакомпанія Starlight Media запустила набір в Starlight Storylab — майстерню, де автори у сценарних кімнатах під менторством відомих шоуранерів писатимуть нові українські серіали, які зацікавлять як місцевого глядача, так і світового.

Євген Тунік, Тала Пристаєцька, Наталка Ворожбит та Артем Литвиненко за цей місяць вони вже відібрали авторів і почали співпрацю, мета якої — розробити біблію, пілотну версію та презентацію серіалу, що зацікавить копродюсерів з усього світу. Після цього Starlight Media розпочне пошук міжнародних та українських партнерів для їхньої реалізації.  

Примітка від Яни: десь на цьому моменті я подумала: «а може варто й собі спробувати в шоуранерство піти?». Бо звучить доволі перспективно й обнадійливо.

«Зараз наш ринок кіно- та серіального виробництва існує в умовах війни і її економічних наслідків. А глядачі, які споживають цей контент, все більше ставлять собі питання: чи буде колись у нас своя “Гра Престолів” чи “Дім Дракона”? Не буде, якщо цю нішу не розвивати, — каже Євген.

Ця майстерня також потрібна для того, щоб люди, які вміють писати і знімати повірили, що є альтернатива тому, що йде на телебаченні наразі. Якщо ми зможемо разом їм довести, що альтернатива можлива (а вона можлива), що хороші проєкти в Україні можливі — то у нас з’являться шоуранери та, відповідно, достойні серіали».

Водночас тут не працює схема попит-пропозиція. Тож навряд буде ситуація, коли шоуранерів так багато, що їх не вистачатиме на усі проєкти. Щоб довести продюсерам, що ти ладен взяти на себе відповідальність за проєкт і випустити його в ефір треба багато чого навчитися й підготуватися (морально теж!): «Це не двомісячні курси, а довгий шлях. Більшість відпаде ще на початкових й середніх етапах. Коли зрозуміють, наскільки потрібно віддаватися цьому. Якщо це дійсно когось зацікавить і через кілька років у нас ще буде ще пʼять шоуранерів, то я буду дуже щасливий».

Три кити Євгена Туніка

У професії Євген має три орієнтири.  

Раян Мерфі, про чиї проєкти ви точно чули, навіть якщо не бачили, Як режисер, Раян почав з екранізації однойменного роману «Їсти, молитися, кохати», потім вийшов на «Американську історію жахів» і почав набирати темп. У його доробку понад 30 фільмів і шоу, та саме він у 2018 році уклав найбільшу угоду в історії телебачення — Netflix підписав з ним контракт на 300 мільйонів доларів. Серед його проєктів також «Хор» та «Чудовисько: Історія Джеффрі Дамера».

«Я вважаю, що він змінив світову індустрію і показав, що зірка-шоуранер існує».

Майк Фленган, який дебютував у 2011 з фільмом «Відсутність». Це запустило його кар’єру, фільм брав участь у понад 30 кінофестивалях. Майже у всіх своїх проєктах він є і сценаристом, і режисером, і продюсером. Майк спродюсував «Примара будинку на пагорбі», «Опівнічну месу», «Падіння дому Ашерів».

Він, як і Раян Мерфі, веде традицію участі одних і тих же акторів у своїх різних проєктах і працює на стику жанрів драми та хорору, трилеру.

«Проєкт “Падіння дому Ашерів” став для мене великим відкриттям. Як на мене, зараз саме той час, коли потрібно звертатися до класики 18-20 сторіччя, і переосмислювати її на нову манеру. І йому вдалося це геніально».

Майк Вайт, який зняв «Білий лотос», де був і режисером, і продюсером, і автором сценарію. У 2022 році цей проєкт отримав десять премій «Еммі». Його визнали найкращим мінісеріалом, а також вручили нагороди за сценарій і режисуру.

Як сценарист, Майк працював із комедією «Школа року» і драмою «Хороша дівчина». Написав кожен епізод серіалу «Просвітлена», що отримав номінацію на «Золотий Глобус».

«Він дуже чітко відчуває тенденцію, вміє поєднати іронію і драму», — каже Євген Тунік.

З останніх проєктів Євген також виділяє британський мінісеріал «Оленя», прем’єра відбулася у квітні 2024 на Netflix. Серіал заснований на реальному досвіді автора ідеї Річарда Гадда. Його переслідував клієнт в пабі, де він працював. У 20 років Річард пережив сексуальне насильство. 

Згодом на основі цього створив моновиставу, яка потім лягла в основу серіалу. Проєкт став подією. Посів перше місце в англомовних чартах Netflix, про нього писали не лише в медіа, а й громадські організації, що працюють із проблемами домашнього насильства тощо, а реальна переслідувачка розкритикувала серіал, вирішила подати на Netflix до суду й дала інтерв’ю.

«”Оленя” — це те, що мене розірвало. Мені здається, це революція у сторітелінгу, абсолютно новий підхід і рівень: коли автор серіалу і головний актор, і людина, яка все це прожила в реальності — це одна та ж сама персона. Хтось критикує серіал за відвертість, але мені здається, з його випуском Річард проходить власну терапію. Я сам так робив на своїх проєктах, але більш стримано.», — каже Євген.

Примітка від Яни: Спершу здалося, що то буде чорна комедія, я давно не дивилася настільки некомфортного серіалу чи фільму. Й попри це усім його раджу — це серіал-дослідження, сповідь. З абсолютно блискучим фіналом, що додає відтінки в чорно-біле і нагадує: часом кривдниками стають ті, хто колись був жертвою. 

Євген каже, що українці готові до таких екранізацій про нас самих, але наразі — у вигляді авторського кіно. Бо платформ, щоб показувати подібний серіал, немає.


Читайте також: «Забуття — це найгірше». Авторка ініціативи «Харків: Місто, де стіни говорять» Анастасія Ликова про важливість популяризації вуличного мистецтва під час війни

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Культура в регіонах
Від Onuka до Foa Hoka: як звучить Чернігівщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
13 Червня, 2024
Культура в регіонах
Від Wellboy до Re-read: як звучить Сумщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
13 Червня, 2024
Культура в регіонах
Музика Дніпропетровщини (Січеславщини): плейлист від Ліруму та Dnipropop
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
12 Червня, 2024