Що не так з українською музикою: немузиканти про проблеми індустрії

Що б не коїлося в музичній сфері, голоси, що кричать, що з українською музикою щось не так, можна почути завжди. На горіхи перепадає всім – від школярів, що вперше виступають в невеличкому клубі, до музикантів, здатних збирати стадіони. Ми вирішили нарешті розібратися, що не так з українською музикою, і запитали про це немузикантів – меломанів та представників творчих професій, які можут не тільки пожалітися, але й дати конструктивну пораду.

Поет, підприємець, продюсер, фуд-блогер, дизайнер, культурний менеджер та ціла низка меломанів — до вашої уваги їхня неупереджена думка про проблеми сучасної української музики.

З одного боку, ми маємо плеяду цікавих проектів, а з іншого, не знаємо, що з цим робити. І якщо гурт навіть має змогу зібратись та напрацювати програму – виступати йому нема де. “44” закрився, в “бочках” грати – моветон, а зібрати Sentrum чи Atlas на початку дуже складно.Однак це не головна проблема.

Головна проблема -не в музикантах, а у відсутності професійних музичних менеджерів, які готові працювати на перетині жанрів, а не лише з попсою. Особисто я, провівши концертне літо, виявила для себе зо 20 цікавих гуртів та виконавців, які ніяк не зможуть функціонувати без директора. Надто творчі.

Українська музика має кілька проблем – по-перше, орієнтаєція на локальних зірок естради, типу Океан Ельзи, Бумбокс, Тартак тощо. Це призводить до того, шо наші групи залишаються осторонь світових тенденцій музики. І слухачі виховуються на вторинному продукті. Коли ж якісь групи намагаються грати іншу, цікавішу музику – потрапляють у своєрідне вигнання. З одного боку – це сумно, з іншого – створюється реально сімейне коло слухачів і музикантів, в тусовці яких твориться нова культура. Заради такого, насправді, хочеться працювати і робити концерти.

Первая проблема украинской музыки: обилие названий и репертуара на иностранном языке. Ясно, что хотят ориентироваться на европейский/американский рынок, но можно и на родном творить. Вторая: заимствование всего и сразу – звук, манера пения… Третья: нет рынка сбыта, так сказать. Украинская музыка какая-то подпольная, в средствах массовой информации качественного продукта мало, слушатель вынужден выискивать новый материал. Но будущее у украинской музыки светлое, слушатель открыт к новому, готов это поддерживать, если не покупкой альбома, то билета точно. Должен наконец-то вырасти в стране певец (групп и певиц достаточно). Не Дорном единым.

Якраз сьогодні з української музикою більше все «так», ніж «не так». Здається, ми нарешті почали виповзати з дупи, в якій так довго сиділи завдяки тому, що на ефіри та екрани попадали ті, за кого «забашляли», чи мастодонти, які нікого з молодих не пускали на музичний Парнас. Вчорашні зірки мюзиклів на «Інтері» в одну мить стали нікому не цікавими. Сьогодні зайвих грошей стало менше і стало складніше оплачувати співоче хобі коханок.

Нарешті, до авторитетів зараховані вчорашні новачки. Нові «молоді таланти» пробиваються до аудиторії швидше, ніж ще десять років тому, в тому числі за рахунок соцмереж. Я бачу головну проблему в тому, що для багатьох талановитих виконавців музика, на жаль, не може стати професією, тим, що буде тебе годувати. Але це час для сміливих, готових ризикнути.

О новой украинской музыке мало кто знает. Песни «Один в каное» я слышу крайне редко на радио. Чаще – попса от Потапа и Каменских «Стайл собачки» (или как там) – и их мне сложно назвать украинской музыкой и даже не хочется приписывать к таковой.
Жаль, что мало нормального, современного, приятного слуху украинского продукта. Например, мне нравится песня Кристины Соловий «Тримай», и мне бы больше песен нравилось, если бы я их больше слышала на радио, в кафе или на улице.

Если раньше мне вообще ничего не нравилось из украинского, то сейчас “о, круто! мне нравится” я всё чаще думаю в отношении украинских исполнителей. Наконец-то отшелушивается совок, отпадают все эти народные певцы эстрады, появляются новые лица. А старые пытаются идти в ногу со временем. Даже Иво Бобул в тандеме с ТНМК – такой крутой и свежий. А казалось бы – та же самая эстрада, что и Ирина Аллегрова. Но на Аллегрову под каким углом не посмотри – вся та же императрица, а Бобул выдаёт неожиданные финты.

Украинская музыка переживает своё второе рождение, но лично мне очень не хватает визуала. У нас ещё только учатся накладывать крутые тексты на крутой видеоряд. Хочется, чтобы классные видео снимали абсолютно все.

Мне кажется, в украинской музыке не хватает инноваций, не хватает смелости сделать более современный или инновационный контент. Начну с андеграундных групп, которые еще не особо популярны в стране, и которые по идеи должны быть на передовой линии фронта. Так вот, они у нас примитивные, неопытные, неинтересные. До одних только сейчас дошел в полной мере гранж девяностых и они играют гранж. Другие же пропёрлись от блюза Джека Вайта и играют гаражную музыку и блюз. Кто-то поймал кайф от стонера и пытается играть стонер. Проблема их всех в том, что они играют старый контент.

Я считаю, что нашим музыкантам надо слушать больше музыки. Не просто слушать, а слышать её. Ассоциировать своё творчество как вклад в современную музыку, которая прогрессирует и изменяется при помощи альбомов со всего мира. Не сидеть и не ковырять музычку для украинской андреграундной ниши, а двигать жанр вперёд или идти с ним в ногу. И не важно услышат тебя миллионы как The Dead Weather или несколько тысячи как The Blue Ruin. Если выходит альбом Royal Blood, то нужно понимать, что с этого момента правила меняются для всех.

Нужно чувствовать, что твоя музыка сосет по сравнению с современными представителями жанра, и нужно понимать, что изменить, чтобы с выходом твоего нового альбома сосали уже они. А наши музыканты сидят у себя в квартирках, постигают свою любимые жанры не спеша, пока за окном со скоростью света происходит движение этих жанров. У наших музыкантов словно амбиций не хватает.

Зараз я можу знайти музику на свій смак, але якщо мова йде не про банальні мотиви, теми та підходи – моїм вибором не буде українська музика. Є проекти, які втілюють надію і я за ними спостерігаю. Я впевнений, що цікава музика народжується в гаражах, квартирах і підвалах. Студія – це логічне продовження, але ніяк не початок, як про це думають багато музикантів. Зараз більшість українських співаків та гуртів транслює дуже банальні речі, деякі роблять це красивими голосами і під доволі якісне аранжування. Але це ще не продукт, який міг би конкурувати на міжнародному ринку, або якось цікаво презентувати на ньому Україну.

Я бы не сказала, что с музыкой что-то не так. Мне кажется, это не очень верная формулировка. Я бы просто сказала, что есть процесс. Очень не хватает «среднего звена», то есть музыкантов, которые делают качественный контент и не играют на всех площадках подряд, как кочевники (то есть также имеют вкус, избирательны и прививают вкус к своей аудитории) и в тоже время которые все еще помещаются в рамках маленькой уютной площадки, для более тесного общения.

Хочется работать с музыкантами, которые бы не боялись быть «голенькими», чья музыка была бы такой же интересной и без тонн эффектов. А больших музыкантов ты уже не можешь себе позволить, так как ограничен пространством. С другой стороны, это побуждает постоянно обдумывать новые форматы, но тем не менее. Может быть, я куда-то не туда смотрю, но таких групп или музыкантов не так много.

Думка редакції LiRoom може не співпадати з думкою спікерів.