LiRoom стає медіа про нову українську культуру

Усім привіт, це Олексій Бондаренко, засновник та головний редактор LiRoom. У 2012 році ми запустили LiRoom як блог про нову українську музику. За цей час ми багато експериментували з форматами, створили YouTube-канал, маємо круте ком’юніті у телеграмі та підписників на патреоні, завдяки яким ми взагалі існуємо.

Ще кілька років тому ми почали обережно заходити на нові території та спостерігати за нашими читачами — чи це їх не збентежить. Ми почали періодично писати не лише про музику, а й про українське кіно та літературу. Я не згадаю жодного коментаря, у якому нас би за це критикували.

Тож врешті ми прийшли до усвідомленого рішення. Ми розширюємося.

Тепер LiRoom — це медіа про нову українську культуру, а саме музику, кіно й літературу.

---

Розшифрую детальніше, що це значить: про що ми писатимемо, а про що — ні.

Що таке нова? Нова — це така, яка відповідає актуальним тенденціям. Ми можемо писати про альбоми, книжки й фільми, які вийшли не сьогодні й не вчора, але вони вписуються в контекст розвитку української культури. Водночас ми можемо ігнорувати найсвіжіші релізи, бо вони віддають затхлістю й нафталіном попри всі намагання видатися свіжиною.

У контексті війни та активного формування нових сенсів «новизна» стає ще актуальнішою й може заходити на геть неочевидні території.

Як ми будемо визначати ці критерії? Суб’єктивно. Як редакція медіа про культуру, ми залишаємо за собою право визначати вектор нашої діяльності, власних улюбленців та тих, про кого ми писати не будемо. Водночас ми завжди прислуховуємося до думки культурної спільноти та наших читачів. Постійні суперечки — один із базисів роботи нашої редакції. Ми не закриємося у власній бульбашці, навіть якщо дуже захочемо.

Це не стосується аналітичних журналістських матеріалів. У журналістських матеріалах ми будемо дотримуватися журналістських стандартів — повноти інформації, балансу думок та якомога більшої об’єктивності.

Музика. Музика залишається нашим профільним напрямом. Ми все ж писатимемо про неї найбільше. Ми продовжимо збирати бібліотеку української музики. Інші напрями будемо розвивати без шкоди для музичного.

Якщо простіше, формула така: якщо раніше в нас було, умовно, 100 матеріалів про музику і 5 про інші напрями, то тепер наша задача — зробити 100 про музику, 100 про літературу і 100 про кіно (а не по 33 на кожен).

Література. Це відносно нова царина для нас. Але ми вже маємо пул наявних та потенційних авторів, яких ми хочемо залучати як аналітиків. А з новинами ми впораємося й наявним ресурсом.

Кіно. Ми вже неодноразово писали про українські фільми. Візьмемо на себе сміливість почати їх оглядати. І так, у цій царині ми теж знаємо, кого залучити.

Базово наша трансформація виглядає так. Але ми дивимося трохи глибше.

---

Персоналії та кроссекторальність. Якщо раніше ми концентрувалися на подіях і окремих релізах, то зараз вбачаємо найбільший інтерес у персоналіях. Тим паче сьогодні український митець часто не обмежується якимось одним медіумом.

Українські письменники грають музику (Жадан, Андрухович) та знімають кіно (Марися Нікітюк). Українські музиканти пишуть книжки (Колос). Є навіть ресторатори, які записують альбоми (Міша Кацурін).

Тож лінія між секторами культури все більше розмивається. Та й заганяти митця в обмежені рамки стає моветоном. Куди можна віднести Rekity Анни Бурячкової — до короткометражного кіно чи музичного кліпу?

Персоналія митця стає фундаментальною для аналізу його творчості. Творчість заради творчості більше не працює. Кожен артист стає медіа сам по собі. Навіть анонімні артисти будують свій образ не на відриві від свого творіння, а на формуванні таємничої історії навколо себе (Кречет).

Позиція. У сучасній Україні відсутність публічної позиції з питань державної суверенності й безпеки є злочином. Ще до початку війни ми розробили редакційну політику, згідно з якою відмовляли в публікаціях артистам, які виступали в Росії або працювали цілеспрямовано на російський ринок.

Під час війни й після неї — це навіть не тема для обговорення. Усі митці, які підтримують або підтримували агресора автоматично є ворогами країни.

Завжди гостро стає питання мови. Ми всіма способами підтримуємо саме українськомовну культуру, але можливі виключення, про які варто буде говорити (альбом Стаса Корольова О_х, книжки Володимира Рафеєнка, «Носоріг» Сенцова із російською музикою в кадрі).

Якщо коротко. Під час публікації новин про митців, ми ВРАХОВУВАТИМЕМО їхню політичну позицію. This is the way.

Ми пишемо про українську попкультуру в найширшому її значенні. Це не значить, що ми ігноруватимемо те, що не підпадає під мейнстрим. Навіть навпаки, наша ціль — висвітлювати те, що мало б бути мейнстримом із погляду культурного розвитку, але ним поки не є. Найчастіше для таких витворів мистецтва використовують категорію «інді».

Водночас ми не беремося писати про глибокий андеграунд та речі, у яких нам не вистачить експертизи розібратися. Або ж спеціально для цього ми залучатимемо профільних експертів.

Інші сектори культури: театр, живопис, народне мистецтво тощо. Ми б взялися писати і про це, але поки об’єктивно не маємо ресурсу й авторів. Тому зосередимося на трьох секторах, з якими встигли добре познайомитися за 10 років нашої роботи.

Основа нашого проєкту – це люди. Ті, для кого ми пишемо. Ті, про кого ми пишемо. І власне ті, хто усе це створює – наша команда. Зараз це шестеро людей, які вірять в проєкт і працюють над його розвитком регулярно, як основна команда, і ті, хто долучаються до нас, дописуючи на окремі теми.  

Вже багато років одним з джерел існування LiRoom є підтримка наших читачів. Зараз на нашому patreon-акаунті є 26 людей, які нас підтримують. І ми надзвичайно вдячні кожному і кожній. 

Якщо вам теж подобається те, що ми робимо і ви готові підтримувати українську культуру — долучайтеся до нашої спільноти.

---

LiRoom тепер — медіа про нову українську культуру: музику, кіно й літературу. Наша ціль — стати головним культурним медіа країни. Долучайтеся!