Головна
>
Блоги
>

«Доброго ранку!» Як Женя Морі їздив на український хіпі-фестиваль Шипіт

«Доброго ранку!» Як Женя Морі їздив на український хіпі-фестиваль Шипіт

«Фестиваль Шипіт» — назва суто умовна. Ви не знайдете розклеєних по місту білбордів з іменами хедлайнерів, та й сцени тут немає. Краще описує те, що відбувається, слово «сходка», якщо воно може бути застосоване до натовпу з кількох тисяч людей. Уже 25 років на гірських галявинах неподалік однойменного водоспаду щорічно збираються тисячі неформалів: хіпі, панків, рольовиків і звичайних людей, не об’єднаних у субкультури. Але головне, що їм вдалося створити простір вільний від упереджень, агресії та інших, супутніх життю у великому місті, неприємних моментів.

Організатори та ідейні натхненники Шипоту — Чарлі та Шара, подружня пара хіпі з Ужгорода. З 1993 року багато що змінилося: фестиваль припинив орієнтацію суто на хіпі-культурі та з радістю приймає всіх. Крім того, раніше у заходу завжди стояла гостра проблема з правоохоронними органами. Колись популярні щорічні чутки про майбутній поліційний рейд сьогодні майже не спливають, а місцеві жителі, які до цього брали участь у провокаціях, звикли до вічно доброзичливих туристів і традиційно намагаються на цьому заробити, продаючи смородинове вино, медовуху і страви домашньої кухні.

«Одного вечора на галявину в’їхав камаз під керуванням критично п’яного рагуля. Він виписував вісімки між наметів, ледь не задавивши кількох людей. Але биття своєї нетверезої морди так і не домігся — народ підозрював, що це свідома провокація», — цитата з репортажу «Резервація Шипіт».

Відчуття фестивалю починається ще на київському вокзалі, коли наша група десантувалася на перон для останнього перекуру. Звичайні пасажири й фестивальники відрізняються один від одного, як звичайна стіна і стіна розмальована графіті. Якоюсь мірою контингент Шипота справді нагадує малюнки — химерно виглядають і неохайно чудернацькі у власній індивідуальності. Уже сусід по купе вітається і панібратськи називає нас «музикантами», хоча жодних інструментів ми з собою не веземо. Хіппаризм проявляється у кожної зустрічної нам людини. До цієї гостинності та доброзичливості ще потрібно звикнути, виникає різкий контраст із байдужою столицею. Збила з пантелику і 14-річна готеса, яка взялася з нізвідки й прибилася до нашої компанії.

Фраза «доброго ранку» для Шипота сакральна. Вимовляти її треба не після світанку, а як прокинешся і вирішиш прогулятися кам’янистими стежками всіма трьома галявинами, її можна почути в будь-який час доби, навіть глибокої ночі. На десятий «добрий ранок»від людей із блаженними усмішками починаєш здогадуватися, що з цим неможливо вести внутрішню боротьбу — все одно програєш. Залишається прийняти, а змирившись, спробувати осідлати хвилю, що в мене з першого разу не вийшло. Як і з другого, як і з третього, а зустрічі з далекими знайомими й випадкові розмови більше нагадували вправи в дотепності. Зіграла свою роль втома від підйому, насамперед хотілося лягти й заснути. Напередодні Івана Купала важко знайти місце для намету в тіні, тож ми розкинули табір на схилі в лісі, але поки ми шукали це місце, то встигли відчути атмосферу Шипота.

І ось я лежу в наметі, набираю текст у нотатках на телефоні і їм курячий паштет, який, як я думав, терпіти не можу, поки зовні дівчата поспішають приготувати каву, перш ніж почнеться дощ. За кілька хвилин я збагнув головну чарівність Шипота — і це не лесбійські оргії, відео яких нам показував довговолосий бард, і не повсюдний запах марихуани, вина і смачної їжі на багатті. 

Моє фарбоване в білий колір волосся стирчить на всі боки від поту, на носі перекосилися протисонцеві окуляри. Я стою посеред лісу в спортивних штанях і турецькому халаті на голе тіло, і починаю відчувати давно забуте від життя у великому місті почуття, що на мій фрикуватий вигляд ніхто не звертає уваги. Цього частково вдавалося досягти на столичних рейв-вечірках, але якщо там ти стаєш безіменною частиною натовпу, що танцює, то на Шипоті можна в усьому залишатися собою і не боятися, що це заподіє комусь дискомфорт. Прекрасне відчуття, тоді як боса прогулянка Подолом уже викликала здивовані погляди й обережні коментарі перехожих. Ніхто не тицяє пальцями в хіпі-нудистів, що оселилися вздовж струмка, у фурі-адептів церкви Пікачу і не стоїть у черзі, щоб сфотографуватися з хлопцем у костюмі Тора. Взад-вперед стежкою ходить втомлений хлопець із табличкою «безкоштовні обійми». І ти не зможеш пройти повз, щоб не обійняти його.

Фактично щороку перед Івана Купала на Шипоті йде дощ. Попри це добровольці-активісти рубають колоди й складають їх у ватру біля підніжжя першої галявини. З кожним гуркотом грому наметове містечко вибухає криком «Сонечко!» — шамани проганяють дощ і б’ють у барабани. Ніхто не боїться промокнути, головне, щоб вогонь розгорівся.

Звістка про те, що ватра готова, швидко розноситься всіма галявинами й тінистим лісом, де в наметах ховаються найбільш натхненні. Усе населення Шипота стягується до майбутнього вогнища. Численні різноманітні компанії вже зайняли оглядові місця — у темряві вогонь буде видно здалеку, а під ватрою зберуться тільки найвідчайдушніші, щоб у святковому ритуалі віддатися первісним інстинктам. Кілька десятків людей із барабанами відбивають ритм, група бородатих хіпі задають мелодію, майстерно диригуючи імпровізованим оркестром, усі танцюють. Під цей грім підпалюють ватру, але промокле дерево тліє, чорний дим валить у небо, до справжнього полум’я ще далеко. Натовп закликає вогонь дедалі енергійніше, деякі входять у транс і те, що відбувається, починає нагадувати груповий містичний сеанс. Аж поки, вже в повній темряві, з верхніх галявин не спускаються люди зі смолоскипами, і під загальний збуджений крик ватра розгорається.

Якщо зможеш витримати жар — біжи хороводом навколо вогнища, хто частково, а хто й повністю оголений. Решта зімкнулися навколо у кільце і загіпнотизовано стежать за язиками полум’я в п’ятнадцять метрів заввишки. Усі обіймаються, пригощають одне одного вином, курять, співають, танцюють, досягають відчуття катарсису, не витримують трансльованих натовпом емоцій. Періодично одна з колод згорає, ламається і конструкція просідає під загальний шквал радісних вигуків. Коли вогонь повністю гасне, на Шипіт опускається суцільна темрява. Фестивальники намагаються відшукати свої намети, вигукують імена друзів і бурхливо діляться враженнями з навколишніми. Відпускають усі умовності та нав’язані правила, щоб зустріти свято літнього сонцестояння.

На ранок після Івана Купала наметове містечко нагадує згасле поле битви: димлять поодинокі багаття, всюди розкидане сміття, дехто, користуючись похмурою погодою, ледарює просто неба. У живих залишилися панки, які сидять навколо багаття (ті ніколи не лягають спати, тільки відключаються від випитого), життєрадісні будь-якої пори йоги й суворі вікінги в шкурах тварин, які пережили вночі язичницьку битву. До 6 ранку з наметів починають висовуватися голови інших фестивальників, після зарядки й сніданку вони приєднаються до прибирання території. До нашого намету підходить сусід по кемпінгу і намагається обміняти коньяк на сигарети, але марно, і, побажавши нам доброго ранку, йде шукати далі. Поки ми спускаємося назад у цивільний (чи цивілізований?) світ, перехожі кличуть на чай, але час підтискає, встигаємо тільки крикнути «доброго ранку». Біля входу на територію парку місцеві торговці просять у мене запальничку і, нікого не соромлячись, курять марихуану зі скрученої банки пепсі. Пропонують мені й недовірливо сміються, коли я відмовляюся.

На тлі мальовничих Карпат із хриплих динаміків автобуса грає старий-добрий Олег Винник. Зайве нагадування, що ми повертаємося до столиці, щоб продовжити гортати стрічку фейсбуку і сміятися з мемів. У Телеграмі більше сотні непрочитаних повідомлень, відкриваю застосунок і одразу його закриваю. Почекають, а поки ще трохи насолоджуся тишею і спокоєм.

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Новини
Від Сусіди стерплять до Këkht Aräkh: як звучить Миколаївщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
9 Квітня, 2024
Новини
Як звучить Херсонщина: плейлист від Ліруму
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
4 Квітня, 2024
Новини
Що слухала команда Ліруму в березні
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
4 Квітня, 2024