Головна
>
Література
>

Чому ти любиш Різдво? Читаємо уривок з книжки «27 днів до Різдва» Дзвінки Матіяш

Чому ти любиш Різдво? Читаємо уривок з книжки «27 днів до Різдва» Дзвінки Матіяш

У жовтні 2023 року у видавництві Vivat вийшла книжка Дзвінки Матіяш «27 днів до Різдва». Книжка розповідає про героїв, які створили власний адвент-календар. Щодня оповідачка, її чоловік Амвросій та приятелька Христина вигадують одне для одного завдання, які примножують їхні позитивні емоції та відкривають чимало нового зі світу культури. Це інтелектуальна гра-мандрівка про особистостей української та європейської культури.

Дзвінка Матіяш — письменниця, що пише романи та казки для дорослих, які передають тонке відчуття багатошаровості житті. Вона відома за книжками «Реквієм для листопаду», «Роман про батьківщину», «Дорога святого Якова» і «Мене звати Варвара».

Замовити книжку можна на сайті видавництва за посиланням. А Лірум публікує уривок із неї.


Зранку Амвросій каже, що він таки придумав на сьогодні завдання, але через це погано спав і прокидався шість разів, якщо не більше, а в нього сьогодні дуже насичений робочий день. 

— Можна, далі ви будете без мене вигадувати завдання? А я буду їх виконувати, обіцяю. Але придумувати — це для мене занадто. 

Почувши таке, я, звісно, засмутилась і набурмосилась. Амвросій намагається мене втішити: 

— Ну, якщо матиму натхнення, можливо, я ще придумаю кілька завдань на якісь інші дні. Але цього тижня в мене дуже багато роботи. Тож давайте без мене. І Христині це піде на користь: їй доведеться вигадувати завдання частіше і вона швидше повернеться до норми

Саме це мене найбільше переконало, тому я подумала, що насправді все, що відбувається, — на краще, навіть коли ми не відчуваємо цього відразу. Отож опускаю аркушик із першим завданням у різдвяний мішечок і прикріплюю його червоною прищіпкою до різдвяного шнурка, який уже висить на стіні у вітальні. Ага, ще ж треба переслати месенджером завдання Христині: 

«Розповісти, чому ти любиш Різдво»

«Це що, таке завдання?» — відповідає Христина дуже швидко. 

«Ну так, Амвросій придумав саме таке. А ще він сказав, що в нього зараз немає часу й сил, тож він доручає придумувати завдання нам». 

«Швидко ж він зійшов із дистанції, — пише мені Христина. — Чоловіки всі такі. Я сьогодні знову пів ночі плакала. І знову відчуваю, що все це не має сенсу. І Різдва я не люблю. Усі святкуватимуть, а я…» 

«А ти прийдеш до нас у гості. І якщо не любиш Різдва, значить, не можеш про це нічого розповісти. Тобто твоя відповідь: „Не люблю Різдва”. Або можеш розповісти, чому ти його не любиш». 

«А тут і розповідати нічого: Андрій від мене пішов, мені кепсько, настрій нижче від плінтуса, усе з рук валиться й мені не хочеться йти на роботу». 

Хм. Я очікувала іншого початку нашого Шляху до Різдва і хоча б трішки радості від першого передріздвяного завдання. А тут уже відразу почалися невдоволення й нарікання. 

Що ж, доведеться мені радіти самій. У принципі, я це непогано вмію. Амвросій уже пішов на роботу, тож виконуватиму завдання й радітиму в компанії Чорношерста. От хто-хто, а він любить порадіти. До речі, з нагоди першого передріздвяного завдання почастую його смачненькою ковбаскою. 

— Ти любиш Різдво, Чорношерстику? 

— Няв! — відповідає Чорношерст, принюхуючись до ковбаси. 

Чорношерст — це кіт, у якого завжди гарний настрій, і він уміє поліпшувати його іншим самою лише своєю присутністю. Хай би що Чорношерст робив, це розчулює й викликає усмішку від вуха до вуха: ось він спить на стільці, задерши вгору лапки з чорними подушечками, а його хвіст-труба звисає донизу. Ось він просить щось перекусити, дивлячись із надією на холодильник. Ось він спить у коробці з Нової пошти, зменшившись удвоє, щоб уміститися.

Отож слухаю мурчання Чорношерста й шипіння чайника і міркую над тим, чому люблю Різдво. 

Багато чому. Тому що здійснюються дива. Тому що твориться нове народження: у душі кожного з нас відбувається Містерія оновлення й зустрічі з новонародженим Дитям. Новий початок і початок нового. Звісно, якщо в це вірити й хотіти це помічати. Ялинка й подарунки під нею. Запах тертого маку для куті. Колядки — люблю їх співати і слухати, причому різними мовами, не лише українською. Різдвяна радість, яка пахне, смакує і звучить. Різдво — це суцільна радість від самого дитинства. Так воно було, є і, сподіваюся, буде далі. 

За якийсь час телефонує Христина й каже, що вона нечемно повелася, бо ж я намагаюся їй допомогти, а вона вихлюпує на мене свою образу на цілий світ. 

— Просто сьогодні якийсь особливо невдалий понеділок, принаймні в мене. Усе випадає з рук — у прямому сенсі теж. Шеф уже наїхав. І ти ж знаєш, що в мене вдома не святкували Різдва. Звісно, мені відомо, як його святкують традиційно: з колядками, вертепом, кутею; хтось іде до церкви на вечірню, а хтось — на ранкову службу. Це все цікаво, але не моє. Я спокійно ставлюся до Різдва. Так уже склалося. 

Справді, ми всі різні. Кожен такий, який є. У кожного в родині були свої різдвяні традиції або їх не було. А Христині тепер важко, тож чого я її смикаю? Кажу, що у принципі вона може не придумувати завдань і не виконувати, якщо їй справді геть не до того. 

Але приятелька переконує мене, що вже погодилась, це по-перше, а по-друге, відступати вона не любить. 

— Зійти з дистанції першого ж дня — це вже ну зовсім не цікаво. І точно не в моєму стилі, — каже вона. 

До того ж вона знає, що для мене Різдво й різдвяний час особливі і що, можливо, крихти моєї радості чи віри в дива передадуться і їй. Візьме себе в руки й більше не виливатиме на мене своїх негативних емоцій. Не критикуватиме передріздвяних завдань: хто що зміг, те і придумав. А ще обіцяє на завтра неодмінно вигадати завдання, бо ж її черга. 

— Мої завдання вам теж можуть не сподобатися, тож і ви не критикуйте мене. 

Я обіцяю, що не будемо нічого критикувати, — за себе й за Амвросія. Полегшено зітхаю: здається, ми знову досягли згоди. 

— А тобі чому подобається Різдво? — питає вона в мене. 

— Тому що я вірю: Різдво — це час, коли можна змінити в житті те, що хочеш переінакшити. Або відкрити в собі нове. А це дуже розвиває і розширює горизонти, і для мене це важливо — завжди бачити в собі нові грані. Тоді немає місця для застою і занепаду. Ну й справді, я відчуваю, що час перед Різдвом — це час див. Я тобі вже багато разів казала, але ще раз повторю, що люблю скрізь бачити дива. Так мені цікавіше й веселіше жити. І в мене це виходить. Чесне слово, дива я бачу скрізь. 

— І що, зараз ти теж бачиш якесь диво? 

— Звичайно! Тобі вже ліпше, ти не зійшла з дистанції першого ж дня, причому сама вирішила рухатися далі. Хіба ж це не диво? 

— Ну, не знаю. Це просто моє рішення. 

— Але ти могла прийняти інше рішення. Не те, яке веде назустріч дивам. 

— Ну гаразд, не буду з тобою сперечатися. Бо в мене паралельний дзвінок. 

На цьому ми прощаємось, я знову ставлю чайника, бо він уже давно охолонув. Амвросій сказав увечері, що Різдво для нього — це велика радість і більше йому додати нічого.

Хм. Дивний у нас був сьогодні день. Я очікувала чогось іншого. Що ж, мабуть, настав час звільнитися від очікувань, особливо, коли сподіваєшся на щось від інших. Та й від себе також. Часом очікування чогось від себе ще вибагливіші й вимогливіші.


Читайте також: Читаємо уривок з книжки «Невже доросла: книжка для дівчат, які вже (майже) виросли» Ірини Славінської

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Культура в регіонах
Від Onuka до Foa Hoka: як звучить Чернігівщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
13 Червня, 2024
Культура в регіонах
Від Wellboy до Re-read: як звучить Сумщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
13 Червня, 2024
Культура в регіонах
Музика Дніпропетровщини (Січеславщини): плейлист від Ліруму та Dnipropop
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
12 Червня, 2024