Головна
>
Література
>

Читаємо уривок з книжки «Архіви КГБ. Невигадані історії» Едуарда Андрющенка

Читаємо уривок з книжки «Архіви КГБ. Невигадані історії» Едуарда Андрющенка

Наприкінці листопада 2022 року у видавництві Vivat вийшла збірка історій «Архіви КГБ. Невигадані історії» Едуарда Андрющенка. Книжка стала одним із бестселерів видавництва — у 2022 було реалізовано 8200 примірників. 

«Архіви КГБ. Невигадані історії» — це збірка історій, знайдених у розсекречених справах радянських спецслужб з архіву СБУ та інших українських архівів. Героями історій стали — зірка «Динамо» Костянтин Щегоцький, письменник Джон Стейнбек, дружина Володимира Сосюри Марія, режисер Сергій Параджанов, жертви репресій, шпигуни та бандити.

LiRoom публікує один із фрагментів книжки.


Агент Марія Сосюра
СПРАВА № 149439

«ЗА ҐРАТАМИ СИНІЇ ОЧІ,
ЩО СЕРЦЕ ЗАБРАЛИ МОЄ…»

Марія Сосюра, дружина відомого поета, зникла 18 листопада 1949 року. Пішла з дому, пообіцявши синові невдовзі повернутися, але не повернулася.

Новина швидко облетіла весь тогочасний літературний Київ. Утекла до коханця, прихопивши гроші, — саме таку плітку спочатку переказували одне одному письменники. Називали навіть суму — п’ять тисяч рублів, додаючи: повернеться, коли все витратить. Пояснення з огляду на репутацію Марії здавалося правдоподібним.

А потім їхній 17-річний син Володимир зізнався батькові та сусідським хлопцям: того дня матері телефонували з МГБ. Тоді вона кудись пішла, попросивши сина нікому про дзвінок  не казати.

Поет перші дні не знаходив собі місця, телефонуючи в усі можливі інстанції та плануючи потрапити на прийом до Хрущова, який очолював Радянську Україну (домовитися про це намагався через Максима Рильського), або навіть до Сталіна. Усе з однією метою: дізнатися, де кохана.

І молюся за неї я душею всією,
і благаю тебе я, мій земляче, Хрущов, о, врятуй її душу, бо я жити ще мушу,
щоб співать про Вітчизну,
про Вождя і любов.

Однак згодом сусіди стали помічати на його обличчі спокій і навіть якусь апатію.

Володимир Сосюра зізнався колегам: його викликали в МГБ і все розповіли. Офіцер на прізвище Назаренко насамперед пафосно підкреслив, що говоритиме з поетом як із більшовиком. За його словами, Марія компрометувала чоловіка, тож її давно потрібно «ізолювати», тобто арештувати. Раніше цього не робили з поваги до Сосюри. Однак тепер час настав: своєю поведінкою жінка перейшла всі можливі межі, до того ж «учинила низку антидержавних злочинів».

Рубай злі руки, МГБ, але верни мені Марію!

Що це були за злочини, поет, схоже, не дізнався. А якщо й дізнався, то нікому не казав. На відміну від дружини, він умів берегти таємниці.

«З ЯКИХ ЗІРОК ЗЛЕТІЛА ТИ СЮДИ?..»

Марія, у дівоцтві Данилова, походила з Ленінграда. З поетом, старшим за неї на 12 років, випускниця балетної школи познайомилася після концерту до дня народження Шевченка в Сталіно (тепер Донецьк) у 1931-му.

За кілька днів після знайомства Володимир Сосюра запропонував жінці побратися. Тривалий час вона була єдиним його коханням і музою. Звісно, класик присвячував дружині вірші. Деякі ви могли вчити в школі:

Задуманий вітер над городом віє, Ідуть перехожі невпинним прибоєм, І я поміж ними йду, повний тобою, горять ліхтарі, мов шепочуть:

«Маріє!..»

Учителі мовчать, що Сосюри не були взірцем подружньої вірності й часто сварилися. Мурка, або Мура, — так Марію називали знайомі — могла викинути у вікно друкарську машинку чоловіка, розірвати його рукописи, порізати краватки. Поетові друзі вважали, що Марія живе із Сосюрою тільки заради грошей і слави. Її звинувачували в психічному розладі, через який поет 1934 року на кілька місяців потрапив у лікарню.

«У письменницьких колах щодо Сосюри М. існує думка, що вона — еротоманка, яка веде розпусний спосіб життя. За час спільного життя з В. Сосюрою мала інтимні стосунки з великою кількістю різних осіб. За особистими якостями характеризується як кляузниця, інтриганка, пліткарка», — так її характеризує МГБ в одному документі.

Навіть після зникнення дружини Володимир Сосюра то запевняв у своєму безмежному коханні до неї, то висловлював підозри в спробах Мурки його отруїти. […] 

«ТАК НІХТО НЕ КОХАВ…»

Якщо для близьких і знайомих вона була Муркою, то для чекістів — агентом «Даніною».

НКВД завербував Марію восени 1941 року чи то в Москві, чи то в Уфі, куди після початку війни подружжя евакуювали з України. Пізніше Марія Сосюра називатиме себе «розвідницею» та «контррозвідницею». За словами жінки, її готували до роботи в німецькій окупації. Вона нібито мала долучитися до підпілля, видати себе, а після арешту стати подвійним агентом.

Наявні документи не розповідають нам, чи це правда. Імовірнішою видається версія про те, що основним завданням Марії Сосюри від початку були доповіді про настрої в письменницькому середовищі. Не виключено, що об’єктом її повідомлень був і чоловік, якого режим підозрював у симпатіях  до націоналізму.

Лише два епізоди діяльності «Даніної» випадково збереглися для історії.

У січні 1943 року в Москві новоспечена агентка запропонувала чоловікові перейти на бік німців. Як вона пояснювала потім, хотіла дізнатися настрій Володимира та його приятеля, присутнього під час розмови. Що чекало б на поета в разі згоди, нескладно здогадатися. Однак він у відповідь розлютився й заявив, що «фашистам немає місця на Землі».

Друга історія трапилася влітку 1947 року. Сосюри тоді вже повернулися в Київ, у свою квартиру № 34 в будинку Роліт.

Одного дня туди завітав гість, якого Марія в доносі називала «молодим, вродливим, сміливим бандерівцем» на ім’я Микола Гербій. Чоловік передав «від бандерівської молоді» вітання й запевнення, що про поета потурбуються за кордоном, якщо він вирішить утекти з СРСР. Гербій завітав і до сусідів: поета Максима Рильського з квартири № 70 та романіста Петра Панча з квартири № 64. Микола приїжджав зі Львова до Києва й заходив у гості до Сосюр протягом усього літа.

«І невідомо, чим усе скінчилося б, якби не я», — писала згодом Марія. Вочевидь, вона просто здала хлопця чекістам. Те саме зробив і Петро Панч. […]. 

«Я БАЧУ ДУШУ ВСЮ ТВОЮ…»

Поет нібито дізнався про секретну службу Мури. Невідомо, як це сталося, але він лишився з дружиною. «Даніна» не повідомила чекістам, що Володимир усе знає.

Наприкінці 1948 року, коли родина знову мешкала в Києві, поетова дружина припустилася фатальної помилки. У листі до голови Спілки письменників УРСР Олександра Корнійчука вона зізналася, що є агентом, і розкрила деякі подробиці роботи (зокрема, історію з гостем-націоналістом). Марія писала, що знайомі кілька разів випадково помічали її в готелі «Театральний», і це породило чутки про її статеву розбещеність. Однак там вона зустрічалася не з коханцями, а з куратором на явці в кімнаті № 26.

Марія Сосюра просила Корнійчука розвіяти злі плітки. Що конкретно мусив би вдіяти «головний письменник», вона не пояснює: «Ви маєте допомогти, тільки Ви один — Ваш авторитет, створити мені нормальну обстановку, розвійте навколо мене нездорову атмосферу».[…]

Корнійчук не дослухався прохання Марії і, судячи з усього,  доніс на неї в МГБ. […].

«ДИВЛЮСЬ НА ЗАПЛАКАНІ ОЧІ ТВОЇ…»

До лютого 1950 року тривали допити. Судячи з протоколів, іноді їх влаштовували вночі. Сама Сосюра пізніше розповідала, що її допитували цілодобово, катуючи позбавленням сну. Марія одразу зізналася: так, вона не зберегла в таємниці те, що є агентом.

Про співпрацю з органами держбезпеки вона розповіла не лише Корнійчуку, а й коханцеві Миколі Кравчуку, своєму лікареві Степану Савченку, малознайомому чоловіку на ім’я Григорій Михайлович, хоч і не мала на те особливої потреби — просто під час бесід.

Крім розголошення державної таємниці, Марії «шили» антирадянську агітацію. А от ці звинувачення вона відкидала. Слідчий Козлов вимагав зізнатися. Зрештою, з жінки вдалося витягнути свідчення, ніби вона написала десять листів керівникам УРСР із наклепами на радянську дійсність та українських письменників.

Один  із  листів  міститься  у  справі  як  речовий  доказ. У 1945 році Марія поскаржилася тодішньому керівнику Компартії України «дорогому та шановному Микиті Сергійовичу» Хрущову на те, що держава незаслужено обходить увагою її чоловіка й не відзначила 25-річчя його творчої діяльності. Інших українських поетів Марія Сосюра назвала  людьми  вульгарними  та  егоїстичними, заздрісниками й кар’єристами: «Як же може Сосюра, невинна квітка поезії, вилізти з цього омуту?»

Під час слідства Сосюра перебувала у внутрішній тюрмі МГБ на Володимирській. Вона потерпала від безсоння й просила, щоб лікар виписав їй снодійне.

За словами Володимира Сосюри, чекіст Назаренко, розповівши про арешт дружини, спитав, якої долі він бажав би для неї. Поет відповів, що кохає її й просить «максимально пом’якшити її долю — не вивозити з України, спрямувати, якщо можна, на Донбас і лікувати, оскільки вона хвора (сексуальний розлад на нервовому ґрунті)».

Однак сталося по-іншому. За «розголошення відомостей, що не підлягають розголошенню, виготовлення й поширення листів антирадянського змісту» в серпні 1950-го Особлива нарада Міністерства Держбезпеки СРСР присудила Мурці 10 років виправно-трудових таборів. Розписатися під вироком вона відмовилася, бо винною в «антирадянщині» себе не визнала: «Під контрреволюційною статтею не підпишуся навіть кров’ю».

«ЗЕЛЕНІЮТЬ ЖИТА, І ЛЮБОВ ОДЦВІТА…»

Наступні чотири роки Марія провела в таборах Уралу, Сибіру,  Казахстану […].

Володимир Сосюра певний час просив владні інстанції відпустити жінку, а потім заочно розлучився та одружився з 26-річною машиністкою.

У 1953 році помер Сталін, і в політичних в’язнів з’явилася надія на звільнення. Серед кандидатів на помилування була й Марія Сосюра. Вона написала Микиті Хрущову, який посів місце Сталіна в Москві, наголошуючи на їхньому знайомстві. Просила не помилувати, а повторно допитати. Прагнула довести, що ті давні листи не мали антирадянського характеру.

«ЗОРЯ МОЯ ЄДИНА!»

Марію почули. У вересні 1954 року комісія з перегляду справ пом’якшила покарання до трьох років таборів. Сосюра відсиділа більше, тож незабаром змучена 44-річна «зечка» повернулася в Київ. Коли дізналася, що в колишнього чоловіка нова родина, оселилася в сестри Серафими.

Сестра зателефонувала Володимирові Сосюрі й розповіла про повернення Марії. Він одразу її забрав. Син, також Володимир, в інтерв’ю згадував, що батько ніс маму додому на руках.

Сосюра розлучився з третьою дружиною й знову оженився з другою. Разом вони прожили ще 10 років — до смерті поета. Лише 1992 року Марію Сосюру повністю реабілітували. Президія Київського міського суду погодилася з тезою прокуратури про те, що карати за розголошення державної таємниці можна лише держслужбовців. Справу проти агентки закрили за браком складу злочину. З чистою совістю Марія Сосюра прожила ще три роки.


Читайте також: Уривок з книги «Хіросіма» Джона Герсі: Плоди. Отець Вільгельм Кляйнсорґе

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Новини
Від Melovin до My Personal Murderer: як звучить Одещина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
18 Квітня, 2024
Музика
jockii druce — trashhouttttttt. Роздуми про життя, війну і суспільство, загорнуті у найпримітивнішу форму
Олексій Бондаренко Олексій Бондаренко
15 Квітня, 2024
Новини
Від Сусіди стерплять до Këkht Aräkh: як звучить Миколаївщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
9 Квітня, 2024