Українська література стартер-пак: із чого її (пере)відкрити для себe

Марія Бліндюк Марія Бліндюк
3 Травня, 2023

2022 рік, окрім усього іншого, став роком перевідкриття української культури. Війна Росії проти української ідентичності жорстока і кривава. Проте це бажання стерти нашу історію лише спонукає людей досліджувати й відновлювати власну памʼять. У списках бестселерів дедалі більше книжок українських авторів(-ок).

Із одного боку, звертаються до класики, надолужуючи шкільну програму й наново відкриваючи для себе перевірені часом імена. З іншого — намагаються наздогнати сучасників(-ць) і відкрити для себе літературу доби незалежності.

Літкритикиня Марія Бліндюк спеціально для LiRoom пропонує перевідкрити для себе українську літературу. Підібрати інакшу оптику для певних назв. Підійти до книжкової полиці не з академічного боку, а як до захопливої пригоди.

Росія роками навʼязувала стереотип, що в українських історіях повсюдні страждання й печаль. Це неправда, адже в нас вистачає доброго гумору, прогресивних поглядів і скандальних персонажів(-ок). У цьому лаконічному покажчику далеко не вся картина української літератури, але це легкий спосіб зорієнтуватися, що в ній можна шукати.

Початкова стадія фанатизму від укрліт

«Пʼєси», Лесь Подервʼянський

Фоліо, 2005

Можна було б обрати якусь одну, але навіщо стримуватися: «Павлік Морозов», «Гамлєт, або Феномен датського кацапізму», «Король Літр» — обирайте на свій смак. Якісна сатира, концентрована карикатурність русні та здоровий скепсис – ідеальна пігулка від меншовартості, навʼязаної імперією.

«Матера вам не наймичка, або Чому діти це — прекрасно...», Катя Бльостка

Віхола, 2021

Книжка української блогерки про досвід материнства тримається в топі бестселерів другий рік поспіль, і недарма. Стиль авторки нагадує ранню творчість Ірени Карпи й заряджає відчуттям жіночої солідарності. Стане доброю розрадою у важкі часи — хочете ви дітей чи ні.

«Танґо смерті», Юрій Винничук

А-ба-ба-га-ла-ма-га (вперше видана у видавництві «Фоліо», 2012) 

Роман про Другу світову війну, де реальність доповнюється магічними елементами. Дружба і любов у життях українця, німця, поляка та єврея — як спосіб показати комплексність української історії. Ба більше, автор уже став культовим у жанрі еротичної прози, тому готуйтеся до розширення словникового запасу евфемізмами на кшталт «розкішниці» та «прутня» — раптом ще ні.

«Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності», Сергій Плохій

Клуб сімейного дозвілля, 2016, переклад Романа Клочка

Завершивши навчання в Україні та Росії, історик стажувався й викладав уже в Канаді та США, де й видав свої найпопулярніші книжки. Але його дослідження такі базовані, що їх неодмінно треба знати. Ба більше, наукова робота Сергія Плохія присвячена насамперед історії України та Східної Європи.

«Палімпсести», Василь Стус

А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2021

Як і з Шевченком, вагомість образу Стуса робить не так його творчість, як біографія. Опір радянській системі, численні акції протесту й увʼязнення. Згодом боротьба за імʼя письменника з псевдоадвокатом Медведчуком і переможним затриманням останнього. Але поза цим усім поезія Василя Стуса правда потужна, тому мати власну збірку на полиці — маст.

«Польові дослідження з українського сексу», Оксана Забужко

Комора (вперше видана у видавництві «Згода», 1996)

Прозу Оксани Забужко важко споживати великими обсягами, але вас ніхто до цього й не примушує. Можна читати по декілька сторінок і заряджатися глибиною думки довкола української ідентичності. Бонусом емансипована героїня, яка свого часу непогано так розбурхала феміністичний дискурс у пострадянському суспільстві.

«Довгі часи», Володимир Рафєєнко

Фабула, 2017

Досі субʼєктивно вважаю цей роман найкращим текстом про сучасну російсько-українську війну. Автор із Донецька зумів передати всю абсурдність гібридної війни, наповненої фейками російської пропаганди, в які свято вірять люди у XXI столітті. Оригінально вийшов російською, але переклад Маріанни Кіяновської також хороший.

«Ворошиловград», Сергій Жадан

Meridian Czernowitz (вперше видана у видавництві «Фоліо», 2010)

Жадан популярний не тільки через те, що дотичний до буквально всіх видів мистецтва (так, є навіть збірка віршів Ройтбурда з його ілюстраціями). В його текстах співіснують брутальне почуття гумору та чуттєва поетика. От ви читаєте матюкливі й філософські діалоги мешканців українського сходу, а от — уже щемкий пейзаж того ж сходу. І хоча «Ворошиловград» вважається найкращим романом письменника, бо тут другого більше, ніж першого, не можу не сказати про ніжний сентимент до «Депеш Моду» — першої книжки, що змусила мене реготати вголос у метро.

«Смерть лева Сесіла мала сенс», Олена Стяжкіна

Видавництво Старого Лева, 2021

Міленіал(-к)и в Україні — покоління, що дорослішало одночасно зі своєю країною. Саме вони стають головними героями(-їнями) роману історикині, де вона показує, наскільки по-різному може скластися доля дітей, народжених одного дня в Донецькому пологовому будинку.

Прокачане задротство в укрліт

«Повість про санаторійну зону», Микола Хвильовий

Віхола (написана в 1924)

Ви точно читали його новелу «Я (Романтика)» і знаєте, що він загинув, застрелившися на знак протесту проти радянських репресій у 1930-х. Знаєте ж? Якщо ні, гляньте за нагоди фільм «Будинок “Слово”: Нескінчений роман» і залипніть на життя наших молодих творців початку минулого століття. А книжка Хвильового — це дотепна повість про політичні дискусії того часу в сетингу санаторію, до якого потрапили романтики революції. Тут не так важливо запамʼятати всі імена, як слідкувати за розвитком думки в діалозі.

«За лаштунками імперії», Віра Агєєва

Віхола, 2021

Постколоніальна критика — важливий етап відмежування від впливу імперії, і цією книжкою літературознавиця почала важливу розмову. Переосмислення концепції «своїх» і «чужих» авторів(-ок) та ролі Росії у формуванні цих імен (або навпаки — їхньому занепаді). Коротше, абсолютно необхідно до прочитання, щоби сперечатися з тими, хто каже, що культура поза політикою.

«Орден мовчальниць», Катерина Калитко

Meridian Czernowitz, 2021

У своїй поезії Катерина Калитко зображає сьогодення, в якому є біль від російсько-української війни, є ніжність до своїх людей та є сила власного голосу, що допомагає осмислити все це. Водночас вона вписує ці складні переживання в образи класичної та попкультури. А медитативний ритм авторки поступово заводить у стан спокою для рефлексії.

«Лазарус», Світлана Тараторіна

КМ-Букс, 2018

Історичне фентезі про Київ 1913 року з усіма місцевими легендами та міфами. Поза цим, авторка ще й висвітлює проблему інакшості — таку болісну в контексті української ідентичності. До того ж у тексті Світлани Тараторіної зʼявляється ніколи не зайва інтерпретація Шевченка.

«Оповідання», Ольга Кобилянська

Центр навчальної літератури

Нам пощастило, що Ольга Кобилянська, маючи можливість писати німецькою й видаватися в Австро-Угорській імперії, зрештою перейшла на українську. По-перше, вона крута стилістка, по-друге, формувала феміністичний дискурс в Україні, по-третє, її персонажки так чуствують — навіть за століття по написанню їхні особисті переживання та роздуми про місце жінки в суспільстві відгукуються й залишаються впізнаваними.

Перечитайте визнану класику

«Тіні забутих предків», Михайло Коцюбинський 

Discursus (написана в 1911)

Невже люди можуть щороку передивлятися вісім фільмів про Гаррі Поттера, а перечитувати один із найкращих текстів української літератури — ні? Теж так думаю. Михайло Коцюбинський казав, що написав цю повість, закохавшися в Гуцульщину, але насправді він закохав у неї не одне покоління по собі. Це шалена динаміка, неможлива деталізація культури та зрештою шекспірівська трагедія серед українських Карпат. Екранізацію Сергія Параджанова теж подивіться, вона топ.

«Одержима», Леся Українка

Книга (написана 1901)

Звісно, всі знають Лесю Українку за «Лісовою піснею», але хай це буде вам закликом відкрити для себе інші її тексти також. Це хороший спосіб «підсісти» на поезію — адже в її драмах є і сюжет, і низка алюзій на класику, і водночас ритм, із яким важко відірватися від читання. «Одержима» унікальна оголеністю нерва й емоційним надривом, адже її авторка писала біля смертного ложа свого коханого Сергія Мержинського. Пізніше вона зізнається в листі Іванові Франку: «Я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась».

«Енеїда», Іван Котляревський

Видавець Корбуш (написана 1822)

У перший тиждень повномасштабного вторгнення мені пощастило потрапити на виставу за «Енеїдою» в укритті Франківського драмтеатру. Тоді я вперше за тривалий час переслухала текст Котляревського і здивувалася, наскільки актуально він звучить. Поки боги зажираються на своєму Олімпі та граються у війну, козаки-відчайдухи борються за світле майбутнє, не втрачаючи доброго гумору й зайвої нагоди розважитися. Автор щедро наповнює це традиціями й фольклором, тож насичення українськістю гарантоване.

«Найкраще», Григорій Сковорода

Terra Incognita

Заведено вважати, що філософія — непросте чтиво з нагромадженням складнопідрядних речень і важких концептів. Можливо, саме тому Григорій Сковорода стає таким популярним серед молоді, яка справді дає йому шанс. Його ідеї прості й зрозумілі, а що найважливіше — співзвучні зі студентством будь-якої епохи. Непокірний правилам і у вічних пошуках своєї правди, мандрівний філософ легко відгукнеться тим, хто над усе цінує свободу.

«Тигролови», Іван Багряний

Апріорі (написана 1944)

Пригодницький роман про протистояння політвʼязня та майора НКВД — чи не найпопулярніша українська книжка в США (в минулому столітті точно). Вона легко читається й неодмінно надихає завжди залишатися сміливими, коли йдеться про опір ворожій системі. Зараз актуалізувалася, оскільки карбує вічні істини для українців(-ок): сміливі мають щастя, а світло перемагає темряву.

Якщо любите срачі

«Доктор Серафікус», В. Домонтович

Комора (написана 1929)

Є декілька напрямків суперечок навколо творчості В. Домонтовича. Перший щодо того, що він випередив сюжет набокової «Лоліти» на 27 років, написавши «Дівчину з ведмедиком» у 1928-му. Чи вкрав російський автор ідею про стосунки між неповнолітньою і її викладачем — невідомо. Друга дискусія про сексуальну орієнтацію героїв В. Домонтовича, адже якраз у «Докторі Серафікусі» їм набагато цікавіше роздумувати про культуру й філософію, ніж про близькість із жінкою. Наостанок — політична роздвоєність автора як важливої постаті в колі української інтелігенції й водночас агента НКВД–КДБ. Обирайте на свій смак.

«За спиною», Гаська Шиян

Фабула, 2019

Другий роман Гаськи Шиян викликав декілька хвиль хейту. Героїня історії засмучується через рішення чоловіка відгукнутися на повістку й іти воювати (ще тоді) в зону АТО на сході України (події роману відбуваються до 24 лютого 2022 року). Деякі читачі(-ки) обурювалися занадто відвертій жіночій фізіології й феміністичним дискусіям у діалогах персонажок. Але здебільшого критикували саме погляди героїні щодо війни та участі чоловіка в бойових діях. Вас ці роздуми можуть розізлити або ви навпаки знайдете в них знайомі переживання, але найважливіше — памʼятайте, що це художній текст, а не трансляція поглядів авторки.

«Місто», Валерʼян Підмогильний

Віхола (написана 1927)

На хвилі уваги до літературної класики, почали перечитувати й роман про урбанізацію – адаптацію людини з села в місті. Багатьох здивували відверто мізогінні погляди головного героя роману Валерʼяна Підмогильного. Ба більше, одну зі своїх партнерок він ще й ґвалтує. І хоча в інших текстах автора теж зʼявляються сексисти — свідчень, що це відображає позицію самого Підмогильного, немає.

«Московіада», Юрій Андрухович  Лілея-НВ (вперше видана у часописі «Сучасність», 1993) «НепрОсті», Тарас Прохасько Лілея-НВ, 2002

Двоє важливих представників Станіславського феномену, чиї тексти, безперечно, мають велику художню цінність, проте неодноразово висловлювалися про окремішність і стереотипність людей зі сходу України та Криму. Це не скасовує унікальної сатири «Московіади» та карколомної художності «НепрОстих», але додає важливу нотатку в біографіях авторів.

Такої літератури не було і не буде

«Повна збірка творів», Михайль Семенко

Темпора, 2017

Експериментатор, футурист і просто крутий хлопець – Михайль Семенко aka «ИХАЙЛЬ КОХАЙЛЬ АЛЬСЕ КОМИХ» покаже, як можна розважатися словами, викручувати давно знані форми та переосмислювати навіть «Кобзар» Тараса Шевченка. Непрохана порада: читати вголос якомога патетичніше й гучніше. Бустить настрій моментально.

«Сталінка», Олесь Ульяненко

Фоліо, (вперше видана у видавництві «Кальварія», 2000)

Одні називають Олеся Ульяненка першим українським порнографом, інші — співцем маргіналів. Персонаж(-ки) «Сталінки» — тих, кого в девʼяності називали «асоціальними елементами», замкнені в просторі психлікарні. Вони не бачать перспектив і поступово деградують, затягуючи одне одного в моторошність реальності, яку самі ж і формують. Чи не найчорнушніший автор в українській літературі, який поєднав скандальність і ніжне співчуття до ствоїх героїв(-нь).

«Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію», Майк Йогансен

Віхола, 2022

Роман, який вчить, що часто в літературі процес читання важливіший, ніж р̶е̶з̶у̶л̶ь̶т̶а̶т̶ розуміння сюжету. Пародії на популярні жанри, каламбури та перманентне водіння читача(-ки) за ніс – текст вас дратуватиме, поки ви намагатиметеся зрозуміти правила цієї гри. Тому просто полюбіть і відпустіть.

Ми в соцмережах

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: