Після тривалої перерви фестиваль Docudays відновив конкурс короткометражного документального кіно. Кінокритик Ігор Кромф каже, що це насправді дуже важливе і правильне рішення, адже короткий метр — це важлива форма документалістики, де режисер може містко та лаконічно говорити про якусь одну точкову проблему, одночасно розкриваючи проблеми значно глобальніші та серйозніші. Окрім того, короткий метр — це часто дебют молодих режисерів, які згодом беруться за повний метр. Тому слідкувати за коротким метром завжди важливо і цікаво.
Ігор Кромф подивився усі короткі метри програми Docu/Коротко і спеціально для LiRoom написав мініогляд на кожен фільм та оцінив їх за десятибальною шкалою.
LiRoom є інформаційним партнером фестивалю Docudays UA.
Ptitsa
Дуже зворушлива автобіографічна історія про самотність від Аліни Максименко. Фільм переносить нас в часи ковідної пандемії, коли все було закрите на карантин. У квартирі живуть дві жінки — мати та її доросла донька. Мати проводить онлайн уроки гри на фортепіано, а донька займається живописом. Вони живуть порізно, але разом. Однак в їх життя вривається неочікувана смерть доньки спільної знайомої, що зближує жінок. Вони багато говорять. Говорять про важливість відчуття підтримки та рідності. Говорять про те, що таке душевна втома. Їхні розмови дуже тонкі, інтимні, наповнені рефлексіями. І в цих розмовах розкривається суть фільму, який досліджує природу людської самотності.
Оцінка: 10/10
Імла
Похмурий і важкий, як лютневе небо, документальний есей-колаж режисера Дмитра Шовкопляса про той самий ранок 24 лютого 2022 року, який поділив історію України й життя кожного її громадянина на до і після.
Знімаючи мобільним телефоном чи відеореєстратором, режисер фіксує хаос і абсурд навколо себе. Військових, які їдуть в сторону півночі Києва, людей, які намагаються якомога швидше виїхати з Києва. Хтось рятує тварин. Хтось хоронить тих, кого вже не врятувати. десь звучать новини, десь перегукування рацій, десь звучать розмови випадкових попутників. Все зливається в загальну кавалькаду, яку покриває імла. Імла не лише лютневого туману, але й часу, з яким спогади стають все меншими й більш тусклими. Досить поетичне документальне висловлювання про пам’ять.
Оцінка: 6/10
Алоє, фікус, авокадо і 6 драцен
Дуже коротка і при цьому містка документалка Марти Смеречинської про втрату дому та пошук нового життя через війну. Головним символом своєї документальної роботи режисерка обирає кімнатні рослини (які винесені в заголовок). Їх героїня залишає покинутими у квартирі, з якої виїхала під час війни. Кожна з цих рослин має свою історію з життя її власниці. Кожна з них символізує щось важливе в її минулому. Так, такий підхід не назвеш супер новаторським, однак він завжди сильно працює з емоцією. У Смеречинської виходить дуже влучно описати втрату минулого і початок нового життя чотирма вазонами. А звукові вставки того, як клеять чи здирають з коробок скотч — це взагалі прекрасний прийом передачі атмосфери переїзду. Чудовий короткий метр.
Оцінка: 9/10
Ти тут?
Ще одна історія про втрату минулого життя, але від режисерки Злати Вересняк. Головна героїня фільму переїхала в іншу країну через війну. Вона сумує за домом і рідними, однак не може бути з ними. Єдина розрада її життя — дзвінки та переписки з молодшою сестричкою.
Цей фільм чудово викристалізовує той біль за минулим мирним життям та рідними, який зараз у багатьох українців закордоном. Хороше, добре, щемке кіно.
Оцінка: 7/10
Друге дихання
Одна з найкращих робіт в програмі Docu/Коротко. Максим Лукашов розповідає нам історію про чернігівського кларнетиста та викладача музучилища Микиту, який став волонтером у фронтовому Чернігові та возить гуманітарну допомогу старшим людям.
Попри коротку форму, Лукашов встигає створити цілих три панелі розповіді: монолог головного героя про його переживання війни, історію того, як він волонтерить, та окрему лінію з його грою на кларнеті, на якому він не міг знайти сили зіграти від початку вторгнення. Це дуже цілісна і багатогранна історія, яка з різних сторін розкриває одного героя з його страхами, тривогами та надіями. Його досвідом війни. Його власним рецептом зцілення від пережитого досвіду. Дивитися таке кіно одне задоволення.
Оцінка: 10/10
Ліс, ліс
Режисерська робота Марії Стоянової на основі матеріалів Ігоря Говенка. Ігор Говенко на межі 2000-х років фільмував своїх доньок у різних ситуаціях. В кадрі купають молодших близнючок, а старша освоює чирлідинг під Одна калина та розмахує прапорцем «Так! Ющенко» під Разом нас багато. Все це фільмування в форматі «3х4. Найкумедніше домашнє відео» пронизує етер дитячої програми «Пізнайко», де гостею етеру стає старша донька.
«Ліс, ліс» — своєрідний документальний «амаркорд», якщо так можна сказати. Щоправда, замість біографії власного дитинства (як варто було б у фільмах «амаркордівського типу»), Стоянова розповідає про дитинство сестер Говенко, а через нього про все покоління народжених наприкінці 1990-х та початку 2000-х.
Оцінка: 7/10
Прокидаючись у тиші
Документальна робота Міли Жлуктенко та Даніеля Асаді Фаезі про дитинство в яке прийшла війна. Українські діти в Німеччині. Колись тут квартирувався Вермахт, згодом була натівська база. Тепер тут центр біженців. Живуть жінки, старші люди, діти. Режисерська оптика вміло підловлює головне — дитинство, воно завжди дитинство, навіть у центрі біженців. Діти катаються на велосипедах, вчать німецькі слова, перелазять паркан, щоб назбирати польових квітів на віночок.
Так, війна привнесла в їх життя сум за домом та рідним. Вони розглядають фрески про війну у В’єтнамі та вчать німецьку не для уроків, а для буденної комунікації. Однак для них дитинство лишається дитинством. В цьому і полягає краса цієї тихої, теплої документалки.
Оцінка: 8/10
Чорнобиль 22
Катастрофа на Чорнобильській АЕС у 1986 році — це постійна рана українського суспільства. Фільми на «навколо чорнобильську тематику» знімаються постійно. Повномасштабне вторгнення принесло ще один «чорнобильський вимір» в документалістиці — історія більш ніж місячної окупації росіянами атомної станції та Зони відчуження.
Олексій Радинський розповідає нам історію цих подій через розповіді співробітників АЕС і прилеглої Зони, які перебували в окупації. Періодично їхні історії «перебивкою» розмежовують кадри пересування Чорнобилем російської техніки, які якийсь невідомий патріот знімав на свій телефон під страхом розправи. В цілому «Чорнобиль 22» — це досить непогана репортажна документалка про те, як вижив персонал ЧАЕС і Зони в часи окупації й що він робив для перемоги. Досить лаконічне, але неймовірно інформативне документальне кіно.
Оцінка: 9/10
Щоразу затинаюся від звістки з Києва
Документальний короткий метр збудований на дихотомії між режисеркою, яка перебуває за кордоном і її подругою, яка дзвонить їй відеозв’язком і розповідає про своє життя в Києві. Наче все у цій історії зрозуміло і ясно, але будується фільм на діалогах, які викликають мало емпатії та розуміння. При всьому масштабі трагедій цього етапу війни, нам розповідають якісь рвані шматки з життя якоїсь дівчини, в якої «все менше моральних сил від повітряних тривог». У документалці є історії про київський Будинок письменників «Роліт», квітучі каштани, не налаштоване піаніно та дорогу піцу біля Велотреку. Але чесно, це не викликає ні інтересу, ні емпатії, ні базового розуміння, а яка мета цього документального фільму. Дуже слабка короткометражка.
Оцінка: 3/10
Маріуполь. Сто ночей
Найсильніша документалка в конкурсі короткого метру. По-перше, це анімація, що вже само по собі рідкість. По-друге, графічний стиль режисерки та аніматорки Софії Мельник дуже гострий і чудово гармонізується з треком, що триває протягом фільму. Ця документалка — це історія дитячого погляду на оточення та окупацію Маріуполя. Вона щемка і страшна, але при цьому художньо довершена.
Оцінка: 11/10
Читайте також: Одного разу в Україні: огляд на документальний фільм «День незалежності»
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: