Що може запропонувати український кінематограф 90-х сучасному глядачеві? Співачка Христина Соловій переконана, що ці часто невідомі стрічки — це прихований скарб, який варто для себе відкривати.
До прем’єри кліпу Друга ночі, присвяченого українському кінематографу, Христина поділилися особистою добіркою фільмів, які доповнять ваш вечір.
Вперед за скарбами гетьмана (Вадим Кастеллі, 1993 рік, Україна, Кіностудія ім. О. Довженка, ВТО «Фест-Земля»)
Іван, який у перші роки незалежності торгує медом, несподівано дізнається, що є нащадком гетьмана Полуботка. Відтепер його місія — вирушити до Великої Британії й повернути легендарне золото, за яким полюють і спецслужби, і мафія.
Фільм іронізує над легендою про золото Полуботка, яка на початку 90-х була настільки популярною, що українські депутати офіційно зверталися до британського уряду, аби з’ясувати долю скарбу. А одну з головних пісень стрічки — Гей, Іване — написали легендарні Брати Гадюкіни.
«Щойно починає звучати “Гей, Іване”, я одразу усміхаюся. Для мене Брати Гадюкіни — це справжня легенда української музики, і я дуже щаслива, що на моєму майбутньому альбомі у нас буде дует»
Чудо в краю забуття (Наталія Мотузко, 1991 рік, Україна, Одеська кіностудія)
Після вбивства двох братів-близнюків, яких у селі вважали однією людиною, мешканців охоплює паніка перед Страшним судом. У паніці вони починають чинити нові злочини, ще більше заплутуючи історію.
«Чудо в краю забуття» — екранізація твору Валерія Шевчука, в основі якого лежать судові архіви XVIII століття. Поєднуючи магічний реалізм, детектив і традиції українського поетичного кіно, стрічка стала одним із найцікавіших переосмислень цього напрямку.
«У кліпі “Друга ночі” ми вже зверталися до творчості Наталі Мотузко — там є цитати з її фільму “Голос трави”. Дуже хочу, щоб після цього ви відкрили для себе й “Чудо в краю забуття”, адже її кіно справді варте того, щоб його дивитися сьогодні»
Про новий реліз і кліп
Друга ночі — третій сингл із майбутнього альбому Христини Соловій про українські 90-ті. У кожному релізі співачка досліджує новий пласт цієї епохи: музику, моду, культурні явища. Цього разу в центрі уваги — українське кіно. У кліпі можна впізнати цитати зі стрічок «Білий птах з чорною ознакою» (1971), «Голос трави» (1992), «Дике кохання» (1993) та «Приятель небіжчика» (1997).
«Мені подобається, що цей альбом поступово стає мультидисциплінарним проєктом. Він не лише про музику, а й про українську культуру 90-х загалом. Я давно мріяла зняти кліп, який став би присвятою українському кінематографу», — розповідає Христина Соловій.
За словами співачки, під час роботи над кліпом команда переглядала українські фільми, обговорювала їх і зрештою обрала чотири стрічки, що стали основою відео: одну із 70-х і три з 90-х. Христина Соловій також зазначає, що через тривале домінування російського кінематографа багато глядачів значно краще знають російські фільми, ніж українські. Саме тому після виходу кліпу їй захотілося поділитися добіркою українських стрічок 90-х, із яких, на її думку, варто почати знайомство з кінематографом цього періоду.
Цвітіння кульбаби (Олександр Ігнатуша, 1992 рік, Україна, Кіностудія ім. О. Довженка)
Молодий хлопець Юрась після восьми років ув’язнення повертається до рідного села вже в незалежній Україні. Він намагається вписатися в нову реальність, але швидко розуміє, що репресивна система продовжує працювати за старими правилами.
У фільмі звільнення Юрася з в’язниці стає метафорою звільнення України з «в’язниці народів» СРСР. Одночасно стрічка стала однією з перших спроб показати українське село без романтизації — з живою мовою, традиційними святами та новою для того часу подією — Днем Незалежності.
«Мені особливо подобається саундтрек цього фільму. Тут звучать пісні гурту “Рутенія”, який на початку 90-х був справжнім голосом свого часу. Гурт брав участь і був відзначений дипломом на першому фестивалі “Червона Рута” в 1989 році»
Подарунок на іменини (Леонід Осика, 1991 рік, Українська РСР, Кіностудія ім. О. Довженка)
Терористку засуджують до страти, а тюремний наглядач вирішує зробити своєму 11-річному сину незвичайний «подарунок» — показати публічне повішення.
Після легендарного фільму «Камінний хрест» та майже двадцятирічної перерви режисер Леонід Осика знову звернувся до творів Михайла Коцюбинського. Основою фільму стало оповідання «Подарунок на іменини», яке режисер доповнив мотивами ще двох творів письменника — «В дорозі» та «Persona grata».
«Я дуже люблю, коли українська література отримує нове життя в кіно. Як людина, яка дуже любить творчість Михайла Коцюбинського, не можу не порадити цю стрічку»
Сьомий маршрут (Михайло Іллєнко, 1997 рік, Україна, Кіностудія ім. О. Довженка)
Молода американка приїздить до Києва, щоб зняти для мами місця, пов’язані з її минулим. Знайомство з дивакуватим гідом перетворює цю подорож на незвичайний маршрут.
«Сьомий маршрут» — справжнє освідчення в любові Києву, зняте в часи глибокої кризи українського кіно 90-х. Сценарій до фільму написали одразу 14 авторів, а після прем’єри стрічка майже три десятиліття не мала якісного оцифрування — нову цифрову копію створили лише у 2024 році Кінолабораторією Довженко-Центру.
«Мені здається, це один із тих фільмів, після яких хочеться просто піти гуляти Києвом. А ще дуже тішить, що сьогодні його можна побачити у якісній реставрації й нарешті відкрити для себе цю стрічку»
Де переглянути?
Придбати квиток на офіційний онлайн-перегляд усіх фільмів можна в онлайн-кінотеатрі Довженко-Центру.
Матеріал підготовлено на основі текстів і фото Довженко-Центру. За сприяння Державного агентства України з питань кіно, кіностудії імені Олександра Довженка та Одеської кіностудії. Підготовка матеріалу — Гліб Муха
Читайте також: Велика розмова про український стендап: Антон Тимошенко
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: