Головна
>
Кіно
>

Світло крізь темряву та звуки канонад. Рецензія на документальний фільм «Маріуполіс-2» Мантаса Кведаравічюса

Світло крізь темряву та звуки канонад. Рецензія на документальний фільм «Маріуполіс-2» Мантаса Кведаравічюса

Кромф Ігор Кромф Ігор
30 Листопада, 2022

«Маріуполіс-2» — це посмертна стрічка литовського документаліста Мантаса Кведаравічюса, яка стала документальним фільмом про бої в Маріуполі під час повномасштабного вторгнення у лютому-березні 2022 року. У березні режисера взяли в полон, а потім убили росіяни. Стрічку доробляла наречена Кведаравічюса — Ганна Білоброва та монтажерка Дуня Сичова.

Кінокритик Ігор Кромф подивився стрічку в межах фестивалю Docudays UA та описує свої враження.

Мантас Кведаравічюс прийшов в кінодокументалістику з науки. За освітою він був соціальним антропологом та займався дослідженням катувань. Його перша документальна робота «Барзах» присвячена викраденням, катуванням та вбивствам людей в кадирівській Чечні. Другу документальну роботу Мантас присвятив тому, як мирне та воєнне життя співіснують у Маріуполі у 2016 році. Після початку повномасштабного вторгнення, Кведаравічюс повернувся в Маріуполь, щоб зняти продовження історії Міста Святої Марії, яке опирається російській навалі. 

У центрі сюжету Молитовний дім євангельських християн-баптистів. Багато жінок, дітей та людей старшого віку ховається в його підвалі від безкінечних артилерійських та авіаційних ударів. Якщо в першій роботі Кведаравічюс розповідає історію буденності на прикладі класичної родини, то в продовженні воєнної історії Маріуполя сюжет розкривається навколо сім’ї як соціальної громади. Весь час люди проводять в одному приміщенні: разом готують, разом їдять, разом моляться. Для них всіх питання «чому ми живі?» очевидне. Один з чоловіків прямо заявляє в кадрі, що їх врятували не стіни, а Господня Рука. 

Головним героями стрічки (якщо тут взагалі можуть бути головні герої) стали два чоловіки цієї общини – Олег і Вітя. Вони прихистили бездомного пса, який постійно потрапляє в кадр в напівтемних коридорах будівлі молитовного дому та на ще покритих весняними заморозками вулицях Маріуполя. Чоловіки весь день займаються тим, що намагаються зробити побут своєї нової родини кращим. Вони буквально ризикують життям, щоб забрати у вже померлих сусідів генератор або розпалюють велике багаття, на якому готується казан супу на всю родину-общину. В проміжках між щоденними клопотами, чоловіки меланхолійно філософують про життя:

«У світі є ядерної зброї, щоб Землю 150 раз знищити. Навіщо стільки, питається, коли одного разу досить?». 

Між хроніками життя однієї комунальної спільноти, яка опинилася біля самої лінії фронту (вікна церкви виходять на Азовсталь), «Маріуполіс-2» постійно розмежовується статичними пейзажами Маріуполя. Іноді це пейзажі маріупольських світанків, іноді навпаки — коли у місті вечоріє. Майже нерухома камера, яка фіксує дуже мінімалістичний кадр стає значно промовистішою, ніж більшість можливих складних мізансцен завдяки «саундтреку» на фоні — безкінечних звуків вибухів. Нестишна канонада «прильотів» тут контрастує зі стоїчним краєвидом міста.

«Маріуполіс-2» — це унікальне поєднання поетики й документалістики. Цей фільм став заповітом режисера, який говорить і навіть з’являється тінню в кадрі. «Маріуполіс-2» — це дуже тонка історія про одну з найтрагічніших та найепічніших сторінок російсько-української війни. 

У художній картині «Атлантида» Валентина Васяновича головним символом життя стає тепло. Фільм починається та завершується тепловізійною зйомкою, що фіксує температуру, яке згасає в могилі та зберігається в джезві. У «Маріуполісі» таким символом життя стало світло: пожовкла лампочка, що осяює темний коридор сховища, весняне морозне сонце, на якому мружаться люди після ночі в підвальній напівтемряві, багаття на якому готується суп і генератор — це теж своєрідні джерела світла. Все це тонко та метафорично нагадує нам просто і затерту до дір, але від того не менш реальну та живу істину — після найбільшої темряви наступає світло. А перемога буде за нами. 

Обов’язково сходіть на цей фільм, хоча б заради того, щоб знати, що відбувалось в місті, де гриміли одні з найстрашніших боїв нашої війни. 


Оцінка критика: 10/10


Читайте також: Рекап кінофесту. Яким був Київський тиждень критики: головні тріумфатори, стрічки та події

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Новини
Як звучить Харківщина: плейлист від Люка та Ліруму
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
25 Квітня, 2024
Новини
Від Melovin до My Personal Murderer: як звучить Одещина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
18 Квітня, 2024
Музика
jockii druce — trashhouttttttt. Роздуми про життя, війну і суспільство, загорнуті у найпримітивнішу форму
Олексій Бондаренко Олексій Бондаренко
15 Квітня, 2024