Зумер і Революція. Рецензія на документальний фільм «Машина часу. Майдан»

У межах Одеського міжнародного кінофестивалю відбулася національна прем’єра документального фільму Володимира Тихого та Романа Любого «Машина часу. Майдан». Світова прем’єра фільму відбулася на Sheffield Doc Fest у Британії.

Кінокритик Ігор Кромф розповідає, як режисерам вдається знайти нову оптику на події Революції гідності.

Український солдат отримує поранення в бою і вже готується померти, як раптом замість потойбіччя потрапляє у 2013 рік, на самий початок протестів Революції гідності.

Солдатові всього 21, а тому революційних подій він не пам’ятає, але знає про них від військового та поета Максима «Далі» Кривцова, який був його виховником у таборі у 2017 році. Солдат вирішує розшукати свого виховника, щоб попередити, що він загине на війні у січні 2024 року. «Машина часу. Майдан» — це фільм від першої особи. Ніякого вигаданого солдата в кадрі немає. Лише його вигадана історія та голос проводять глядача через усю Революцію гідності, яка вдало скомпонована в цілісну історію участі окремої людини в цих історичних подіях.

«Машина часу. Майдан» готувався до десятої річниці Революції гідності, однак проєкт, один із флагманських проєктів об’єднання «Вавилон’13», затягнувся і врешті вийшов у 2026 році. Фільм, по суті, є докуфікшном, де документальний відеоряд рухає абсолютно вигадана та ігрова сюжетна лінія, яка дає змогу згадати події Революції гідності не лише тим, хто не пам’ятає їх через вік, але й тим, хто став їх призабувати через те, що наступні 12 років вихор трагічних історичних подій ніяк не вщухав у житті України.

Події Революції гідності із сьогоднішньої часової відстані виглядають уже зовсім інакше. Саме тому примарна розповідь головного героя-зумера, для якого всі революційні події фактично tabula rasa, задає фільмові оптику ось цього унікального спостерігача, який, з одного боку, ніби знає, чим усе закінчиться, а з іншого — спостерігає за перебігом з абсолютно щирим неофітством. Такий спосіб дає змогу подивитися на революційні події не як на річ у собі, а як на великий та героїчний пролог розриву російських колоніальних пут, який продовжується у 12-річній російсько-українській війні.

Роман Любий — майстер монтажного документального кіно. Його робота «Зошит війни», яка складається з набору архівних відео, знятих безпосередніми учасниками бойових дій на власні смартфони, відеореєстратори чи кишенькові фотоапарати, стала одним із найсильніших висловлювань про російсько-українську війну завдяки сюрреалістичному монтажу, де межа між життям та смертю героїв стиралася в цигарковому диму та кавовій парі.

У «Машині часу. Майдан» набір архівних відео з Революції гідності також витворює наративну цілісність завдяки сюрреалістичному монтажу, який місцями розкладає кадри з різних ракурсів чи перетворює їх на майже рентгенівське зображення. Такий підхід візуально збагачує докуфікшн-історію, нагадуючи глядачеві, що побачене тут — це призма майже примарного спостерігача з майбутнього.

«Вавилон’13» — це об’єднання документалістів, яке буквально виросло у вирі революційних подій осені 2013 та зими 2014 років. Повернення до теми Революції гідності стає певною мірою процесом самоосмислення об’єднанням власних витоків. За минулі 12 років «Вавилон’13» сильно видозмінився, ставши фактично зачинателем нової хвилі в українській документалістиці. Тут виросли нові режисери та оператори, які прийшли в об’єднання ще зовсім юними в постреволюційний період і вже стали помітними кінематографістами з власною кіномовою. Саме тому важливо, що події, які дали початок «Вавилону’13», об’єднання осмислює крізь, хай і ігрову, але вже оптику молодого покоління.

Події та інтерпретації Революції гідності з часом змінюються, і саме тому образ Максима Кривцова в цьому фільмі стає ключовим. Військовий та поет мав бути сценаристом першої версії «Машини часу. Майдан», однак трагічно загинув у січні 2024 року. Водночас його незримий персонаж у фільмі стає ось тим символом громадянської відповідальності та самопожертви, які стали спільними базовими цінностями як для Революції гідності, так і для війни за незалежність.

«Машина часу. Майдан» — це дійсно поетично вивірений екскурс у недалеке минуле, який дає можливість подивитися на витоки нинішньої епохи через певну часову відстань.

Оцінка критика — треба дивитися.

Читайте також: Обери свого Скрябіна. Рецензія на документальний фільм «Кузьма. Страшно веселий»