Чому воєнна драма про оборону луганських прикордонників нагадує мильну оперу? Рецензія на «Мирний-21»

Прем’єра воєнної екшн-драми «Мирний-21» Ахтема Сеітаблаєва була запланована на День прикордонника — 30 квітня 2022. Однак через повномасштабне російське вторгнення прем’єру перенесли й на широкі екрани стрічка вийшла 22 лютого 2023 року.

Кінокритик Ігор Кромф подивився фільм і описує свої враження.

Сюжет стрічки має документальне підґрунтя. У червні 2014 року Луганський прикордонний загін залишився чи не єдиним вірним Україні військовим підрозділом, який вирішив не здаватися і дати відсіч проросійським бойовикам «ЛНР», що хотіли штурмом узяти базу прикордонників.

Власне назва «Мирний-21» — це адреса бази Луганського прикордонного загону, який розташовувався в південних кварталах Луганська. Однак, в історію бою луганських прикордонників з «еленерівськими» бойовиками Сеітаблаєв додав багато авторського, створивши дуже сентиментальне та пафосне кіно.

Взагалі українські режисери періодично люблять використовувати непрофесійних акторів у зйомках. Це є і в «Плем’ї» Мирослава Слабошпицького, і в «Атлантиді» Валентина Васяновича, і в «Носорозі» Олега Сенцова, і в «Стоп-Землі» Катерини Горностай.

Водночас Ахтем Сеітаблаєв — це завжди робота з великим колективом професійних акторів. Що, звісно, плюс для розвитку українського кінематографа, адже акторові треба постійно зніматися. Тож на екрані побачимо вже знайомі обличчя.

Щоправда, персонажі в стрічці досить шаблонні, як для воєнної драми:тут є мажор-розбишака (зірка українських серіалів Максим Девізоров), якого тато заслав на службу у «виховних цілях» та який, звісно, до кінця стрічки трансформується в героя. Є кримський татарин (його зіграв Павло Лі, який на весні 2022 року загинув під обстрілами в Ірпені) — суперпрофесійний і вмотивований офіцер, який тягне лямку служби від початку й до кінця. Є офіцер-романтик, якого більшу частину стрічки турбують більше власні стосунки з місцевою дівчиною, аніж служба (відомий за «Черкасами» Євген Ламах). Власне, в межах шаблону ці персонажі й працюють.

Водночас раджу глядачеві звернути увагу на гру Олексія Тритенка, який дуже природно перевтілився в одного з вожаків бойовиків і насправді дуже сильно здивує під кінець стрічки. Цей персонаж втілює собі дуже цікавий образ, який має реального прототипа, про якого, на жаль, ще не скоро можна буде говорити.

Андрій Самінін також доволі гармонійно й професійно грає начальника Луганського прикордонного загону полковника Авдєєва. Його персонаж також має реального прототипа — нинішнього очільника Держприкордонслужби генерал-майора Сергія Дайнеко. Наскільки Самінін схожий на прототипа судити важко, але з образом твердого українського командира, який турбується за своїх та якщо потрібно ризикувати — зробить це першим, йому вдалося.

Ахтем Сеітаблаєв постійно наголошує, що «Мирний-21» — це насамперед стрічка про довіру. Й на початку фільм дійсно нагадує щось на кшталт детективного трилера. Бійці Луганського прикордонного загону перебувають у складному становищі, адже з кожним днем бойовики «ЛНР» все більше контролюють ситуацію, більше вчорашніх колег з інших формувань та служб зраджують присягу та йдуть у колаборанти. В таких умовах довіра відіграє велике значення, адже фактично все планування оборони та подальша евакуація будується виключно на ній.

Уже згадана вище сентиментальність та пафосність — це базові ознаки фільмів Ахтема Сеітаблаєва, і «Мирний-21» тут не є винятком. Режисер майже не залишає собі простору ні для іронізування, ні для експерименту. Його герої завжди надмірну серйозні, навіть якщо жартують. Будь-яку подію вони сприймають із, непритаманним реальним людям, надмірним пафосом. Це ж стосується і режисерських сюжетних ходів, як, наприклад, «римування» сцен народження доньки полковника Авдєєва й початку штурму прикордонного загону бойовиками. 

Іноді заради гіперболізації сцени Сеітаблаєв нехтує реалістичністю сюжету, як у сцені дзвінка мажора батьку-олігарху під час бою з бойовиками.

Також дивним є використання мови у фільмі. Усі умовно «хороші» у фільмі україномовні, а «погані» — російськомовні. Хоча реальна мовна ситуація Луганську 2014 року, очевидно, була трішки інша. Окрім того, російськомовних героїв чомусьне титрували українською, як це зазвичай буває в українських фільмах, а накладали поверх український дубляж. Смішний вигляд мають ситуації, коли російською персонаж говорить «гандон», а в за секунду глядач чує україномовний дубляж, де лайку забрали. Чи коли російськомовні персонажі називають персонажа «летьоха» (сленгове позначення звання лейтенант), а в дубляжі — «малий».

Все це робить «Мирний-21»схожим до телевізійних мильних опер, ніж до класики повнометражних воєнних драм, як, скажімо, «Врятувати рядового Райана» Стівена Спілберга чи «Падіння чорного яструба» Рідлі Скотта. Звісно, це не скасовує суспільну важливість фільму, який серед іншого нагадує, що війна в Україні почалася не в лютому 2022, а у 2014 році. Але однозначно викликає питання до якості такого кіно.

Читайте також: Як гасне світло в очах. «Життя на межі» — ретроспектива 8 років війни від першої особи