10 жовтня в прокат виходить документальний фільм «Підйомна сила» Олександра Стратієнка та команди Aerotim, присвячений армійській авіації України.
Кінокритик Ігор Кромф розповідає, як історії українських вертолітників змогли стати кращим попдок-фільмом про українську армію.
Перед тим, як розпочати говорити про фільм, варто розібратися з деякими поняттями, які можуть бути незрозумілі цивільному глядачеві та читачеві.
В складі ЗСУ є окремий рід військ — армійська авіація. Цей рід військ об’єднує підрозділи, які виконують бойові завдання на вертольотах. Говорячи простими словами: армійська авіація — це вертолітні війська.
Варто зауважити, що українська армійська авіація має досить великий і тривалий бойовий шлях ще до початку російсько-української війни, адже вертолітні підрозділи ЗСУ активно залучали до миротворчих місій. Власне, перша миротворча місія України під час війни в Абхазії у 1993 році була вертолітною. Особливої майстерності українська армійська авіація набула під час численних миротворчих місій в Африці. Остання, у Демократичній Республіці Конго, була перервана лише у 2022 році через початок повномасштабного вторгнення.
Окрім того, пілоти армійської авіації у різний час виконували небойові, але менш складні завдання: брали участь у гасінні масштабних пожеж в Туреччині та Португалії, здійснювали повітряне патрулювання під час Євро-2012 тощо.
Про ці сторінки історії ще знімуть обов’язково документальні фільми, а фільм «Підйомна сила» фокусується на початку повномасштабного вторгнення. В центрі сюжету три великі операції за участі армійської авіації: знищення російських колон в тилу противника під час Київської кампанії, прорив повітряної блокади в оточений Маріуполь та бої за визволення острова Зміїний. Герої фільму — військовослужбовці 18-ї окремої бригади армійської авіації імені Ігоря Сікорського, яка базується в Полтаві.
Стрічка Олександра Стратієнка не намагається вигадувати велосипед. Це документальний фільм, побудований за досить стандартною схемою — інтерв’ю героїв та перебивки між ними. Однак режисер отримує настільки пластичний та якісний матеріал, що йому вдається сконструювати одну з найкращих документалок про війну, що розрахована на масову аудиторію.
Фільм намагається показати через постаті військових та їхні історії не просто те, що таке героїзм, а й наскільки складна та небезпечна служба в Армійській авіації. У кадрі не лише її еліта — пілоти вертольотів, а й ті, хто «заводять серця» цієї техніки — бортінженери, механіки. Історія майора Ярослава Зозулі, який здатний був перезібрати гелікоптер по гвинтику, і який загинув при виконанні бойового завдання, навіть попри те, що ніколи не ходив у бойові рейси — сильне нагадування, що кожен військовослужбовець на війні ризикує своїм життя, навіть якщо його служба не пов’язана з безпосередніми бойовими зіткненнями.
Центральна історія фільму — це історія подружжя Любарців. Він — пілот гелікоптера. Вона — військова лікарка. Він першим проривав повітряну блокаду Маріуполя. Вона надавала медичну допомогу оборонцям «Азовсталі». Про цю історію ще обов’язково знімуть повнометражний художній фільм і можливо не один, тому що вона занадто по-голлівудськи звучить і повірити в її реальність складно, але це дійсно було насправді.
Стратієнко дуже вміло розставляє історії-інтерв’ю у фільмі, однак не забуває про динаміку — це важливо для документального кіно. Великі сцени перебивок — це або архівні відео роботи армійської авіації під час бойових завдань, або зняті знімальною групою кадри навчальних польотів гелікоптерів.
При цьому, уже достатньо ефектні кадри режисер доповнює хард-роковим гітарним саундом від українського композитора Данила Богданенка, більш відомого під псевдонімом Danskiy. Завдяки цьому фільм “Підйомна сила” виглядає як ефектний бойовик, але про справжніх, а не вигаданих, героїв.
В українському кіно гостро стоїть питання фільмів про війну з Росією. З художніми фільмами очікувано ситуація погана. Те, що є, застрягає у телевізійних кліше 2010-х і майже не має шансів вибратися з болота. Документалістика почасти або дуже вже «солдатська» і складно сприймається непідготовленим глядачем, або ж орієнтується більшою мірою на фестивальну публіку.
«Підйомна сила» став саме тим популярно-документальним фільмом, який спрямований на масового глядача з кінотеатру будь-якому відносно мирного українського міста. Він не лише знайомить з армійською авіацією та розповідає історії її живих легенд, а й чудово виконує функцію популяризації військової служби.
Переконаний, що саме цей фільм може якщо не мотивувати йти до війська, то принаймні точно викликати інтерес до військової служби. Це дуже красива, ефектна та своєчасна стрічка, яке вміло заповнює пустку бажання українців дивитися кіно про свою армію.
Оцінка критика: 9/10
Читайте також: «Озброєні піснею». Як західна документалістика розповідає про українську війну та музику
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: