З 20 до 26 жовтня у Києві відбувся 6-й міжнародний кінофестиваль Київський тиждень критики. До його програми входять фільми з лайн-апів головних міжнародних кінофестивалів цього року, культова ретроспектива та найочікуваніші українські стрічки, а саму програму формують професійні кінокритики.
Кінокритик Ігор Кромф відвідав покази усіх стрічок з програми Українських Ґала-прем’єр і спеціально для LiRoom підготував серію оглядів. У першому тексті він розповідає про «Відблиск» Валентина Васяновича, який відкривав програму фестивалю.
Дилогія про нашу війну: чому «Відблиск» Васяновича схожий на «Атлантиду» і де у цих фільмах оптимізм
«Відблиск» Валентина Васяновича — це перший з 1992 року український фільм, який брав участь в основній програмі Венеційського кінофестивалю. До цього, стрічка про полон та реабілітацію після, змагалася за «Золотого лева» — найстарішого кінофестивалю Європи у 2021 році, однак, поступилась історії про аборти — стрічці «Подія», французької режисерки Одрі Діван.
Сюжет фільму оповідає нам про дніпровського хірурга Сергія, який їде у 2014 році на фронт військовим медиком та потрапляє в полон. У полоні бойовики використовують Сергія, як освідомлювача смерті інших в’язнів, яких катують у нього ж на очах. Згодом, Сергія обмінюють і він намагається адаптуватись до цивільного життя, однак побачене і пережите у полоні постійно дає про себе знати.
Фільм багато у чому побудований на книзі «Світлий шлях: Історія одного концтабору», колишнього бранця бойовиків «ДНР» Станіслава Асєєва, який провів понад два роки у концтаборі «Ізоляція» у Донецькій області. Асєєв багато консультував Васяновича і навіть зіграв епізодичну роль слідчого «МГБ ДНР» у фільмі, яка, щоправда, не потрапила в театральну версію.
Першопочатково Васянович задумував фільм, як антологію тортур в полоні, однак згодом зрозумів, що тоді межа між цією картиною та снафф-муві з даркнету буде занадто тонка, тому переписав сценарій та лишив лише дві сцени тортур.
У «Відблиску» Васянович не відходить від своєї класичної кіномови з повільними сценами, темними тонами та майже статичною камерою з середнім планом (у фільмі камера рухається лише раз коридорами вʼязниці). Уже традиційно Васянович знімає кіно майже повністю самостійно, виступаючи і режисером, і сценаристом, і оператором, і монтажером і навіть співпродюсером.
Естетично та сенсовно фільм відсилає нас до попередньої роботи Васяновича «Атлантида». Тоді режисер досліджував, як жити після того, як переможні паради пройдуть і нам доведеться брати відповідальність за звільнені і випалені ворогами землю та людські душі.
У «Відблиску» Васянович розмірковує про те, як адаптуватись до життя у суспільстві, яке не уявляє реальні масштаби зла війни. Його герой постійно мучиться через залишені у полоні таємниці, які являються йому знаками, як-то голуб, що врізається у скло, химерні розводи на вікні, або ж бродячі пси, що атакують з-за кутка.
Фактично, «Відблиск» та «Атлантида» створюють своєрідну дилогію, у якій Васянович намагається досліджувати власне розуміння війни, а вірніше те, які наслідки вона приносить людським душам. Як в «Атлантиді» дві понівечені війною душі знаходять та рятуються одне одного посеред зруйнованого Донбасу, так у «Відблиску», закривши певні недороблені у полоні справи, Сергій повертається до колишньої родини, яка допомагає йому розпочати психологічну реабілітацію.
«Відблиск» (як і «Атлантида») — це похмура і здається на перший погляд дуже депресивна історія про людину в поствоєнному суспільстві, однак насправді — це чи не найоптимістичніше кіно про українську війну, адже посеред цього безпросвітного мороку та безнадії (у випадку «Відблиску» це спершу інферальні локації концтабору, а потім — депресивний світ героя у цивільному житті) завжди є шанс на порятунок. Завжди існує той маленький, але міцно сяючий промінь надії та оптимізму, який змушує розійтись темні хмари макабру війни та дати зовсім не пусті сподівання на те, що війна дійсно всіх нас змінить, але попри це життя триватиме і воно варте того, щоб жити.
Васянович однозначно знімає фільми, які оцінять більше синефіли та завсідники кінофестивалів, аніж умовний масовий глядач. Однак, цінність його стрічок полягає не в масштабних касових зборах, а в тому, що вона багато в чому формує кіномову українського фестивального кіно.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: