Головна
>
Кіно
>

Рецензія на фільм «Я і Фелікс». Історія за сусідніми дверима

Рецензія на фільм «Я і Фелікс». Історія за сусідніми дверима

26 жовтня у межах Київського тижня критики, в кінотеатрі «Жовтень» відбулася прем’єра першого ігрового повнометражного фільму режисерки Ірини Цілик — «Я і Фелікс», знятого за романом «Хто ти такий?» Артема Чеха.

Головний редактор LiRoom Олексій Бондаренко відвідав дебют і по гарячих слідах розповідає про свої враження від фільму.


Треба почати з очевидного. Ірина Цілик — майстерна режисерка. Її дебютний повнометражний документальний фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» став фестивальним хітом і отримала нагороду за найкращу режисерську роботу на цілому «Санденсі». Після перегляду її дебютного художнього фільму «Я і Фелікс» не лишається сумнівів: тут теж вдалося.

«Я і Фелікс» — екранізація роману «Хто ти такий?» українського письменника та, заразом, чоловіка режисерки Артема Чеха. Це автобіографічна історія дорослішання прообразу письменника хлопця Тимофія (Андрій Чередник (малий Тима), Владислав Балюк (Тимофій-підліток) та Володимир Гладкий (дорослий Тимофій)) в голодні 90-і в Черкасах. Колориту цьому процесу додає одіозний Фелікс (письменник Юрій Іздрик) — бойфренд бабусі, алкоголік та колишній воєнний, який живе разом з родиною. 

Іздрик

Фото тут і далі: Павло Шевчук

Усе починається з Іздрика. Фелікс танцює в алкогольному дурмані на фоні затасканих фотошпалер у абсолютно типовій пострадянській квартирі. На це дивиться малий Тимофій та йде, грюкаючи дверима. Ця сцена повториться згодом, тільки Тимофій буде майже дорослим. На етапі виробництва й промо фільму складалося враження, що «Я і Фелікс» стане виключно бенефісом українського письменника. Це дебютна роль у кіно для Іздрика. Але він настільки органічно вписався в образ дивакуватого алкаша з ПТСР, що навіть попри пошуки інших акторів, виявився незамінним для історії. 

Але Фелікса у фільмі рівно стільки, скільки потрібно, щоб розкрити головного персонажа та пояснити його дивний зв’язок із цієї, фактично, чужою людиною, яку він і сам врешті починає називати «дідусем». Попри титанічність фігури Іздрика, письменник (а тепер уже й актор) демонструє не тільки видатну гру, а й не перетягує ковдру на себе. У Феліксі дуже багато від Іздрика. Але він залишається Чехівським Феліксом, а не ще одною іпостассю пана Юрія. 

Музика

Не дарма фільм називається саме «Я і Фелікс», а не «Фелікс і я», наприклад. Це історія про Тимофія. І кіно ми бачимо через його призму. 

Тут на допомогу приходить музика. Після монтажних склейок (про них згодом), музика — один з найпотужніших та наймайстерніших інструментів в руках Цілик. Якщо в книжці сцени з безумством Фелікса змушували стигнути кров у жилах у передчутті невиправного, то коштом винахідливого саундтреку п’яні витівки діда-афганця набувають карикатурності й комедійності. Це розбивається на кульмінаційному моменті спілкування Тимофія й названого діда — його супроводжує надзвичайно похмурий, тяжкий й незграбний акомпанемент на ф-но, який грається руками самого Фелікса. 

Тобто саме музика стає фактором, який задає емоцію, яку режисерка хоче добитися від глядачів. Тимофій, який уявляє себе Роккі з гетто під гангстареп в декораціях хрущовки, та віджимається на килимі між старими меблями — це ідеальне змалювання невідповідності реальності й бажаного в очах українського підлітка в 90-х. Також треба віддати шану Фімі Чупахіну, який виступив композитором фільму. 

Деталі

Одним із головних персонажів є піаніно «Україна», на якому вчиться грати Тимофій. Взагалі у цьому фільмі величезна любов та увага до деталей та елементів інтер’єру. У більшості випадків, замість того, щоб проговорити ситуацію напряму, Цілик обирає розповісти її мовою натюрмортів. По зовсім незначних (на перший погляд) деталях ми отримуємо дуже багато інформації. 

Ось у квартирі в подружки Тимофія Томи ми бачимо електрочайник, на фоні стоїть мікрохвильова піч, а у спальні солідна «чеська стінка». І ми розуміємо, що Тома «не з такої сім’ї, а з багатої». 

Ось сцена, у якій головні герої поїхали на дачу (на якій навіть нема опалення) займатися першим сексом. Тимофій неоковирно демонструє, що взяв чисту постіль. В наступному кадрі можна помітити, що на Томі «парадно-вихідна» білизна, яка абсолютно не пасує місцю в якому вони обидва опинилися. Так створюється напруга, а історія розповідається набагато повніше й емоційніше, ніж якби ми дивилися кілька хвилин еротичних потуг підлітків. 

Монтаж

Докупи все збирає по-справжньому видатний та, головне, сміливий монтаж. У багатьох кадрах відчувається бекграунд режисерки у документальному кіно. Дуже часто зйомка йде статичною камерою, яка фіксує радше момент, ніж дію персонажів. Але Цілик не перегинає палицю. Цього елементу рівно стільки, щоб надати фільму відчуття поетичності, монотонності і навіть певної клаустрофобності — життя у маленькому місті й замкненому ком’юніті. Я намагався спробувати рахувати відсоток статичних і динамічних кадрів, але кожного разу ламався через те, що гра акторів захоплювала настільки, що вивчення технічних деталей відходило на другий план. Як на мене, саме в цьому й криється майстерність режисерки — збалансувати форму й зміст. 

І попри те, що Цілик очевидно тяжіє до довгих красивих медитативних сцен (наприклад, замішування борошна на заводі), вона не стає другим Васяновичем і дозволяє собі авантюрні ходи — наприклад сцену купівлі кросівок, яка ледь не доходить до рівня скетчу. 

Головний вау-ефект справляють переходи між віком головного героя. Тут нема, що розповідати, це треба дивитися. 

Кіно

«Я і Фелікс» — це інтимне кіно про життя людини у вельми специфічних обставинах, яке сприймається так, ніби ти переглядаєш власне дитинство. Те, що чудово описується словом relatable. Рівень персональної залученості режисерки можна оцінити хоча б по тому, що малого Тимофія грає син Ірини Цілик та Артема Чеха. 

Там, де Сенцов у «Носорозі» руйнує міф про романтику бандитизму 90-х, Цілик лякаюче спокійно демонструє епоху у своїй рутині. Вазочки-рибки, червоні склянки з білими цяточками, VHS-відеокамери, актові зали й бібліотеки, оці дивні дерев’яні штуки, які вішалися на дверях, стихійні ринки, інтер’єри й атмосфера — якщо ти застав бодай щось із цього, то не можеш не відчути себе дотичним до історії.

Водночас захопливого сюжету тут нема. Все болісно життєво. Ми просто дивимося історію людини, для якої безумний чужий параноїк-алкаш став набагато ближчим за матір, батька й бабусю просто через те, що хоча б іноді проявляв до нього (на свій викривлений манер) емпатію й любов. І це багато говорить про епоху, в якій довелося рости тому поколінню, яке зараз боронить Україну. Власне як Тимофій. Власне як Артем Чех.

Після закінчення фільму дуже сильно хочеться плакати, хоча ти навіть не можеш пояснити чому. Цілик жодного разу не використовує очевидні способи надавити на жалість. Лише одна сцена за весь фільм тягне на по-справжньому жорстку. Але саме у змалюванні по-дитячому романтичної, але по факту дуже важкої буденності, ховається справжня трагедія. 

Як Чех у книзі, так і Цілик у фільмі плавно, але неминуче підводять читача/глядача до саморефлексії. І змушують задуматися про речі, про які ти волієш не думати: про дорослішання, вибір батьків, життя навколо та цінності, які це все закладає. Це боляче, але потрібно. Це шлях, який проходить уся країна, переоцінюючи власні ідеали і стосунки із колись близькими. 

Ірині Цілик вдалося розказати історію цілого покоління через автобіографію чоловіка, в дитинстві якого не було майже нічого, що могло змусити полюбити країну навколо. Але попри все, він це зробив і навіть не зміг побачити прем’єру фільму на свою книгу, бо воює в лавах ЗСУ. 

Оцінка редактора: 9/10

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Анонси
Гід сценами фестивалю V`YAVA Єднання: плейлісти усіх локацій
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
10 години тому
Новини
Як звучить Харківщина: плейлист від Люка та Ліруму
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
25 Квітня, 2024
Новини
Від Melovin до My Personal Murderer: як звучить Одещина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
18 Квітня, 2024