«Нормальне життя неможливо повернути», — акторка Тая Щурук про боротьбу за диплом та перехід на українську

В Україні — 44 доба спротиву російській армії. А в нас — третя розмова в межах проєкту «Кожен на своєму фронті». Героїня цього тексту — 23-річна акторка Таїсія-Оксана Щурук із Києва, і сьогодні вона розповідає, як із повномасштабним вторгненням змінилось її життя.

У 16 років Таїсія пройшла кастинг відомого українського серіалу «Київ удень та вночі». Згодом зіграла головні ролі у фільмі «Морена» та в обох сезонах гостросоціального серіалу «Перші ластівки». А зовсім нещодавно відбулась прем’єра фільму «Простір» режисера Дмитра Томашпольського за її участю. Стрічка, до речі, отримала дві відзнаки на міжнародних фестивалях: «Найкраща повнометражна драма» на Austria International Film Festival та «Найкращий експериментальний фільм» на Europe Independent Movie Festival.

Крім цього, Тая — акторка Київського академічного театру на Печерську. Нещодавно почала ходити на балет, записалася на сноуборд і невдовзі мала закінчити четвертий курс університету. Але в останній додипломній виставі дівчина не встигла зіграти через повномасштабне вторгнення росії. Зараз Тая на бореться за можливість отримати диплом, шукає роботу і між тим волонтерить.

Фото: Анастасія Вельгуш

«Весь місяць — суцільний тривожний дзвіночок»

Місяць перед повномасштабною війною в акторки був складним періодом: непорозуміння в особистому житті, підготовка до вистави, яка займала багато часу та ресурсу, адже на нормальне навчання вона вийшла лише на початку лютого.

«Весь місяць був суцільним тривожним дзвіночком. Я погано почувала себе, переживала те, чого раніше ніколи не було», — ділиться Тая.

23 лютого вона помирилася зі своїм партнером і вони пішли на побачення. А в планах на наступний день було святкування дня народження батька, вистава.

«Тая, бомблять»

Від нервів і поганого передчуття акторці було погано аж до блювоти й болю у шлунку. Вона не спала до 3 ночі, тоді випила таблетки, щоб їй хоч трохи покращало, і заснула. Прокинулась від дзвінка і здивувалась, що тато телефонує так рано.

«Він сказав: “Тая, бомблять, вставай, бомби, війна, путін напав на Україну”. Я спершу не повірила. Думала, що це сон. Обернулась до хлопця, а він уже був на телефоні із сестрою з Одеси, яка говорила те саме і плакала. Ми поговорили, я поклала слухавку, і ми з Іллею (хлопець Таї ред.) просто дивились одне на одного і мовчали. Ми обнялись і просто годину ще лежали. Я плакала, бо не могла повірити в те, що відбувається, чули вибухи. А потім зрозуміла, що треба щось робити, і ми почали збирати все: теплі речі, светри, гігієнічні засоби, їжу, навіть крупи, ножиці — усе, що могло знадобитись. Ілля використовував усі речі, що бачив, — і почав барикадувати вікна квартири. Перевірили, де є сховища. Виявилось, що у нас є підземний паркінг, і ми пішли туди», — пригадує той ранок дівчина.

Наступні дні до початку березня вони провели там. Для комфорту знесли туди подушки, ноут з іграми, які колись завантажили, але так ніколи й не грали. 

Зараз акторка зі сміхом згадує ситуацію, коли в комендантську годину сусідка попросила подивитись на якусь мітку і Таїн хлопець пішов. А тоді вона дуже хвилювалась, аби це часом не була провокація.

«Але ми теж ходили й казали всім вимикати геолокацію. Бо це ж перший раз у житті таке, ми не знали як правильно. Ми весь час дивились новини, були на зв’язку зі своїми знайомими, друзями. Ілля думав приєднатися до сил ТРО, але в цій сфері не є компетентним. Думали, може, кров здати, але дістатись кудись — на свій страх і ризик. Нас дуже крило, бо ми молоді люди, сиділи й не знали, що робити. Це дуже пригнічувало», — розповідає дівчина.

Стадія заперечення

Згодом Таї подзвонив друг зі Львова. Вони давно дружать на два міста. І запропонував брати усіх і їхати до нього.

«Спершу була стадія заперечення, бо це наш будинок. Я казала, що ми нікуди не поїдемо. Але потім мій хлопець наполіг. Пояснив, що у Львові ми можемо допомагати. До того ж я почала погано почуватись, прихворіла. Але я була в прострації, не могла нічого вирішити. У мене був ступор, багато думок, і я не могла сформулювати їх у конкретні посилання, конкретні слова, я відчувала, ніби в мене всередині ураган. Тому добре, що мене витягли з Києва», — пояснює вона.

Тая з хлопцем купили квитки на поїзд. До вокзалу було складно добратись, бо ніхто не хотів везти, але таки вдалось викликати таксі.

Так вона вперше виїхала зі свого району і не могла повірити, що це все відбувається насправді: стояли блокпости, люди носили мішки, смуга траси знищена, Берестейського мосту нема, ходять військові. На вокзалі мали прочекати чотири години, але в ту ніч потяг не приїхав. Тому виїхати вдалося лише зранку.

Фото: Анастасія Вельгуш

Емоційний потяг

У потязі було багато людей. Жінкам давали місце, щоб могли сісти, чоловіки стояли.

«Там була одна жінка, — пригадує Тая, — трохи дивна. Вона кричала про дуже страшні речі. Це було моторошно. Але, напевно, в такий спосіб вона справлялася зі своїм горем. У той момент я особливо зрозуміла, наскільки важливою є робота з психологом. Може здаватись, що нічого такого, але в один момент накриє і дуже виб’є з колії».

До війни акторка теж працювала з психологом. Зараз обговорює свої страхи, тривоги й надії з хлопцем, тому її емоційний фон стабільний і є підтримка. 

«Але, можливо, у когось є проблеми й переживання, які може вирішити лише фахівець, тому важливо вийти хоча б на одну бесіду з психологом, аби зрозуміти, чи тобі це може допомогти. Не відкидати такий варіант одразу, не спробувавши».

«Допомагати через силу не варто»

Як-не-як Тая акторка, а тому спершу волонтерила в Театрі Лесі: розбирала гуманітарну допомогу, розфасовувала речі. Потім допомагала знайти ліки на Харків. Зокрема, вона оббігала весь Львів, щоб знайти нітрогліцерин.

«В одній аптеці я знайшла одну баночку нітрогліцерину, в наступній — дві. І так оббігала весь Львів. Але потім мені трапилась аптека, куди тільки-тільки завезли медикаменти, і вдалось купити ще 50 штук. І в результаті — 53 баночки у мене», — з радістю пригадує Таїсія.

Фото: Анастасія Вельгуш

Щодо боротьби в інформаційному просторі, то, попри тисячі підписників у інстаграмі, дівчина дозовано подає інформацію: не бачить сенсу в тому, аби дублювати те, що бачить постійно, але час від часу публікує запити друзів чи знайомих.

Згодом вона запланувала плетіння сіток у Пороховій вежі, але захворіла.

«Якщо ти почуваєш себе не найкраще, то йти допомагати через силу не варто. Це доречно, коли ти наповнений та справді можеш це зробити. Тим паче, коли людей вистачає».

Боротьба за диплом

Зараз акторка зосередила свої зусилля на боротьбі за диплом, який мала отримати за три місяці:

«Це дуже важко. Усе, що пропонує університет, — дистанційне навчання, як на карантині. Але це не карантин: багато хлопців у теробороні, дівчата за кордоном. Дехто не має ні коштів, ні нормального виходу в інтернет. Фішка й в тому, що у нас немає практики, а це найголовніше для отримання диплому. Для випуску необхідно випустити три вистави. Нам залишилась одна. Ми працювали над нею і мали грати 24 березня. А теоретичних пар мало залишилось. Наразі кажуть, що до сесії грошей не будуть просити, але якщо не заплатимо за цей семестр, то не зможемо здати сесію. Відтак і диплом не дадуть».

Таїсія разом з одногрупниками вже писали в МОН, намагались поговорити з працівниками університету, але наразі студентам пропонують лише взяти академічну відпустку і наступні три роки шукати гроші, аби сплатити навчання.

«Або платиш і маєш диплом, або не платиш і все навчання коту під хвіст. Але справа й в тому, що не те щоб студенти не можуть знайти грошей, але навіть у їхніх батьків немає, бо втратили роботу. І знижку ми просили, щоб хоч якось дістати гроші. Здавалось би, дайте диплом. Буде хоч одна освіта вища, буде легше знайти роботу. Або перенесіть цей семестр на “після перемоги”, бо якщо вже і шукати кошти, то на практичне навчання. А так за ті самі гроші — нічого. З нами хочуть дистанційно поговорити про Шекспіра, а не ставити його».

Також Тая перебуває в активному пошуку роботи. Їхати з України не хоче, але розглядає варіант роботи за кордоном, щоб заробити грошей, а потім повернутись.

Фото: Анастасія Вельгуш

Мова підкріплює бойовий дух

У житті Таї була російська мова — нею вона спілкувалася з друзями, однокурсниками, хлопцем. Вона каже, що їй легко перемикатися між мовами, бо володіє українською, російською та англійською. Тому якою мовою людина зверталася — такою мовою акторка відповідала і легко вела розмову. Сама ж дівчина розмову починала українською. Але зараз Тая спілкується виключно українською. Її хлопець та найкраща подруга також припинили розмовляти російською.

«У перший день повномасштабного вторгнення ми сиділи в паркінгу, і хлопець сказав, що вони з друзями вирішили розмовляти між собою виключно українською мовою. З того дня і ми почали розмовляти українською та навіть вивчати чистомовки, які я вивчала і практикувала під час навчання в університеті. Українська — моя єдина рідна мова, якою я розмовляла з пелюшок і якою завжди розмовляла і розмовляю з родиною. Тому, якщо в Іллі виникають труднощі з якимись окремими словами, я йому допомагаю і виправляю сказане, допомагаю уникати суржику. Також виключно на українську перейшла моя найкраща подруга. Зараз усі намагаються спілкуватися між собою нашою рідною мовою, що насамперед мотивує і посилює бойовий дух».

Колаборація минулого і теперішнього

Щодо розвитку українського кінематографа після перемоги, то акторка налаштована дуже оптимістично.

Таїсія припускає, що український кінематограф будуть ще більше підтримувати з Європи, адже вони зацікавлені в нашому продукті: проводять тижні, присвячені українським фільмам, влаштовують спеціальні покази. Крім цього, Тая думає, що у фільмах будуть більше досліджувати наше коріння і генетичний код, який буде вирізняти нас з-поміж усього кінематографу.

«Ми нарешті здобудемо автентичність. Те, як живе сучасна Україна і те, що було колись буде перетинатись. Історичні моменти будуть сплітатись із сьогоденням. Думаю, це буде народжувати цікаві історії саме з нашим менталітетом, бажанням до свободи й гідності. Це буде дуже крута колаборація минулого і теперішнього. Буде багато проєктів, спрямованих на це і загалом на актуальність української культури. Все дуже оптимістично», — сміється акторка.

Фото: Анастасія Вельгуш

Нормальне життя неможливо повернути

Наразі Тая залишається у Львові, деякі її друзі продовжують жити в Києві, але сама акторка не знає коли повернеться.

«Перш за все “повернення до Києва” пов’язується у мене з поверненням до нормального життя, а його, на жаль, неможливо повернути. Лише створити нове, що теж є викликом і потребує сил, які треба відновлювати день за днем. Тож поки що чіткої відповіді про час повернення не маю».

А в планах на «після перемоги» — відсвяткувати, зібратися з друзями, сім’єю, одногрупниками й дізнатись, як вони.

«Бо кожен раз, коли ти думаєш про якісь досягнення в житті, то найперше — це мати біля себе людей, які люблять тебе, і любити їх у відповідь».


Читайте також:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.