«Війна із цоєчайфівськоюю шароварщиною триває і на фронті», — Андрій Жолоб, військовослужбовець, лідер панк-гурту Бетон

У цивільному житті він — лікар-травматолог, вокаліст та гітарист панк-гурту Бетон, радіоведучий. Вдома, у Львові, на нього чекають улюблені дружина та двоє доньок, а у Канаді над спільними треками працює гітарист Billy Talent Ієн Д’са. 

Та нині Андрій Жолоб — бойовий медик, який воює на Півдні, а у перервах між евакуацією поранених з лінії фронту дивиться огляди гітарних підсилювачів та педалей, грає побратимам концерти на гіталелє, аби таким чином продовжувати репетиції. 

Анаїд Агаджанова поговорила з музикантом про його службу й творчість під час війни у межах спецпроєкту «Кожен на своєму фронті».

Збір:

На купівлю дронів Mavic3 для 24ї ОМБр імені короля Данила, у якій служить Ярослав Возницький — один з співорганізаторів Західфест. Задонатити на банку або поповнити карту за номером 5375 4112 0212 2144.

Ти пішов служити значно пізніше, аніж розпочалось повномасштабне вторгнення. Розкажи загалом про те, як ти це рішення прийняв та чому саме наприкінці травня

Так, я не був тим супер сміливим добровольцем, який одразу із початком повномасштабного вторгнення взяв, скрутив спальник, зібрав рюкзачок і пішов до військкомату. Я продовжував працювати у лікарні, займався пораненими військовослужбовцями, приймав перші хвилі переселенців, які калічилися на вокзалах, їх привозили до Львова зі Сходу й Півдня України — зокрема, з Маріуполя. 

А коли мені прийшла повістка, то прийшов у військкомат — сказали на післязавтра бути з рюкзаком. Тоді вже і пішов. Це було якраз на день народження моєї дружини. Такий подарунок зробив я їй 20 травня.

З перших днів ти (як і я) працював у прямому ефірі на радіо Люкс ФМ Львів, де ти вже багато років працюєш ведучим. Як тобі було вести воєнний ефір? 

Я працював на радіо Люкс ФМ Львів, коли розпочалася повномасштабна війна, ми цілодобово чергували, ефіри змінилися. Це не перший такий мій досвід — я добре пам’ятаю, як відпрацював так Помаранчеву революцію, а потім і Революцію Гідності. Це було дуже схоже за настроєм та відчуттям себе, як тонкої червоної нитки, яка зв’язує реальність війни та реальність тилу. 

Для мене ці ефіри були надзвичайно відповідальними. Я розумів, що людям треба вдихнути більше живої душі, тому що на самому початку революції, так само як і на початку війни — було відчуття втрати та занепаду на якийсь певний час. А потім… а потім ми розправили крила!

Днями ти опублікував пост, в якому розповів, як тобі наснилось, ніби ти виступаєш у дуеті з Євгеном Гудзем із Gogol Bordello. І я згадала, що ми з тобою колись вривалися під його виступ на ЗАХІДфесті. Ти хотів би колись реально записати з ним фіт чи виступити разом?

А ти знаєш, отой мій сон з Гудзем — це вже не перший мій такий сон. Мені вже снилися спільні виступи з Guns N’ Roses, і як я з Леммі із Motorhead у гримерці віскарь п’ю. Після того, як нам вдалося зробити офіційний кавер на London Calling групи The Clash, ми його зробили, як Kyiv calling (кліп з кадрами подій з’явився на ютубі 20 березня 2022)…

і я його регулярно ставила в себе в ефірі Київ ФМ

Я розумію, що немає нічого не можливого. В нас попереду і в голові, і в реальності справді назріває співпраця із деякими відомими музикантами та мегавідомими продюсерами. Настільки, що навіть у голові не вкладається. 

Тому, я дуже сподіваюся, що мій сон з Гудзем — пророчий, бо дійсно дуже хотілося б з Євгеном виступити, хотілося б записати трек. Я зі страшенно величезною повагою ставлюся до людей, які горять на сцені. Євген Гудзь — саме з таких, він не просто виступає, він горить. Він не просто музикант, він артист — для мене це самий топчик.

Для мене Євген Гудзь також є дуже особливим, знаковим, важливим артистом. В мене самої заповітна мрія і професійна і особиста — записати інтерв’ю з ним. 

Ти зараз перебуваєш на нарешті деокупованій частині Херсонщини. Чи бував ти там раніше? Чи мав ти якісь особисті стереотипи щодо цього регіону, чи таким ти його собі уявляв? 

Я зараз на південному напрямку — Миколаївщина, Херсонщина. Відразу хочу сказати: я тут дуже сильно поламав свої стереотипи. Я був переконаний, що тут все насмерть зросійщене. А виявляється, тут у всіх селах та містечках говорять українською мовою. Причому, такою, своєю, звісно, зі своїми вкрапленнями русизмів. Але зрештою, хто ідеальний? Невже львів’яни зі своїми полонізмами?! Звісно, що ні. 

Тому щодо мови мій стереотип виявився хибним. «Слава Україні!» тут звучить звідусіль. 

Є, правда, тут кілька більш проросійських окремих містечок. Про них навіть місцеві з сусідніх розповідали, що саме от таке-то село дуже підтримувало руських, активно співпрацювало з ними. А потім сам у новинах бачу, що саме з того села, про яке говорили, СБУ затримали сільського чи міського голову за співпрацю з окупантами, колабораціонізм. Але в цілому Миколаївщина і Херсонщина мене дуже приємно здивували.

У тебе досить раптово зовсім недавно з’явився спільний трек із львівським гуртом Green Silence, присвячений Криму. Яка його історія?

Знаєш, цей текст про Крим я написав значно раніше, десь у 2015-му. Це була частина підготовки до співпраці з одним панк-гуртом із Криму. Ми тоді собі придумали ідею — записати з ними колабу, але щось не зрослося. Я випадково натрапив на нього у спогадах fb та запостив ще раз. 

Його побачив Юрко Рокецький (лідер Green Silence) і буквально одразу ж підхопив. Вже на наступний день він скинув мені свою версію, де під акустику наспівував мій текст. Я послухав і сказав: «Це мегакайф». І от десь півтора місяця тому він надіслав мені документи від Moon Records. Вони висловили бажання засапортити реліз цього треку. Отак воно цікаво вийшло. 

Я глибоко переконаний, що випадковостей не існує. Ця історія — ще один тому доказ. 

На початку листопада на сторінці Бетон з’явився дууууже інтригуючий анонс колаби. Ім’я артиста не назвали, але натякнули, що це хтось із західних топів. Вже можеш поділитись подробицями?

Так! Йдеться про реальну співпрацю і ще один зовсім невипадковий збіг. Ми познайомились в instagram з канадським продюсером Дарсі Атаманом, який співпрацював з Sum41 та Billy Talent. Дарсі — українець за походженням, дитина українських емігрантів. 

Він дуже перейнявся нашою боротьбою, нашим протестом і нашим кавером «Kyiv Calling» та запропонував нам співпрацю з Billy Talent. Гітарист Billy Talent, Ієн Д’са зараз працює над нашими спільними треками. 

Це буде кілька вже відомих наших треків, які ми релізили раніше, але він додасть свої гітарні партії. І планується ще один трек, абсолютно новий, який він особисто скомпонував та зводить, а Дарсі Атаман все це продюсуватиме. 

Втім, наприкінці жовтня в одному зі своїх постів ти з іронією описав момент, коли, наскільки я розумію, тебе накрило на тему дозвілля в тилу. Поділишся, що саме ти тоді відчував?

А це вже почав прорізатися мій посттравматичний синдром. Воно так буває, коли ти думаєш, що якщо ти на війні — отже, займаєшся єдиноправильною чорно-білою справою, і от тут все чесно і правильно. До речі, те саме відчуття в мене було під час революції. Теж було враження, що займатися єдиноправильною справою можна лише там, а всі, хто деінде в тилу, дозволяють собі під час війни гуляти весілля, їздити на море, кататися на лижах, бухати врешті-решт, на концерти ходити і все інше. 

Насправді я тверезо розумію, що якби ми хрєново виконували свою справу тут, на війні, то в тилу ніхто б не мав можливості тим займатися. Тому це швидше маркер нашої правильної роботи та дзвіночок, що свій ПТСР треба потрошки лікувати вже тут, перебуваючи в зоні бойових дій. 

За якою зі своїх професій сумуєш найбільше? Наскільки сильно тобі бракує занять музикою та всього, що пов’язано з музикою?

За Бетоном я сумую приблизно на тому ж рівні, наскільки я сумую за своєю жінкою та дітьми. Розумієш, чим старшим я стаю, тим більше у голові вкладається та розуміється: я є музикант. 

Решта моїх занять, медицина, радіо — все ж більше мої хобі. А нутро моє — музикантське. Я горю музикою, мрію про музику. От зараз ми з тобою говоримо, а війна відбувається лише за кілька кілометрів від мене. А я сиджу і дивлюсь огляди лампових гітарних підсилювачів та нових педалей. 

Я живу музикою. Кожною клітинкою свого тіла я — рок-музикант і мені просто дах зносить від того, що я не можу зараз займатися нею. Добре, що я тут маю хоча б гіталелє, і знаєш, іноді я тут пацанам поспівую та водночас для себе так роблю репетицію. 

Як змінювалось (або ні) твоє сприйняття музики, смаки? Чи було щось таке, що ти за цей рік прям розлюбив і викинув, або навпаки, неочікувано для самого себе відкрив та полюбив?

Я чесно тобі скажу, що дезяру як слухав, так і слухаю. З великим та глибоким захопленням і задоволенням. Особливо нові роботи Obituary. 

З величезним кайфом я слухаю свій улюблений Incubus. Він мене під час ракетних атак кілька разів так гарно розслабляв, ти навіть не можеш собі уявити! 

З несподіваного, я почав слухати соул-виконавців. Мені страшно подобається, коли люди, незалежно від жанру, круто володіють своїм вокалом. Неважливо, це гроул, чистий, скрім абощо. Я дуже захопився саме вокальною складовою.

Кажуть, що людина має дорости до джазу — я ще не доріс. Я маю великі сумніви,  що я до нього доросту, не всім це дано. Не всім дано дорости до класики, але зрештою, не всім дано і до дезметалу дорости. 

5 треків, які ти найчастіше слухав у 2022 та чому саме їх:

Давай по треках:

1. Incubus — Pardon Me. Це трек моєї алкоюності, моїх неймовірних поїздок на лижі у Славське. Коли ми втікали з усіх пар, залипали та без грошей якось примудрялася їздити на 2-3 тижні й тупо запойно каталися. Ми їздили без шоломів, як безбашенні. Це були просто неймовірні дні. 

Я чесно тобі скажу, що зараз ми їздимо на лижі й досі з тими ж пацанами, які зі мною були тоді. В мене дуже хороші друзі, неймовірні! І наші поїздки досі відбуваються під ту ж саму музику.

2. HYPOCRISY — Roswell 47. Трек, який часто і впевнено слухаю. Це для мене музика високого духу. Один з тих кліпів, який дав мені натхнення стати таким музикантом, артистом із таким сценічним втіленням, з хаєрами та цим усім. Це була моя топова мрія і є враження, що вона втілилась певною мірою.

3. Angel Of Death. Я думаю, якби їхній оператор опинився тут, на війні, він не міг би навіть на мить вимкнути камеру. Всі події, які відбуваються на війні, ідеально лягають на їхню музику. А сам трек для мене — як знамено. Це загалом основний для мене гурт. Гурт гуртів. 

4. IGNITE — The River. Ця пісня з їхнього минулорічного свіженького альбому. Неймовірний, професійний, вмілий нестандартний панк-рок. Із новим вокалістом Іgnite забуяв новими барвами. Вони мене страшенно вразили своїм оновленням.

5. Pantera — Walk. Це як удар молотом в голову. Це той стан, коли вже не маєш сил, не хочеш, але зібрався, витер шмарклі, встав і пішов. Сам себе поважай, роби роботу, в тебе ще багато роботи на тій війні.

Розкажи про музичні вподобання своїх побратимів.

Що слухають мої пацани побратими тут, на війні? Я часом спостерігаю дозрівання майбутнього водія маршрутки. От уяви, якось їдемо ми в броньованій машині, а в чувака з неї хєрячать тупо весільні треки. А йому років 25-26! І він із задоволенням слухає щось таке з ділеями в стилі «ой ти личко чарівничко». Але він має право це слухати, то його смак. 

Чесно скажу: страшно воюю з російським музичним гівном. Помічне те, що коли ти командир — маєш трошки інакший вплив на людей. Але поки не був командиром, то так само із тим воював. Ну і припинилося. Нема в нашому баті російської музики. Не слухаємо ми оцієї цоєчайфівської шароварщини. 

Війна з цим триває і тут. І в культурних головах і в безкультурних — з цим треба щось робити, щоб потім то не перейшло наступному поколінню.

Як тобі той факт, що зараз на концерти українських артистів люди почали ходити більше ніж будь-коли? Наша музика, яка з’явилася після 2014-го року, саме зараз отримала такий попит.

Українці загалом мають свою якусь чи то генетичну, чи то характернц внутрішню піздєцову звичку, що вони починають активно діяти тільки тоді, коли вже повна срака. Інакше вони все обсиратимуть, все критикуватимуть, продовжуватимуть відмовлятися від свого, знати як краще, і т.д.. А коли починається піздец — раптово стають патріотами, починають любити своє, вчити українську мову. Якби це не жахливо звучало, нам напевно, треба було тої війни, щоби нарешті масово поміняти зміст в головах, і в культурному аспекті зокрема. 

Ти вже пів року буквально постійно маєш справу зі смертю. Поки, принаймні судячи з постів на fb, тобі вдається зберігати почуття гумору та іронізувати над кривавою реальністю. Рано чи пізно, сподіваюсь, війна закінчаться, ти повернешся додому — до родини та врешті до музики. Як гадаєш, чи вдасться тобі зберегти оцей вайб (чорного, але все ж таки гумору) та передати його у музиці? Чи відчуваєш ти ризик, що твоя музика зміниться? Стане важчою, похмурішою, можливо

Я працюю лікарем з 2004го року, працював на різних скелелазних та лижних таборах — я звик до травм. Звик до того, що людей необхідно заспокоювати, коли в них щось болить, звик до того, що потрібно надавати допомогу. Відповідно, тому наша музика з часів Абу-Касимових Капців і значною мірою саме завдяки мені як складовій музичній змінилась в сторону хардкорного панку. 

Я не думаю, що хотів би щось змінювати в нашій музиці — вона і так в хорошому сенсі йобнута, люблю її саме такою. 

А щодо важкості звучання — я і так свій досвід та навички гри в метал-групах постарався перенести в панк-рок. Тобто, мені оцей кросовер найбільше подобається: у кожного з нас є можливість висловлюватися музично так, як хочеться. Тому я не буду спеціально щось змінювати в бік нойзу, грайнду абощо. 

Ми граємо саме ту музику, яку завжди хотіли грати. Як, пам’ятаєш, у Motorhead було «we are Motorhead — we play rock-n-roll». Так і в нас «we are BETON — we play punk-rock».