Діма Зезюлін (Latexfauna): “Дуже часто музиканти маскують свою текстову імпотенцію за ізбитими кліше”

Гурт Latexfauna з’явився раптово і одразу привернув увагу багатьох українських меломанів. Нетиповий, як для української сцени, дрім-поп з дивними, але дуже чіпкими текстами. Перша ж пісня AJAHUASKA отримала високі відгуки від ведучих радіо “Аристократи” в програмі “Утренняя порка”. Наступні треки майже одразу почали попадати в ротації радіостанцій, що слідкують за новою українською музикою.

Наразі в гурту лише 6 пісень, але їх лайви вже знімає “Громадське”, а великі фестивалі запрошують на головні сцени. Ми зустрілися із солістом гурту, Дімою Зезюліним, в Києві та записали його думки про власний гурт та українську музику.

Я народився в місті Тальне, Черкаської області. Я хотів займатися музикою ще з 5 років. Мій середній брат тоді переписувався з німцем. Йому німець на Новий Рік прислав посилку, в якій була самописана касета Offspring. Коли я почув цю музику, зрозумів, що хочу бути отим дядєю з колонки.

Я був в 9 класі, коли мій старший брат приніс додому гітару. Він давно вмів на ній грати. Я тоді знав лише один акорд – «мі мінор». Я його бринькнув, а він каже: «О, так ти вмієш грать!».  Він мені показав ще чотири акорди, щоб я міг зіграти «Зачем топтать мою любовь». І потім мені понравилось, і я почав грати і сочиняти.

У школі ми зробили групу і назвали її «Критична сфера». Все це відбувалося в районному будинку дітей та юнацтва. У нас була совєцька басуха, гітарка «Йолана», барабасіки і ми шось там намагались грати.

Потім грав в інституті. З двома пацанами з Latexfauna. Ми грали всяку попсову дічь. Ми типу виступали і один раз навіть їздили в Херсон.  Глядачами були якраз усі групи, які приїхали. Більше нікого не було. Грали також у пабі «Філін». Отакого рівня все.

Коли закінчився універ, Костя (гітарист) сказав Саші (басисту): «От, я скучаю за тими врємєнами, давайте ще раз зберемося пограємо». Ми і зібралися.

Назва в нас була вигадана така, щоб була яскрава. А також, щоб гуглилась. І щоб прікольно було.

У нас в гурті кожен слухає різну музику. Гітарист, наприклад, слухає Mad Heads. Із бас-гітаристом у нас є певні точки сопрікосновєнія. Наприклад, Glass Animals або Alt-J. Але в нього в нього в навушниках зараз точно грає щось таке, що я не слухаю. Клавішнику подобається The Cure. Інколи нам кажуть, що ми чимось схожі на The Cure. Такі порівняння більше подобаються, ніж бісять.

Я використовую суржик в текстах по натуральності. Я не думаю чистою мовою. І я стараюся бути максимально чесним перед собою. Бо коли нечесно – це завжди видно. Коли в текстах є, вибачте мене, піздьож, його видно. Я би не хотів казати «я симпатичний». Я кажу в житті «я сімпатічний». Так і має бути.

Писали – «Гарна музика, але з росіянізмами». Одного разу написали «Так безвкусно суржик еще никто не использовал». Ну окей.

Ми пишемо треки і одразу їх записуємо. Зводимо музику в мого кента – Антона Дерев’янка. В нього невеличка студія, але він дуже якісно і відповідально все робить. Він вносить правок стільки, скільки треба. Ми іноді можемо по два тижні один трек зводити.

Нас почали запрошувати виступати вже коли вийшла «Аяхуаска». Я не знаю як так. Походу інтєрєсно вийшло.

На «Аяхуаску» ми зробили дев’ять різних аранжувань, поки вийшла фінальна версія. В якийсь момент Саня-басист трохи біт переключив, наклікав пару джембо і всі такі «Бля, це ж воно!».

Ми не очікували, що до нас буде така увага. Я коли звів «Аяхуаску», я був усім незадоволений. Потім одному показав, каже: «Ну прикольно!». Мені вже більше почало подобатись. Потім ще одному показав: «Та класно!». Вислали «Аристократам», вони кажуть «Клас!». І я вже думаю: «А чо, прикольна пісня, нормальний трек».

Скачок прослуховувань пішов після «Аристократів». До «Утренней порки» нас ніхто не чув і не бачив. В пабліку Facebook було 10 людей.

SURFER – це моя любіма пісня. Обідно, але боюся, що мені не вдасться її переплюнути. Хоча ми коли зробили «Аяхуаску», думали, що це прокляття – тепер всі будуть чекати шото тіпа аяхуаски. А потім вийшов Surfer і натягнув ту аяхуаску.

Ми реально тончим. Ми робимо так – зібралися, я приніс текст, показав на гітарі як воно грається. Тоді починаємо над треком працювати. І поки він не почне викликати відчуття щастя і що все на місці – ми не можемо сказати, що пісня зроблена. От коли починає перти – тоді так.

Мені дуже сподобалися наші концерти, хоча їх були всього два. Обидва рази всі, хто стояв під сценою, співали слова. Я счітаю, це успєх. Та і взагалі круто біло. І люди такі прікольні. Мені подобається та публіка, яка до нас приходить. Це красіві люди.

Цього тижня ми випускаємо AUSTRALIA – останній трек з «першого сезону». Це важко назвати альбомом. Ми просто видавали трек за треком. Цей трек емоційно буде як тітри до всіх попередніх, як кода до всього вищесказаного. Потім трохи пограємо, поїздимо, може трохи бабла заробимо, щоб якісь желєзки купити. І після цього вже будемо сознатєльно братися за наступну роботу.

З молодих українських музикантів мені подобається Blooms Corda. Вважаю їх дуже талантлівими. І тексти в них дуже талантліві. Мені здається, що у нас загалом пишуть дуже мало хороших текстів. Дуже часто музиканти маскують свою текстову імпотенцію за ізбитими кліше. А от у Blooms Corda мені подобається.

Із тих що постарше, по саунду мені подобається Табула Раса. Там є елементі дрім-музики.

Хочеться спробувати пограти з живим барабанщиком. Але ми зрозуміли, що нам потрібен барабанщик такого складу як в Alt-J, який вміє навалювати і грувити. Хоча він ще й глухий на одне вухо. А у нас всі люблять «радіохедік». Тому поки не можемо знайти.

З Radiohead мені подобається лише один альбом – “In Rainbows”, він всім подобається. Із Coldplay тільки пісня Adventures Of The Lifetime. Muse взагалі не подобаються окрім пісні Madness.

Сама музика визначає, хто тебе слухає. Якщо ти граєш хорошу, інтєрєсну музику, то тебе й слухатимуть хороші, інтєрєсні люди. А якщо ти граєш гавніще, то і якість слухача буде відповідна.

Фото: Євгенія Люлько

Найближчий концерт: 8 жовтня Latexauna зіграє на Lviv Acoustic Fest.

Придбати квитки.