Головна
>
Інтерв'ю
>

«Ця музика стимулює розвиток»: інтерв’ю з ансамблем A capella Leopolis

«Ця музика стимулює розвиток»: інтерв’ю з ансамблем A capella Leopolis

Другі учасники проєкту «Зріз» — ансамбль A capella Leopolis. Колектив відтворює українську барокову музику акапельно і є аудіальним перфомансом давньої церковної хорової музики. Проєкт є ґрунтовним науковим дослідженням, адже усі тексти, які виконує A capella Leopolis — розшифровані рукописи українських композиторів XVII-XVIII століть. 

«Зріз» — серія відео подкастів з концертами та інтервʼю нішевих українських музичних гуртів. Мета проєкту — познайомити українського слухача та закордонну аудиторію із представниками сучасної української музики та показати їхню багатогранність. В межах «Зрізу» було проведено 6 концертів і, відповідно, записано стільки ж інтерв’ю.

LiRoom є інформаційним партнером проєкту. Цим текстом знайомимо вас із учасницями ансамблю A capella Leopolis Наталею і Людмилою, розповідаємо про пошук інформації в архівах, схожість українських і західноєвропейських композицій та популяризацію баркової музики. Повну розмову можете послухати на каналі Локальної культурної підтримки.

Про пошук інформації й бароковий спів

Розкажіть, будь ласка, трошки про себе.

Людмила: Наш ансамбль існує з 2002 року. Його заснував Роман Стельмащук. Від початку диригую цим ансамблем я, і ми мали вже багато різноманітних проєктів. Спеціалізуємося на виконанні переважно барокової музики. [До ансамблю] спеціально вибиралися люди, які дуже люблять цю музику і, можливо, дуже такі, не музикальні. Головне, щоби люди потребували знань. Тому що якщо людина просто вважає, що вона вже у світі все зрозуміла, то тоді це не наш контингент.

Наталя: Ця музика стимулює розвиток, адже інформація про давнє виконавство, чи те, як звучала та музика, кожного року знаходиться нова, і ти ніколи не можеш виконувати її так само як співав два-три роки тому. Кожен раз є простір для нового прочитання, нового переосмислення і нового пізнання.

А де ви берете цю інформацію?

Наталя: Що стосується самої інформації про виконання, то потрібно шукати давні матеріали. Праці про музику написані ще в 17-18 столітті описують виконавську традицію і практику того часу. Наприклад, що вважалося красивим виконанням, естетичним, хто вважався професійними музикантами, якими рисами вони мали володіти. Цікаво, що в цей період навіть риси характеру співвідносили з якістю, професійністю виконання. І в тих матеріалах насправді є багато про західноєвропейське бароко. 

Щодо української традиції рідко можна знайти вказівки як заспівати саме цей мотив, чому повинен бути такий темп динаміка чи штрихи. Але можна знайти згадки подорожуючих музикантів або просто іноземців, які слухали виконання. Вони лишають епітети, характеристики того, як звучала в цей час музика. Їх треба, відповідно, розшифровувати – якими музичними засобами можемо цього досягнути зараз. 

А як ви знаєте, чи наближено ви до оригіналу співаєте? Манера, тембри підібрані, артикуляція. Чи ви посміхаєтеся при співі, чи серйозні дуже – це ж впливає на звук, правильно? Як ви визначаєте, чи ви правильно по-бароковому співаєте?

Людмила: Щодо тембрів голосів — так. Навіть в трактаті Дилецького написано було, що в залежності від музики треба показувати своїм тембром голосу те, про що ти співаєш. 

Наталя: А на рахунок того, чи дійсно точно можна відтворити саме так, як співали в бароко, насправді ми кажемо, що матеріали є, але вони не настільки точні й конкретні. 

Розкажіть про дослідження. Де берете, де шукаєте, як з доступами? Вас пускають в архіви бібліотекарі, архівісти? Які стосунки дослідників з оберігачами знань?

Людмила: В нас є музикознавці, які займаються цим, які ходять до архівів, вписують це все, зводять в партитуру, пишуть статті й дають нам доступ до цього матеріалу. 

У якому стані зберігаються ці архіви?

Наталя: Це запитання до тих музикознавців, які з ними працюють. Але партесна музика – вона тому і називалася партесна, бо розписувалася по голосах, по партіях. І завдання архівістів – знайти окремі зошити, окремо для кожного голосу, і підібрати, чи є всі партії. Адже для того, щоб ми могли заспівати твір, вони мусять знайти всі вісім, сім чи дванадцять голосів. Якщо якогось немає, його треба правильно стилістично дописати й доповнити. 

Окрім того, раніше  не використовувалася сучасна нотація. Тоді була спеціальна квадратна київська нота, яку ще треба переформулювати в теперішню музичну нотацію. Відповідно, зведення архівних матеріалів у твір, який можна було б виконати насправді потребує дуже багато праці й часу. Не всі твори навіть підписані. Спочатку дослідники мусять дослідити сам папір, водяні знаки. Чорнило чи кіновар — щоб визначити взагалі, з якого то століття. Потім робиться аналіз, якому композиторові приблизно воно може належати, або принаймні якої школи чи, там, в Києві його десь ці твори писали, чи то вже ближче до віленської і львівської манери письма. І тоді вони складаються в окремі композиції. 

Знайдено багато творів, але лише один-два голоси. Ці твори не можуть бути ні виконані, ні відображені, ні навіть складені в партитуру. Бо нема уявлення як це могло звучати, якщо мало бути дванадцять голосів, а є тільки два.

А якщо бракує одного чи двох, їх можливо дописати? Хто їх дописує – ви чи ті дослідники?

Людмила: Переважно дослідники.

Наталя: Те, що виконавці можуть робити — змінювати якісь знаки альтерації, додавати чи видозмінювати окремі звуки в мелодії чи щось в ритмічному малюнку. 

Фото: Pietro Chekal

Про схожість українських і західноєвропейських композицій 

Ви виконуєте і західноєвропейські композиції. Як вписати українські барокові композиції в контекст західноєвропейських? Вони в спільній традиції чи якось відрізняються, щось приносять своє?

Наталя: Насправді є дуже багато спільного. Найперше – сам концертний стиль. Також спільною є наявність музичної риторики, тобто певної семантики музичних зворотів, яке алегоричне значення може бути у творі. Напевно ще загальні естетичні категорії. Це те, що характеризує саме бароковий стиль, якась така пишність, ефективність, контрастність. 

Українське мистецтво не можна сприймати відокремлено від світового. Воно дуже синкретичне, особливо у зв’язку з текстом. Просто майже неможливо сприймати музику без знання літератури й поетичної творчості того часу.

В бароковій музиці використовували якісь експериментальні звуки? Клацання, чмокання, тупотіння ногами або щось подібне? Наприклад, в якихось інтермедіях.

Наталя: Думаю, що в інтермедіях було всяке. Навіть в духовній музиці були такі моменти, як вигуки, зітхання, певні паузи або зависання на звуці, вимовляння певних приголосних з придихом.

Основною метою музики бароко було викликати емоції. І чим більше — тим краще, чим яскравіше і так контрастніше – тим більше. Тобто це не була медитативна музика, яка мала зосереджувати тільки на заглиблення в себе – ні, це музика, яка мала викликати різні емоції, причому в духовній музиці це могло бути протиставлення найвищих, найблагородніших сфер із, наприклад, танцювальними ритмами й чимось народним, побутовим.

А є якісь європейські колективи, що співають барокову музику, від яких ви щось берете?

Наталя: Нас швидше цікавить досвід інших колективів в самій методології – чому так, чому такий принцип. Тобто жива взаємодія з колективами. 

Людмила: Тоді їх можна запитати: а чому так? Чому крещендо робиться саме до цієї ноти? Або чому в такому темпі? Чому співвідношення темпів, розміру дводольного і тридольного саме таке?

Наталя: Бо те, що написано [в книжці], могло читатися різними способами. І ти мусиш шукати додаткові фактори, які підказують тобі саме як виконати. 

Про популяризацію барокової музики і її сприйняття

Ви хочете залучати більше людей до популяризації барокової музики залучати, і чи готові ви на співпрацю з якимись сучасними музикантами, щоб на цю музику якось робили якісь ремікси, наприклад? Може, у вас якісь пропозиції були від когось на співпрацю?

Людмила: Пропозицій не було. Цікаво було б послухати, якби хтось запропонував.. Звичайно, популяризація української давньої музики – це дуже актуальне питання тепер. Тому ми думаємо, як залучити людей більше до давньої музики, і саме української партесної.

Але я так розумію, що ви більше це робите для себе, правда?

Наталя
: Я думаю, що починалося спочатку для музикантів, яким треба було переосмислити, що цю музику виконувати потрібно по-іншому. Ще й докладати зусиль, щоб зрозуміти як. Але вже тепер мета – навчити людей слухати, сприймати ту музику, отримувати від неї задоволення та розуміти, про що йдеться. На жаль, барокову музику не можна тільки сприймати на слух чи емоційно, її також треба навчитися розуміти.

Фото: Pietro Chekal

Як її зрозуміти?

Наталя: Треба з нею взаємодіяти: організувати проєкти, які б залучали аудиторію, можливо, з додатковими лекціями або практичними залученнями у цей спів.

А у вас є очікування від слухачів?

Наталя: Я думаю, так. Як і в усіх музикантів – реакція аудиторії завжди є стимулом ще більше переживати чи видавати емоції. Було, що ми давали концерти й без оплесків, всі номери один за одним йшли, і ти весь час в напрузі, в очікуванні, яка ж буде в кінці реакція. Це теж особливий досвід.

А вам легше, коли є оплески поміж композиціями?

Людмила: Так, тому що бачиш відразу, на який твір реагують більша, а на який твір — менше. Ну, можливо, від того потім розумієш, що ближче.

А у вас є якийсь хіт? Що від вас просять виконати всюди на біс і так далі?

Людмила: Через поле широкеє. Цей твір в нас є в останній в програмі, і завжди цей твір найкраще сприймається публікою.

Більше про бароковий спів, популярність колективу закордоном, гастролі та інше — слухайте у подкасті.


Читайте також: «Ми продовжуємо українську традицію літературної рок-музики»: інтерв’ю з гуртом Три кроки в ніч

Розповiсти друзям

Facebook Twitter Telegram

Допитливим

Новини
Від Onuka до Foa Hoka: як звучить Чернігівщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
13 Червня, 2024
Музика
Від Wellboy до Re-read: як звучить Сумщина
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
13 Червня, 2024
Музика
Музика Дніпропетровщини (Січеславщини): плейлист від Ліруму та Dnipropop
Лєра Зданевич Лєра Зданевич
12 Червня, 2024