Яким був Atlas United 2024 — фестиваль на парковці, в аномальну спеку, під час війни

У Києві відбувся фестиваль Atlas United 2024. Це перший івент «Атласу» за час повномасштабної війни. Через безпекові умови він переїхав зі своєї традиційної локації — ВДНГ — на парковку «Блокбастера» на Почайній. Це було схоже на найперший Atlas Weekend: майже виключно українські артисти та «компактний», як для «Атласу», формат, який у роки свого розквіту цілився на формат українського Sziget.

Серед хедлайнерів — Бумбокс, Артем Пивоваров, Жадан і Собаки, Dorofeeva, на інших сценах — Курган & Агрегат, Sharon den Adel з Within Temptation, Друга Ріка, ТНМК і не тільки.

Головний редактор Лірум Олексій Бондаренко відвідав фест і розповідає, чому, попри всі небезпеки, фестивалі потрібні, які були відчуття, та як «Атлас» використав святкування життя для величезного збору для військових.

Бетон і сонце

Я заходжу на територію фесту. Це парковка ТРЦ «Блокбастер». Раніше я знав це місце передусім як один із перших IMAX у Києві, розташований у, відверто кажучи, не найзручнішому місці. Це Почайна (колишня Петрівка). До метро хвилин 20 пішки. На таксі — дорого і не дуже зручно.

Тиждень до того Київ переживав аномальну спеку. Аномальну за всіма науковими показниками. Температура сягала 35-38 градусів у тіні. Попри постійні відключення світла навіть найбільш агресивні користувачі соцмережі Х перестали харитися на кондиціонери.

Фестиваль Atlas переїхав на «Блокбастер» не просто так. ВДНГ — ідеальна локація для фестивалю. Там багато місця, зелені, тіні, є напрацьована логістика. Але є одне але. Там недостатньо укриттів. У час, коли в Київ може прилетіти безліч ракет, а скупчення людей може бути ідеальною мішенню, робити фест без укриттів — іміджеве самогубство. Та й просто самогубство… Підземний паркінг може вмістити дуже багато людей. І вони можуть швидко туди забігти під звуки повітряної тривоги.

«Атласу» пощастило. За три дні фестивалю жодної тривоги не було. Аж дивно. Укриття виконували «цивільні» функції: слугували місцем для невеликих сцен та для зони громадських організацій та військових, що постійно збирають збори.

Але все має свої наслідки. Фестиваль на парковці — це бетон і сонце. Спекотно. ТРЦ працює паралельно з фестом. Це викликає фантасмагоричні відчуття. Ось ти слухаєш Бумбокс, а ось заходиш у Блокбастер, проходиш повз ювелірні точки та магазини. Чим далі йдеш, тим віддаленішою стає музика фестивалю, натомість атмосферу заповнює стандартний для ТРЦ розслаблений саундтрек і здається, ніби ніякого фесту за стінами й нема.

Я приїхав доволі пізно, але «Бумбокс» ще не вийшов. Годину перед ними стендапери розігрують лоти. Атлас взяв за ціль зібрати 100 млн грн за три дні. У хід ідуть всі можливі маніпуляції й лоти. 

Я взяв сендвіч (300 грн) і пиво (100 грн), слухаю, що відбувається на сцені. Ведучий запрошує на сцену військового. Військовий каже: «Я розігрую пляшку шампанського, яку розлили 23 лютого 2022 року в Бахмуті. Як додатковий подарунок я зніму вам відео з FPV-дрона, який буде розйобувати русню. Якщо хочете, я цю пляшку з вами розіпʼю і подивимося це відео разом».

Натовпу ця ідея дуже подобається. Тепер крок аукціону не від тисячі, а від 5000 гривень. Мене пробивають емоції, бо розумію, наскільки це сюрреалістично: на фестивалі, який за своїм призначенням має відганяти людей подалі від проблем, святкувати життя й насолоджуватися свободою, ми змушені безупинно збирати гроші й памʼятати про те, що кожен має долучатися до війни.

Воно вже стало звичним за ці понад два роки. Але коли опиняєшся в атмосфері, в якій останній раз був задовго до нинішніх реалій, це викликає бурхливі почуття.

Читайте також: Чим запам’ятається Atlas United24

Фестиваль на часі або не на часі

На ранок після першого дня відкриваю TikTok. Випадає блогер, який постить відео з «Атласа», і каже, що це гра на кістках і взагалі таке скупчення людей — ідеальна ціль для росіян і все це страшенно не на часі.

Формально він правий. Тиждень тому ракети прилетіла в Охматдит. Atlas через це перенесли. Дійсно — кілька тисяч людей — ідеальна мішень для ракет.

Але.

Але вдавати, що вся країна живе виключно війною — було б щонайменше наївно. Бізнес працює. Ресторани працюють. Виробництва працюють. Індустрія розваг — такий самий бізнес, як і всі інші. Артистам треба виступати. Люди хочуть слухати музику і танцювати. Так, з одного боку це нонсенс. З іншого боку — ти не можеш постійно жити виключно в напрузі. Особливо, коли війна триває не день, не тиждень, не місяць, і не рік.

Atlas зробив дуже багато, щоб продемонструвати, що він не ігнорує війну. Збір на 100 млн — дуже амбітна ціль. Кожен артист щось розігрував та збирав. На локації неможливо було не помітити, що фестиваль заточений під збори для військових. Самих військових теж було багато і вони були помітні.

Я зустрів подругу, яка збирала гроші для одного з великих підрозділів. Вона сказала: «Так, мої військові харяться, що ви тут фестивалите. Але що робити, якщо на цьому івенті ми можемо зібрати в рази більше, ніж просто в інстаграмі».

Говорити про те, що це танці на кістках — щонайменше не чесно. Музичні фестивалі — така ж частина індустрії розваг, до якої входять кіно, футбольні матчі, театральні вистави і багато чого іншого. Тут або кенселити їх всіх, бо під час війни не на часі. Або до всіх ставитися з однаковим паритетом. Особисто мені здається, що країна без будь-яких розваг, що два роки перебуває в стані повномасштабної війни, стала би ще похмурішим місцем.

Класичний погляд на фестиваль

Яким був Atlas United24 як фестиваль? Не ідеальним, але дуже хорошим як для всіх обмежень.

Blockbuster Mall — складна локація для фесту. Три головні сцени вдалося розташувати відносно класично. Main — на найбільшому просторі — хороший звук, достатньо фудкортів і точок з напоями. West Stage слугувала другою головною — місце, куди приходять, коли Main на паузі або закрився. Aurora Stage на першому поверсі — дивно, коли мало людей, але дуже фестивально, коли туди набивається весь зал. Не знаю, скільки воно вміщувало, але відчуття було, ніби ти в Палаці Спорту.

А от з іншими сценами починалися труднощі. Shelter Stage вдалося зробити локально-тусовочним місцем для поціновувачів. Місце під сценою було дуже скромним, але саме це створювало відчуття ексклюзивності. Blockbuster Mall Stage, яка буквально була посеред 2 поверху «Блокбастера» і відчувалася як сцена посеред ТРЦ. Звук відбивався від всього, чого тільки можна, антураж відповідний. East Stage я, чесно кажучи, так і не знайшов.

З принципових плюсів: таймінг працював краще за годинник на стометрівці. Все ідеально по розкладу. Їжі й алкоголю було достатньо. Проблеми зі звʼязком на локаціях в укриттях не повертається язик назвати справжніми проблемами, враховуючи умови. Навіть на звук не хочеться жалітися через складність локації. Загалом він був цілком притомним. 

З мінусів — складна логістика й великі відстані між сценами. Дійти зі сцени Blockbuster Mall до «Аврори», наприклад, могло зайняти 15-20 хвилин. Це половина виступу артиста, а це забагато. Навіть з усіма відстанями на ВДНГ там перебігати між локаціями виходило легше й швидше.

Що стосується виступів — з того, що вдалося побачити самому і того, що вдалося почути від інших та побачити на різних відео — все пройшло доволі передбачувано. Бумбокс грали якомога новіший репертуар, де з відверто старих пісень були лише Наодинці й Квіти в волоссі. Друга Ріка навпаки радували людей усіма хітами. Христині Соловій фестивальна сцена надзвичайно пасує, на ній її гурт може дати бажаного року (інтерлюдія в стилі Sigur Ros, де гітарист грав смичком на гітарі мене особливо вразила), чого не може собі повною мірою дозволити у сидячих залах.

Курган & Агрегат примудряються розносити аудиторію і паралельно вибивати з неї сотні тисяч на донати за найрізноманітніші лоти (наприклад, 200 000 гривень за ведення їхнього телеграм-каналу).

Артем Пивоваров, певне, один з найяскравіших живих артистів в історії України в принципі. Його виступ був вивірений, спланований, з мінісценою під дахом головної (я думаю там висота десь 4-5 поверхового будинку), прольотом на сцену посеред залу, грою на гітарі, барабанах, скрімом, гроулом і не тільки. Водночас самі пісні, особисто в мене, не викликають жодного емоційного відгуку. І цей контраст дивує.

З цікавинок, що вдалося виловити: на концерті Dorofeeva хлопець зробив пропозицію дівчині і це всіх розчулило. Паліндром нібито зробив пропозицію своїй дівчині Ляні Мицько під час концерту.

Святослав Вакарчук вийшов на сцену до Yaktak і зіграв з ним На небі ОЕ та Уночі, власне, Yaktak. Хейтспіч виїхав на сцену на скейті і впав, але потім дав один з найпотужніших концертів фесту. Наговорив критики на адресу МПЦ УП і тепер його придають анафемі. Дантес — всі люблять Дантеса. Друзі дуже хвалили джаз на Shelter Stage. Brykutets грає на концертах Забирай свої речі — мою улюблену його пісню.

Які висновки

Atlas United24 багато чого вдалося. Загалом, мені здається, що українці в багатьох галузях навчилися феноменального кризового менеджменту. Триденний фестиваль під час війни, з щоденною комендантською годиною, в моменти найбільших відключень електроенергії та аномальної спеки — це навіть по опису звучить як фантастика. Але все вдалося і все спрацювало так, як і планувалося.

У мене склалося враження, що за такими подіями скучили всі: і слухачі, й артисти. Всі артисти, на які вдалося потрапити, помітно старалися. При чому старалися не просто класно виступити (бо такі фестивалі — ледь не єдина можливість продемонструвати себе наживо не своїй аудиторії), а й щиро включитися в збори.

Були нарікання на спілкування охорони з фотографами й журналістами, а також дивний епізод зі стендапером Сергієм Чирковим, якого вивели зі сцени за політичні жарти. Це варто поліпшити, хоча це й внутрішня кухня. 

Головне ж — вдалося зібрати 100 млн, які за інших умов зібрані б не були.

Без закордонних артистів та через війну «Атласу» не вдасться повернутися до масштабів 2019 року. Але їм вдалося зробити хороший фестиваль з купою яскравих артистів, укриттями у хвилинній доступності й великою увагою до потреб війська. Ще рік тому я б не повірив у те, що це можливо. Зараз це цілком може стати кейсом як для самого Atlas, так і для інших фестів.

---

Читайте також: 10 Файних заповідей. Готуємося до Файного Міста