Пісня за піснею: Dakh Daughters про альбом «Pandora’s Box»

25 квітня фрік-кабаре гурт Dakh Daughters випустив новий альбом — Pandora’s Box. До четвертої повноформатної збірки увійшли 9 пісень, які учасниці колективу називають музичним пророцтвом, що ілюструє хаос нашої сучасності.

За задумом гурту пісні альбому віддзеркалюють безлад, що панує навколо: Вони кричать, шепочуть, б’ють у серце, безстрашно називаючи речі своїми іменами та викриваючи винних. Але залишається місце і для надії. Вона ховається у словах, у музиці, у правді, яку несе ця збірка.

«”Pandora’s Box” — це альбом про те, що світ її відкрив, цю скриньку Пандори: з гуркотом, без дозволу, без сорому. І з неї посипалося усе: війна, втрата, байдужість, безглуздість. Але десь там, на дні, все одно залишилася надія — трохи пошарпана, але жива. Ми просто зібрали ці уламки, власні і чужі, й перетворили на пісні. У них — розгубленість, протест, ніжність, сум, лють і спроба не втратити людське. Це голос, коли світ здається глухим. Це як крик, як молитва, як пам’ять, як спонукання до руху, і як любов, яка все одно проростає попри все», — розповідає про альбом Соломія Мельник.

Спеціально для нашої рубрики «Пісня за піснею» Dakh Daughters розповіли про кожен трек альбому.

Pandora’s Box

Соломія Мельник: На нашу думку, мистецтво не може бути поза політикою, особливо зараз і особливо в Україні, тож… ми як справжнє кабаре порушуємо актуальні теми!

Pandora’s Box — це гостра, безкомпромісна пісня про події, що формують геополітичний ландшафт сьогодення: диктатуру, пропаганду, ілюзію свободи. Трек занурює слухача у гнітючу реальність, де відкрита Росією «скринька Пандори» випустила у світ криваву агресію, соціально-економічні кризи й потрясіння, деградацію суспільства та страх перед невідомим…

Пісня виконана англійською мовою для більш масового охоплення та розуміння контексту світовим слухачем. У ній ми використали жанр реґі, який теж є певним символом боротьби — досить невимушеним, аби складні поняття сприймалися легше.

Апокаліпсис

Соломія Мельник: Та, власне, що ж тут казати))) Це наша реальність: апокаліпсис уже сьогодні. Текст із Біблії, де все давно було сказано. Ну, хоч потанцюємо.

Пісню готували для франко-українського театрального проєкту «Велетні з гір» — це остання, навіть недописана пʼєса італійського драматурга, прозаїка та есеїста Луїджі Піранделло. Вона була написана в контексті передчуття фашизму або ж критики тоталітаризму, деградації культури в умовах насильства та масового затьмарення розуму.

Із плюсів: пісня качова)))

Наталка Галаневич: В основі тексту Апокаліпсису — власне Біблійні строфи. Вони потужно і моцно описують те, що ми переживаємо. Але не менш важливим для мене особисто є невеличкий рефрен, доданий до основного тла пісні — два рядки із тексту нашого мудреця Сковороди: 

«А мні одна тілько в світі дума —
Як би умерти мні не без ума»

Ясність розуму — це те, що зараз дуже загрожене у нашому світі, і зберігати її — доволі не проста, але відповідальна справа.

I’m so small

Соломія Мельник: Це фактажно-документальний, такий собі сюр-вінегрет, створений із подій нашого сьогодення, коли все навколо палає, а ти просто маленький і впевнений, що нічого не можеш змінити, стоїш в стороні й споглядаєш, живучи своїм маленьким комфортним життям. Пісня була створена насправді спеціально для світового глядача/слухача, аби достукатися та докричатися. Нам було і є дотепер дуже важливо донести їм, розповісти, що насправді несеться в Україні, і наскільки важливе включення кожного з них. Тільки разом ми зможемо перемогти зло, яке суне на весь світ. Пісню «одягнули» у дурнуватий веселий вальсик, аби люди сприймали важкі сенси через просту форму, так найлегше достукатися певне… бо всі вже просто перемикають канали з війною і скролять стрічку, де під сумні мелодії палають українські міста. Люди втомилися від жесті, але ми їх дістанемо.

Як показав досвід концертів в Україні, ця пісня теж мала певний резонанс серед публіки. У нас стає людей, які дотепер чогось не розуміють… 

Лупайте сю скалу

Соломія Мельник: Лупайте сю скалу — пісня, створена на вірш Івана Франка, який має знати напам’ять кожен свідомий український учень. Принаймні у мене так, а у вас? А ще був «Народе мій, замучений, розбитий…»

На жаль, ми не використали цілий вірш, а лише кілька рядків, проте цей текст лунає різними мовами: українською, англійською та німецькою! Ця фраза вже стала певним гаслом останніх років, тож вирішили зафіксувати.

Якою б не була скала — а треба лупати, друзі, нікуди ми не дінемося…

Тож зібралися дружньо і лупаймо далі!

Замало любові

Соломія Мельник: Замало любові — назва говорить сама за себе. Пісня написана для вистави Люсі Берелович «Гіганти з гір», це крик про необхідність любові заради життя. Теж неймовірне словосполучення, яке підходить до сьогодні. А, може, й до будь-якого історичного часу, в якому жили люди? Бо люди є люди й вони не міняються.

Тут є мікс із простоскладної поезії нашої Зо (Наталії Шарп – прим.), однойменний вірш якої й став основою цієї пісні, і народним текстом «Розкопайте, хлопці, греблю», де мова йде про те, що важко копати греблю, але ще важче забувати любов. Тут є екзистенційний вірш Бориса Олійника про страх відчути смерть та ще більший страх, коли нема за що вмерти…

Власне, багато всього ми тут наліпили, але все ж хочеться мати надію, що любов усе це переможе…

Наталка Галаневич: У самому тексті Зо є крик про те, що Любов дуже нам потрібна, навіть життя замало, аби її осягнути, бо «Любов дорожча за сон». Вона — крихка і водночас міцна, саме вона дає силу летіти, навіть коли крила зрізані. 

Повернення (Вікторія Амеліна)

Наталка Галаневич: Повернення — дуже важливий для нас трек. Він про втрату Дому, але водночас і про надію на віднайдення нового. Втрата дому та рідних — це біль, крізь який проходить уся наша країна через кровожерливого сусіда — Росію. І можливість будувати нове життя у цій реальності, вірити в повернення — це Дух і Сила, Міць і Любов, які є в серцях нашого народу. 

Вірш «Історія для повернення» Вікторії Амеліної, вбитої російською ракетою 2023 року, трапився із нами стрімко і трепетно. Під час однієї з репетиційних сесій ми як завжди ділилися ідеями, шукали тексти, втілювали у композиції наші рефлексії на війну, розмірковували, як донести до західної аудиторії інформацію про викрадених Росією українських дітей. І саме в той час мені Марко Галаневич, учасник гурту ДахаБраха (театр ДАХ — велика творча родина), порадив почитати поезію Віки.

Дуже добре памʼятаю ранок, коли я занурилася в «Історію для повернення» про реальні болючі втрати домівки Тімом, Яркою, Мірою, що встигли взяти із собою лише камінчик, намистину зі шкатулки та кісточку абрикоси.

Для мене особисто  втеча з дому — це страх і безвихідь, усвідомлення, що у будинку, де я народилася, ходять і «живуть» окупанти, адже мої батьки змушені були тікати у червні 2022 року зі свого рідного дому у Запорізькій області Приазовського району біля моря. Тому завжди бачу своє гаряче Азовське море, коли промовляю текст Вікторії 

«Тім почав нове місто із каменю. Місто схоже на рідне, тільки немає моря. Немає моря»

Тож я прийшла з цією поезією на репетицію і ми за один день створили пісню: стрімко і злагоджено. Під час написання відчували, що важливо розказати про трагедію втрати, але без невідворотності, а з надією, бо у тексті Віки вона безперечно є: 

«Міра, виростила шкатулку із намистини і ростить новий дім у шкатулці»,
«Ярка посадила кісточку абрикоси і довкола кісточки сад став Ярчин».

Я думаю, нам це вдалося в мелодійному вирішенні — вона сумна, але світла.

Вікторія Амеліна була справжньою героїнею — поеткою, волонтеркою, громадською діячкою, видала щоденник закатованого росіянами Володимира Вакуленка. Для нас честь звучати її текстом.

На концертах за кордоном завжди даємо титри мовою країни, в якій виступаємо, і перед композицією на екрані пишемо про вбивство Віки агресором, а також присвяту, яку ми узгодили із чоловіком Вікторії Сашею:

«Присвячується незламній молоді українського Нью-Йорка (Донецької області) і всім тимчасово переселеним українцям»

Коли ми працювали над перекладами тексту для субтитрів із близькою подругою Віки Софією Челяк, вона сказала мені: «Знаєш, Віка дуже мріяла, що ви приїдете в Нью-Йорк Донецької області й виступите для громади. Під час попереднього фестивалю ви десь були в турі, але тепер давай на майбутнє».

Тож стоїмо і віримо, що заспіваємо цю пісню у Нью-Йорку Донецької області.

Слава Героям!

Війна (live)

Соломія Мельник: Ця пісня була написана для документальної вистави Влада Троїцього за участі Тетяни Троїцької — Danse macabre, яку ми створили на початку повномасштабного вторгнення за підтримки театру Le Preau та нашої давньої колеги та вже подруги, французької режисерки Люсі Берелович, за що ми невимовно вдячні. Це була неймовірна підтримка і насправді вона триває й дотепер.

Цікаво, що цей вірш, написаний у контексті революційних подій початку XX століття, зокрема 1905 року, ще тоді, а наче зараз… Вірш є виразом громадянської лірики Олеся, яка поєднує емоційність із глибоким соціальним змістом. Він закликає до пробудження національної свідомості та активного спротиву несправедливості. 

Власне вірш «Щоденно ворони летять», на текст якого створена композиція Війна, — це не лише художній твір, але й потужний заклик до дії, що залишається актуальним і сьогодні…

Олесь дуже гостро відчував, як страх, репресії та постійне насильство паралізують людей і змушують мовчати. Цей текст — про байдужість, про заглушений голос народу, про те, як ми втрачаємо чутливість до зла, коли воно стає буденністю…

Умри (live)

Соломія Мельник: Ще одна пісня, що стала саундтреком вистави Danse Macabre. Вона складається повністю з фольклорних елементів, фактично це як прокляття ворога, яке ми з дівчатами промовляємо під час вистави після дуже складного документального монологу однієї з нас про зґвалтування жінки російськими солдатами…

Квітка що цвіте (live)

Соломія Мельник: І знову ж таки, ця композиція теж із вистави Danse macabre. Вона побудована на поезії нашої неперевершеної Зо, а також із деяких переосмислених нами елементів французької поезії ХХ століття, перекладеної українською мовою.

Коли ми створювали її, то намагалися передати атмосферу «солодкої печалі», спогадів та, звісно ж, надії, любові. Раніше робоча назва була «Фелліні», бо вона за відчуттями нагадувала нам фільми цього режисера, але врешті ми її перейменували) це вам такі цікаві секретики від нас).

---

Dakh Daughters — український жіночий фрік-кабаре гурт, створений акторками незалежного театру «Дах» у 2012 році. Мисткині черпають натхнення для творчості з багатої літературної та фольклорної спадщини. Разом із наставником та режисером Владом Троїцьким, вони переосмислюють силу слова, поєднуючи класичну та сучасну поезію з музикою та театром. Текстовою основою пісень стають твори українських поетів, фрагменти хітів минулого, а також власні рефлексії. 

---

Читайте також: Пісня за піснею: bulovinova про мініальбом «чи там є я»