Пісня за піснею: Epolets про новий альбом «Гармонія Хаосу»

16 травня гурт Epolets презентував новий концептуальний альбом Гармонія Хаосу, який за задумом є музичною подорожжю в глибини людської свідомості. Це історія одного дзвінка до вигаданого однойменного центру психологічної підтримки, де кожна пісня — це окрема проблема, травма чи стан, з яким зіштовхується головний герой.

Альбом оформлений у форматі телефонної розмови, де на іншому кінці лінії — лише автовідповідач. Від першої пісні до останньої слухач стає частиною цього діалогу, знаходячи у ньому власні віддзеркалення. У центру «Гармонія Хаос» є свій сайт, на якому фанати можуть ближче познайомитися і зануритися в сюжет альбому.

«Мені хотілося зафіксувати той музичний стиль, який сформувався та остаточно закріпився у нас за останні три роки. Водночас цей альбом — це відображення не лише творчих змін, а й внутрішніх трансформацій, які відбувалися зі мною особисто. Вони знайшли своє місце і в музиці, і в моїй свідомості, тож я відчув потребу поділитися цим! Я шукав форму, у якій міг би втілити ці роздуми, і зрозумів, що розмова з психотерапевтом — ідеальний формат. Адже що таке музика, як не спосіб почути самого себе?», — розповідає фронтмен гурту Павло Варениця.

Спеціально для рубрики «Пісня за піснею» Epolets розказав про кожен трек нового альбому.

Гармонія Хаосу

Це не просто музика. Це запрошення до діалогу з собою, пошуку відповідей і прийняття хаосу як частини власної гармонії. Гармонія хаосу — це концептуальний альбом з чітким сюжетом, мені дуже давно хотілося зробити щось подібне. В ньому головний герой блукає лабіринтами внутрішнього «я», шукає сенси, стикається зі страхами, сумнівами, болем. У спробах приборкати хаос, який його роздирає, він поступово відкриває, що саме в цьому безладі — його сила і відповіді на всі питання до себе.

Це моя історія. Я зрозумів, що мій хаос, це і є мій порядок, треба лише зрозуміти його, прийняти та навчитися гармонійно з ним співіснувати.

Спали ікони

Маніфест культурної самоідентифікації. Пісня про важливість україномовного контенту, про колоніальну спадщину, яка впливала на нас поколіннями, та про необхідність будувати власну культурну реальність. Це безумовно про необхідність очищення від культури країни-агресора, якою ми просочені наскрізь, але в ширшому сенсі, це заклик відмовитися загалом від застарілих концепцій, які давно ніхто не ставив під сумнів. Щоб рухатися далі, щоб дати шанс культурному розвитку, щоб зрозуміти свою ідентичність, ми маємо перевіряти кожен зі звичних нам, нав’язаних ідеалів хоча б просто на адекватність. Текст написав ще у 23-у році, але дуже довго шукав музичну форму, яка прийшла тільки у 24-му.

Газлайт

Метафорична історія про маніпуляцію, коли тобі нав’язують хибну реальність і змушують сумніватися у власному розумі. Зараз я розумію, що для українців газлайтинг, це не лише особистий негативний досвід, але й колективний. Нам так довго нав’язували викривлену картину світу і змушували відмовлятися від себе, що нам ще шукати й шукати себе. Але для себе я це поняття відкрив лише декілька років тому, спочатку зрозумів, що застосовував цю тактику до інших. Потім — що й інші застосовували її до мене. Так я перейшов до наступної актуальної теми — теми захисту особистих кордонів. Подивився свіжим поглядом на звичні патерни спілкування і взаємодії, зокрема, в гурті. І зараз у нас супер здорові та комфортні відносини і я за це дуже ціную своїх музикантів.

Токсини

Ніжна балада про любов, що триває 16 років. Це про стосунки, які витримали випробування часом, про глибокий зв’язок і підтримку. Для мене ці 16 років — це період, за який юнацьке захоплення перетворилося на сильне доросле кохання, витримане часом, обставинами, і внутрішніми змінами. Коли у вас вже мільйон точок доторку, але й мільйон суперечок. Це реально таке непереборне тяжіння один до одного, що виникає страх за своє «Я». Це ніби ви один для одного отрута і протиотрута одночасно.

Хаос

Це особиста сповідь. Забавне музичне загравання з репом, про те, як влаштований мій внутрішній світ, про хаос думок, що неможливо впорядкувати. Минулого року в соцмережах масово заговорили про РДУГ. Я почав цікавитися темою і багато з того, що я дізнався — було про мене. Але замість звернутися по офіційний діагноз, я зробив те, що завжди – написав пісню. Хаос — це пісня не про розлад, а про мене особисто. Я нарешті подивився на себе чесно. І зрозумів, що мій внутрішній хаос — не проблема, це — просто я. Ну бо хто ми без наших травм і безладу в голові? Зараз всі намагаються розібратися в собі, якось себе нормалізувати. Але може не всього треба позбавлятися, щось можна приборкати й використати у своїх цілях? Для мене мій хаос, це просто нескінченний ресурс для руху вперед.

Ми не любим правду

Про маніпуляцію фактами та важливість критичного мислення. Пісня-застереження про світ, у якому брехня звучить приємніше за правду. Я для себе розділив новини на категорії: ІПСО, вода і власне новини. На відокремлення значущого від води та ІПСО потрібен чималий ресурс і впертість, ну і критичне мислення, безумовно. Тож коли цього ресурсу немає, я обираю тактику «перевірки часом», відстежую тільки ті події, що залишились у «сухому залишку», після того, як затихли телеграм-канали та коментарі у твітері.

Але пісня насправді не стільки про навігацію в інформаційному полі, скільки про самозаспокоєння, про те, як ми іноді свідомо обираємо брехню — бо правда болить, руйнує звичну картину світу, змушує нас діяти, брати на себе відповідальність. Ми не любимо правду, а от напівправда — наше все, типу «ми дивимося, але крізь пальці», а хотілося б вже якось відпустити ілюзії, і подивитися тій правді в очі. Може, це не так і страшно.

Панічна агресія

Вибуховий денс-рок, характерний для наших перших альбомів, що розкриває агресію як реакцію на тиск і хейт у соцмережах. Гра слів між панічною атакою та неконтрольованим гнівом. Ця пісня теж частина моєї роботи над собою, над своїми «незручними» емоціями: гнівом, роздратуванням, ненавистю. Я сподіваюся, що слухачам буде зрозуміло, що вона не про насильство, а радже про надірвану нервову систему. Мені здається, що кожен з нас хоча б раз відчував, що втрачає контроль просто через перенавантаження: інформацією, подіями, болем. Когось стрес заморожує на місці, а когось — змушує бити все навколо себе, щоб хоч якось видихнути, втримати себе від розпаду. Дозволити собі почуватися поламаним дуже не просто, знаю по собі. Але кажуть, це перший крок до зцілення.

Шипи

Історія складних стосунків, які водночас ранять і притягують. Я б сказав, що Шипи — це про токсичну близькість, про стосунки, в яких залишилася тільки інерція. Не хочу, щоб аналогія з квітами розцінювалась як романтизація болю. Тому так, скоріше це вже не кохання, а залежність від емоційних гойдалок, звичка до емоційних вибухів і відкатів назад.

Ті, хто пройшов весь цикл емоцій — від любові до фрустрації — знає, як важко прийняти, що те, що мало зцілювати, тепер ранить і час його відпустити. (ну або спочатку спробувати терапію)) І тому ми ходимо і ходимо по колу і чомусь чекаємо на інший результат від одних і тих самих дій.

Ціле

Про єдність коханців у момент близькості. Це про секс і любов, про фізичну та емоційну гармонію. Це дуже інтимна пісня. Вона про близькість, безумовно, але таку майже містичну. Коли двоє не просто поруч, а стають одним. Мені дуже подобається те, яка вона вийшла повільна, плавна і тягуча, мені хотілося, щоб музика звучала як ритм тіла, дихання, дотик.

---

Читайте також: Пісня за піснею: Shmiska про дебютний мініальбом «Мереживо»