День бабака, в який хочеться повертатися. Як Faine Misto 2025 закріпило статус найфестивальнішого фесту країни

Уже третій рік поспіль у Львові на території !Fest Republic відбувається тернопільський фестиваль Faine Misto. Ми відвідуємо його третій рік і можемо спостерігати за змінами в динаміці. На сьогодні Faine Misto — один із двох великих фестивалів, які проходять в Україні та збирають десятки тисяч людей.

Головний редактор Олексій Бондаренко та команда Лірум діляться своїми враженнями від трьох днів музики.

Фестиваль під час війни

Якщо перечитати наші звіти з фестивалів, які відбуваються під час повномасштабного вторгнення, майже всюди йдеться про те, що музичні фестивалі в Україні сьогодні — це не лише про розваги й прослуховування улюблених артистів, а й про збори, нагадування про війну та адаптацію для людей, які з війни повернулися.

Файне Місто від початку не стоїть осторонь і збирає на «Азов» та фонд Притули. Нагадування про донати не припинялися. Ведучий головної сцени Мʼяч безперестанку і доволі вдало розігрував лоти. А зібрати вдалося кілька мільйонів гривень. Наскільки мені відомо, багато артистів погоджуються грати на фестивалі за зменшені (або й відсутні) гонорари задля підвищення зборів.

Другий важливий аспект — укриття. На локації вони є. Тривога була, і людей дійсно наполегливо просили пройти в безпечні місця. Люди, звісно ж, не завжди охоче туди йшли, але організатори намагалися їх до цього спонукати.

Зараз ми пишемо про це як про давно зрозумілу рутину, хоча насправді це все ще унікальний кейс для світового ринку ентертейменту, коли пожежна й евакуаційна безпека існують не для галочки, а дійсно мають дуже добре працювати.

День бабака

Загалом, якщо вам цікаві більш детальні звіти про організацію на цьому фестивалі, можете почитати мої репортажі з 2023 і 2024 року. Здебільшого організація залишилася такою ж. Фудкорти й сцени розташовані в тих самих місцях. Їжі вдосталь, пива вдосталь, звук (переважно) хороший, черг особливо немає. Якщо загалом — все добре, та можна знайти простір для росту.

На третій рік поспіль Файне відчувається як День бабака. Ті самі артисти, та сама локація, багато в чому ті самі люди. Це добре з погляду того, що легко знайти все, що шукаєш. Але недолік у тому, що три роки зливаються в один великий фест.

Угорський Sziget, на якому я був пʼять разів, теж не особливо щось змінює на острові, але вони можуть собі дозволити дуже розмаїті лайнапи. У країні, що воює, список артистів, які можуть потягнути виступ на великій сцені, доволі обмежений і не особливо розширюється з роками. Не знаю, наскільки це реально, але наявність хоча б пари потужних закордонних хедлайнерів могла б вивести програму мейну на інший рівень.

Ще один фактор, який впав у вічі, — кількість людей. Їх було ДУЖЕ БАГАТО. Фестиваль оголосив солдаут ще за пару тижнів до події, але все одно складалося враження, що !FestRepublic уже замалий для такої кількості людей.

Інші моменти — більш технічні. Особисто мені не вистачило екранів на головній сцені, провітрювання на Light Stage, додаткового звуку й екрана у Premium-зоні. Це все тонкощі, які непомітні, якщо на них не звертати уваги, але саме такі покращення роблять досвід глядача якіснішим.

З іншого боку — як завжди, прекрасна робота з пресою. Відбувалися постійні пресконференції артистів, які, як мені здається, більше ніде пресконференцій не дають. Виходить, що цей жанр ледь не вимирає (як і великі фестивалі), а він насправді важливий.

Дуже якісний звук на мейні (за винятком кількох артистів, але тут питання радше до їхніх команд, а не до організаторів). Відносно низькі ціни на їжу й алкоголь. Повага до історії фестивалю. І, головне, фестивальний дух.

Додали велику інклюзивну зону для людей з інвалідністю й ветеранів. Скажу чесно: стільки людей на кріслах колісних або з протезами я ніколи раніше на фестах не бачив, і попри всі складності локації їм всіляко намагалися полегшити життя.

Найфестивальніший фестиваль

Неможливо не порівнювати Atlas Festival і Файне, особливо враховуючи, що вони відбуваються дуже поруч у часі. З кожним роком різниця між ними стає все помітнішою, навіть попри перетини в лайнапах. І це дуже добре!

Через специфіку Києва, розташування в Blockbuster Mall і формат інших київських подій Atlas відчувається більше як величезна світська подія з купою виступів і людей, які прийшли похизуватися стильними луками. У Файного абсолютно інший вайб — набагато ближчий до фестивалів, які колись відбувалися поза містом, на голій траві. Сюди люди приходять відриватися — відповідно, й вбираються. Власне, це обумовлено й лайнапом: там, де Atlas робить більший акцент на попмузиці, Файне концентрується навколо року й альтернативної сцени.

Я не можу сказати, що якийсь із цих форматів кращий. Це як плавати в красивому басейні або в гарному ставку. Суть активності одна й та сама, але відчуття — різні.

Файне докладає зусиль, щоб їхній фестиваль був не тільки про виступи артистів, а й про різні фестивальні активності. На третій день ми мали достатньо часу, щоб пройтися зонами фесту — і були неабияк здивовані. Бо це було дуже цікаво! По дорозі за кавою ми натрапили на квіз — і залипли на 20 хвилин. Потім дісталися реггі-сцени, яка виявилася найбільш таємничою, але найбільш чиловою на фесті. Кілька разів посміхнулися, поки проходили зоною спід-дейтингу. На ігротеці Uklon залипли в кікер. Потім зайшли в амфітеатр та натрапили на стендап Олега Лузанова (смішний!). Прогулялися алеєю ГО, знайшли кілька неочевидних фудкортів і закінчили музеєм Файного Міста.

Подейкують, що цього року набагато цікавіше й організованіше було і в наметовому містечку. Я там не був, але передаю, що чув.

Завдяки цьому всьому фестивальний День бабака сприймається не як щось погане, а як Safe Place, у який ти можеш повернутися раз на рік і точно знати, чого очікувати.

Так, а що по артистах?

Головна перлина Файного Міста — це його Dark Stage. Не знаю, чи є ще великі українські фестивалі сьогодні, які можуть запропонувати альтернативним артистам сцену, що вміщує 1000+ людей, які на неї реально ходять.

Аудиторія Файного загалом дуже вдячна і дуже тепло приймає артистів. Гурти, які зазвичай збирають 100–300 людей на сольних виступах, цілком реалістично можуть побачити натовп у 1000 і більше людей на Файному.

Знаючи це, багато команд готують під фест особливі програми або принаймні дуже стараються на сцені. Традиційно напишу більше про виступи кількох артистів, на кого вдалося потрапити.

Epolets. Як завжди — якісно, ефектно і професійно. Мені здається, учасників гурту страшенно бісило сонце, яке їх випалювало на сцені. Але, окрім кількох роздратованих коментарів Паші Варениці, це ніяк на виступ не вплинуло.

Vivienne Mort. Чи то те саме сонце, чи то підбір сет-листа, чи то ще щось, але особисто в мене склалося враження, що гурт не дотис аудиторію. Торішній виступ Дани Заюшкіної відчувався теплішим і сердечнішим. Можливо, цього року саме Light Stage зі своїм вайбом величезного клубу пасував би гурту краще за мейн.

Сусіди стерплять. До цього гурту доволі скептичне ставлення в музичній тусовці. Але насправді з часом та їхньою активною українізацією вони все впевненіше займають нішу гуртів на кшталт Нєрвів. Це весело, це трохи по-дурному, це енергійно — і це качає. У цього гурту є все, щоб захопити підліткову аудиторію (на яку ми так любимо жалітися за те, що вони досі слухають російську музику).

The Unsleeping. Абсолютні GOAT на сцені. Прекрасний живий відеоряд, що створюється по ходу концерту. Концепція футбольної команди. Надувні мʼячі, що літали залом. Загалом — музичний матеріал, віддача на сцені — все було прекрасно. Кожна їхня пісня наживо працює на ту емоцію, на яку розрахована, а це ой як непросто.

Один в каное. Значно прокачали сценографію та зовнішній вигляд. І це спрацювало. Вони більше не виглядають як гурт, який випадково з вулиць Львова закинуло на мейн. Додаткові прожектори, більше звучання — пішли на користь. Щоправда, для мене це все ще дивний артист для головної сцени через інтимність їхньої музики. Але люди плакали — а це теж потрібно.

Уляна Дель Рей. Гурт, який починався як прикол, забив повний мейн і претендує на статус, якщо не хедлайнера, то принаймні потужного слота перед хедом. Можливо, це локальний феномен (у Києві гурт гратиме в значно меншому за розміром Caribbean Club), але у них є всі ознаки топового рок-гурту: хітові пісні, багато самоіронії, канонічний поппанк в основі.

O.Torvald. Якщо минулого року гурт Жені Галича грав виключно новий альбом і пару хітів на біс, то цьогорічний сет був набитий хітами. І це спрацювало. У тому, що O.Torvald — один з найкращих концертних гуртів країни, сумнівів нема вже дуже давно. А з таким сетом він ще й легко захопить додаткову аудиторію, що спочатку ведеться на 2–3 знайомі пісні.

Курган і Агрегат. Чесно кажучи, навіть не бачу сенсу вкотре розписувати, що це феноменальний гурт наживо. І, до речі, єдиний гурт мейн-стейджу з діджеєм в основі. Клубна музика завжди круто працює на великому звуці. Додайте до цього харизму Аміла, Раміла, Жеки й хіти, які знають усі — й отримаєте безпрограшний розйоб.

Жадан і Собаки. Щоб урізноманітнити звичну програму, Жадан і Собаки привезли на фест акустику. Я боявся, що це буде просто урізаний сет без половини музикантів. Але все вийшло зовсім навпаки. Музиканти гурту ніби вирішили продемонструвати, що їхній музичний арсенал набагато ширший за те, що вони зазвичай грають на концертах. Пісні зазвучали в стилі босанови, джазу, шансону. Зіграли навіть Серце, яку я не очікував коли-небудь почути наживо.

У памʼять про Кузю, річниця смерті якого припала на день виступу, Жадан запросив на сцену Михайла Лундіна, барабанщика Братів Гадюкіних. Разом вони зіграли Звьоздочку і Наркомани на городі — і це було надзвичайно круто й щемко. А далі вже пішов традиційний для гурту розкач на хітярах, які, в тому числі отримали додатковий буст завдяки славнозвісним картонкам. Закінчили Натахою, вилізаючи за таймінг — але якщо завершуєш фест, то трошки можна.

Замість висновків

Українська музична індустрія вже третій рік вариться у власному соку. Той факт, що вона взагалі збереглася і в нас навіть проводяться фестивалі під час повномасштабної війни — це диво. З іншого боку, відсутність конкуренції з боку закордонних фестів та обмеженість ринку призводять до того, що фестам навіть нема сенсу конкурувати між собою. А це означає, що в них нема стимулу переборювати самих себе в гонитві за лайнапами та інфраструктурою.

З іншого боку, якщо це сприяє підняттю дійсно великих і важливих сум для війська, то додаткові екрани відходять на третій план.

Я не певен, що за нинішніх умов у фестивалів дійсно є можливості робити краще, ніж вони вже роблять. Тож ми будемо й надалі їздити до Львова й повертатися в День бабака. Радує те, що це приємний День бабака, з якого не дуже хочеться повертатися у звичну реальність.

---

Читайте також: Atlas Festival 2025. Фестиваль на четвертому році війни