Пісня за піснею: Обійми Дощу про альбом «Відрада»

30 травня гурт Обійми Дощу випустив свій третій повноформатний альбом під назвою Відрада. У релізі поєднано прогресивний рок із симфонічним звучанням, а також елементи неокласики, джазу та построку. Робота над альбомом тривала сім років. За словами музикантів, це одна з найсвітліших робіт гурту. У композиціях порушуються теми взаєморозуміння в сучасному суспільстві, погляду на світ з дитячою відкритістю, швидкоплинності часу, взаємодії з природою, подолання упереджень і збереження внутрішньої стійкості.

Альбом було записано в Києві. Зведенням та саундпродюсуванням займався Брюс Сурд — британський музикант, лідер гурту The Pineapple Thief і продюсер, який співпрацював з Opeth, Katatonia, Riverside, Leprous та TesseracT.

Спеціально для нашої рубрики «Пісня за піснею» Обійми Дощу розповіли про кожен трек альбому.

Діти

Натхнення на написання цієї пісні я знайшов, спостерігаючи за своїми власними дітьми — дівчатами-близнючками, і поринаючи в спогади зі свого дитинства. У цьому віці в нас — непереборне тяжіння досліджувати світ, мріяти, дивуватися і щиро радіти відкриттям. Та ця властивість з віком легко втрачається під вагою буденної сірої рутини й дорослих проблем, і треба свідомо докладати зусиль, щоб цю природну дитячу здатність у собі відновлювати. І тоді життя стає прекраснішим.

Пісня — про те, як важливо віднаходити зв’язок зі своїм дитинством. А дівчата, які мене надихнули, згодом у свої 10 років намалювали нам на цю пісню чудовий кліп — це був великий сімейний проєкт на все літо.

На відстані

Ця пісня — про відчуття самотності й ізольованості у сучасному світі, навіть в оточенні великої кількості людей і засобів комунікації, про те, як важко в ньому шукати споріднені душі й утримувати близькість (і якщо ви так почуваєтеся — то ви не одні). Наші пісні іноді мають властивість ставати пророчими, і першу версію На відстані разом із кліпом ми випустили за декілька тижнів до того, як почалася пандемія коронавірусу.

Для альбому ми створили нову версію, де перезаписали всі інструменти й вокали, щоб вона звучала цілісно в межах альбому, і додали живий струнний оркестр для більшого об’єму й кінематографічності.

Буревій

Пісня для тих, хто не може жити без гір, і про дивовижну властивість часу, проведеного на природі — нас підтримувати, відновлювати й надавати сил. Я сам без цього не можу, дуже люблю хайкінг, обожнюю тревел-відео (зокрема ютуб-канал Однією Правою), і навіть удома постійно шукаю можливості вийти на годинку-дві на прогулянку в лісі поруч, насолоджуючися хвойними запахами, співом пташок і шелестом листя на тлі блаженної тиші, грою світла під кронами високих дерев.

Буревій для мене була найважчою піснею на альбомі у вокальному плані — дуже високі партії в легкій джазовій манері, яку довелося довго опановувати. Але тепер співати її — дуже в кайф! До речі, на концертах ми останній рядок співаємо трохи інакше, перепрошую за грубість:

«Я звільнився від важких думок, бо уйло вже здох».

Відрада

Дуже стара пісня, яка довго чекала студійного втілення — я написав її за декілька тижнів до свого весілля, 15 років тому, зігравши вперше в той день як присвяту і подарунок дружині. І всі ці роки вона резонує, тому що вона не тільки про близьку людину, але й загалом про відчуття дому — місця, де тебе чекають і підтримують, де почуваєш себе в безпеці й рівновазі. Хочу зняти на цю пісню відео про нашу пухнасту кицю Лею, тому що вона теж тепер частина цього відчуття.

Технічно пісня цікава тим, що, будучи, мабуть, найбільш «попсовою» і доступною на альбомі, має нестандартний музичний розмір 7/8 — дуже рідкісний для таких пісень. Було надзвичайно важко записувати на неї струнний квартет — академічні музиканти не звикли до таких складних ритмів і поліритмії, і сиділи ми над нею в студії найдовше, записуючи безліч дублів фінальної частини пісні до пізньої ночі. Але зрештою все вдалося.

Після війни

Дуже особиста пісня, і єдина, повністю написана вже після повномасштабного вторгнення — в березні 2022 року, коли я вивіз свою дружину, дітей і кішку на захід України та згодом проводжав на деякий час у Польщу. Частина близьких родичів опинилася в окупації в селі під Макаровом. Я тоді не знав, як скоро повернуся додому, чи побачу його знову таким, яким пам’ятаю, і це вилилось у таку, можливо, дуже наївну, але щиру пісню про мрії мирного життя і надзвичайну тугу за своїм домом.

В ній є такі рядки:

«Все, про що мріяв, з місця зрушу, складу для всього план: висаджу під балконом грушу, на кухню — новий кран».

Груша — дуже яскравий спогад з дитинства: ми жили на другому поверсі хрущовки, і під нами росла груша, з якої я, маленьким хлопчиком, міг прямо на нашому відкритому балконі зривати плоди і їсти з величезним задоволенням (згодом це дерево, на жаль, вирубали). А ось з краном все вдалося — як повернулися додому у квітні 2022-го, знайшов правильну запчастину і полагодив. Згодом я, звичайно, зрозумів, що не варто чекати ніяких «після», а намагатися жити повноцінно тут і зараз.

Кліп на пісню ми знімали в розбитому боями гуртожитку на межі Ірпеня й Бучі, поєднавши кадри з камери з «доповненою реальністю» у виконанні талановитої миколаївської художниці. Вийшло доволі символічно.

Час

Знову тут — спогади про дитинство і меланхолійна рефлексія про те, як швидко плине час, про постійний страх чогось у цьому житті не встигнути, впустити як пісок крізь пальці. І разом з тим — про те, що будь-які зміни — це шанс на новий початок.

Дуже подобається, як на цю пісню лягли струнні, партії до яких ми фактично писали в останній момент, за тиждень-два до запису в студії — це пісню надзвичайним чином трансформувало, і тепер важко її уявити без них.

Істини

Найдовша і найважча пісня альбому, з несподівано жорсткою кінцівкою. Хтось зі слухачів кмітливо нарік її «піснею про срачі в Твіттері». Доля правди в цьому є — це пісня про те, як легко ми зриваємося на інших, коли нам болить, як швидко непорозуміння в напруженому суспільстві переростають в агресію й цькування, розчарування — у зневіру й цинізм. Пісня не пропонує рішень, окрім часу («невдовзі прийде новий день, і більш вчорашнього мине»), це скоріше виплеск емоцій. Але іноді просто усвідомлення таких емоцій допомагає їх опанувати. Принаймні мені такі пісні завжди допомагали, і, сподіваюся, від прослуховування Істини комусь теж стане легше.

Женя Дубовик створює дуже цікаву поліритмію, граючи фортепіанну мелодію в розмірі 5/8 поверх основного ритму в 6/8, дещо дезорієнтуючи слухача з самого початку пісні. Також окремо хочеться відзначити два елементи в кульмінації Істини у фінальній частині. По-перше, неймовірне, дуже винахідливе соло Олексія Переводчика, яке нас по-справжньому вразило — він тільки приєднався до гурту, коли ми починали запис цього альбому, але дуже сильно вплинув на його звучання загалом. По-друге — це вокал Андрія Ткаченка, на мій погляд, одного з найкращих екстрим-вокалістів в Україні, якого ми запросили на цю пісню під враженням його роботи в гуртах Vin De Mia Trix та No.

Не опускати руки

На контрасті з попередньою, завершує альбом пісня світла й та, що підтримує. Вона про те, що як би не було важко, якою безнадійною не здавалася б ситуація — вихід є завжди, буде краще. Ми здатні на все, тільки якщо не будемо опускати руки. Не знаю, як це працює — мабуть, якесь самонавіювання, але я сам цю пісню слухаю, коли мені паскудно, і стає легше.

Відео до неї дуже особисте — знімали ми його переважно в моїй квартирі, закарбовуючи кадри домашнього затишку і моїх улюблених речей, що для мене — як якір, за який можна триматися, коли важко. У ньому багато цікавих деталей про моє життя, якщо вдивлятись у кадри. Знімали та монтували повністю своїми силами з бюджетом нуль гривень. Іноді достатньо хорошої ідеї, ентузіазму і готовності вкладати час — монтували дуже довго, але це було того варте.

---

Читайте також: Пісня за піснею: Zwyntar про мініальбом «На іншому боці ріки»