18 недооцінених пісень Океан Ельзи: Плейлист до 28-річчя найбільшого гурту країни

12 жовтня гурту Океан Ельзи виповнюється 28 років. За ОЕ вже давно закріпився статус найбільшого гурту країни. Статус заслужений — за останнє десятиліття тільки команді Святослава Вакарчука вдалося тричі зібрати повний «Олімпійський» (найбільший стадіон країни) на сольні концерти, не кажучи про постійні стадіонні тури країною.

Зараз Святослав Вакарчук переважно їздить країною, допомагаючи військовим та цивільним, а також — збирає кошти на благодійних концертах по світу. 

У ОЕ десятки хітів. Їхні пісні ставали гімнами протестів, вони не полишають ротації українських радіостанцій. Ми вирішили пройтися по всіх альбомах ОЕ (з тих, що доступні на стримінгових платформах), та обрати по 2 пісні з кожного, які заслуговують на більшу увагу. Скоріше за всі ці треки добре відомі давнім фанатам, але могли пройти повз широку аудиторію.

Головний редактор LiRoom (та шанувальник ОЕ зі стажем) Олексій Бондаренко пояснює, чому саме ці пісні варто послухати.

Слухати плейлист на Spotify

А також на Deezer та YouTube.

---

Якщо ви хочете, щоб наші плейлисти з’явилися на Apple Music, нам знадобиться ваша фінансова підтримка!

Це можна зробити на нашому Patreon.

---

Там, де нас нема (1999) — Long Time Ago, Поїзд «Чужа Любов»

Розповідь про недооцінені пісні ОЕ треба починати з мініальбому «Будинок зі скла», який вийшов на касеті у 1996 році. Але його немає на стримінгах, а до першого повноформату «Там, де нас нема», на жаль, не дійшло жодної пісні (але ми все пам’ятаємо!).

Виняток —  єдина англомовна пісня в історії гурту Long Time Ago. Саме на цей трек ОЕ зняли перший кліп. Звісно ж на львівських вулицях. У ній чутно майбутнє звучання Океан Ельзи, яке згодом трансформується у пісню «Відпусти», яка стане суперхітом, однією з головних балад української музики та завершуватиме концерти гурту добрих два десятиліття.

З-поміж інших пісень альбому в маси пішла тільки «Там, де нас нема». Тож недооцінені треки обрати важко, бо всі вони — скарб для фаната. «Йду на дно», «Ластівка з твого міста», «Позич мені сонце» досі звучать як готові пісні для сетлисту й сьогодні.

Але особливе місце в серденьку нашої редакції займає «Поїзд “Чужа любов”», — трохи наївна, із типовим соло у стилі тогочасного бритпопу і характерним ранньо-«океанівським» текстом. 

Янанебібув (2000) — «Фіалки», «Афріка»

Справжню популярність гурту приніс альбом «Янанебібув», який вийшов 2000 року. Приблизно у той же час ОЕ переїхали до Києва, на Оболонь, де ділили одну хату на кількох людей. Відео з презентації альбому в галереї «Лавра» — артефакт. Тоді в складі гурту ще не було піаніста Дмитра Шурова, тож клавішні партії взяв на себе саундпродюсер альбому — Євген Ступка. Його можна побачити на початку, наприклад, «Сосен».

На цій платівці достатньо суперхітів — «Відпусти», «Сосни», «Коли тебе нема», «Кавачай», звісно ж «Той день». Не можна назвати невідомою й «Фіалки», але все ж таки цей трек залишається хітом для відданих фанатів.

Це надривний концертний бойовик із відверто мьюзівськими нотами. У десятих ОЕ повернули «Фіалки» в концертну програму і зараз вона звучить майже під час кожного виступу.

Але є особливий виступ. «Фіалки» заслужили стати однією з небагатьох пісень, які прозвучали в «золотому складі» на першому «Олімпійському» ОЕ у 2014 році. 

Для мене «Афріка» — одна з найдивніших пісень ОЕ. По-перше, в усіх куплетах голос Вакарчука пропущений через дисторшн. По-друге, — тут немає тексту в приспіві. «Афріка» ще у 2000 роках показала Океан Ельзи як гурт, який вміє експериментувати.  Вона напрочуд рідко звучить на концертах. Але у 2018 році стався унікальний випадок — під час спільного вечора Вакарчука й колишнього гітариста гурту Павла Гудімова у Львові вони заспівали цю пісню в акустиці (забуваючи текст і ноти, але від того це було ще миліше).

Модель (2001) — «Ти собі сама», «Isn’t it сон»

У випадку з альбомами «Модель» та «Суперсиметрія» обирати недооцінені пісні — справа невдячна. Ці платівки вважаються еталонними у творчості ОЕ, відповідно, майже кожна пісня знайшла собі місце в широкій культурі. Але й кількість прослуховувань, й інтуїція підказують, що не всім трекам судилося сягнути популярності «911» чи «Вставай».

Тут могла би бути ще «Вулиця», але ця пісня заслуговує окремого тексту, як один із піків творчости ОЕ. Натомість «Ти собі сама» й Isn’t It Сон впевнено можна віднести до найнетиповіших пісень гурту.

«Ти собі сама» довгий час займала почесне місце однієї з відкриваючих пісень стадіонних концертів, завдяки своєму нетиповому ритму. Один із доказів, що Денис Глінін — один із найкращих барабанщиків української сцени. 

А от Isn’t It Сон претендує на статус однієї з найбільш хтивих пісень не тільки у творчості Святослава Івановича, а й українському році загалом. Особливого лоску тут додають духові інструменти та лаконічна й видатна бас-партія Юрія Хусточки. Гурт не цурався побавитися з аранжуванням і під час оркестрового «Тихого Океану» Isn’t It Сон із млосної балади перетворився на грайливе регі. 

Суперсиметрія (2003) — «Вільний», «Невидима сім’я»

«Вільний» виділяється особливим розмахом. У той період ОЕ вже експериментували, виступаючи з оркестром, і цей досвід вилився в аранжування до цього треку. Як зазначав сам Вакарчук, це — єдина пісня альбому не про стосунки, а, так би мовити, на соціально-політичну тематику. Вона не старішає, потужно звучить і недаремно увійшла до сетлисту концерту на революційному Майдані.

«Невидима сім’я» —  одна з найбільш інтимних пісень ОЕ. Особлива для фанатів. Один із перших онлайн-фанклубів гурту називався саме «Невидима сім’я». Тут виразно читається стиль Дмитра Шурова, яким пронизані альбоми «золотої епохи».

GLORIA (2005) — «Ікони не плачуть», «Тінь твого тіла»

GLORIA була перехідним альбомом після того, як гурт покинули бас-гітарист Юрій Хусточка, клавішник Дмитро Шуров, а згодом — і гітарист Павло Гудімов. Думаю, його можна назвати найбільш різношерстним альбомом за звучанням. Та це не завадило платівці побити всі можливі рекорди з продажів. 

Під час одного з турів ОЕ пропонували шанувальникам обрати 10 пісень, які мають прозвучати під час концерту. До топ-10 увійшла «Ікони не плачуть», що неабияк здивувало навіть самого Вакарчука. Дивовижна за мелодикою робота, у якій варто особливо наголосити на роботі на той момент нового бас-гітариста гурту Дениса Дудка. 

Якби до Isn’t It Сон треба було написати сиквел, це була б «Тінь твого тіла». До речі, на ютубі неможливо знайти жодного відео з виконанням цього треку наживо. Можливо, він жодного разу так і не звучав на концерті. 

Міра (2007) — «Пташка», «Лелеки»

Переслуховуючи «Міру» майже через 10 років після її виходу, видається, що це — один із найбільш камерних і цілісних альбомів гурту. Бойовики на кшталт «Зелені очі» та «Все буде добре» радше вибиваються із загальної канви альбому, який наближається до інді-року найбільше з усіх платівок дискографії.

«Пташка» можливо, найбільш недооцінена балада ОЕ. Її майже не виконували на концертах. Хоча, як на мене, глибина цієї пісні не поступається «Відпусти», а стилістично перекидає місток між сольним альбомом «Вночі» і творчістю Океану Ельзи.

«Лелеки» — приклад видатної соціально-політичної лірики. Ця пісня балансує між загальною інтимністю альбому і болем та розчаруванням, що вириваються в приспіві.

Dolce Vita (2010) — «Ордени», «Компас»

Dolce Vita — альбом, із якого хотілося обрати більше, ніж дві пісні. Передусім через його величину. Це найбільша платівка у дискографії ОЕ – 14 треків. Тож по закінченню туру на підтримку альбому багато пісень з цієї платівки майже не виконувалися наживо. 

«Ордени» — рідкісна пісня ОЕ, написана в розмірі ¾, і тут треба особливо відзначити роботу клавішника Мілоша Єлича. Протягом останніх 20 років він виконує роль «сірого кардинала» саунду гурту. 

Під час виступів у турі Вакарчук приділяв особливу увагу цій пісні, часто посуваючи по треклисту тогочасний суперхіт «Я так хочу». І якщо у «Я так хочу» все очевидно, то в «Орденах» закладено набагато більший сенс, який проявляється з роками. Це той випадок коли пісня «старішає добре».

Одним з головних сонграйтерських досягнень Петра Чернявського у творчості ОЕ стала пісня «Компас». Особисто я хотів взяти «18 хвилин», але наша редакторка Лєра Зданевич зізналася у любові саме до «Компасу», тож друга сходинка з Dolce Vita відійшла цьому треку.

Земля (2013) – «Бодегіта», «Пори року»

Святослав Вакарчук розповідав, що головний риф до «Бодегіти» він написав дуже давно, але якось не складалося з написанням самої пісні. На мою думку, «Бодегіта» — це логічне продовження пісні «Ото була весна», найбільш хуліганського треку в історії ОЕ. Примітно, що це одна з перших робіт Влада Опсеніци на посту гітариста Океанів. На жаль, наживо почути її було не так багато можливостей.

Якщо «Бодегіта» відсилає до Led Zeppelin, то «Пори року» —  повноцінний омаж гурту Queen. Це масштабна робота, можливо, навіть надто скромна для власного задуму. І ще один трек без жодного лайву на ютубі.

Без меж (2016) — «Осінь», «Без меж»

Будемо чесні, пісню «Осінь» ми додали просто через те, що це була спроба нарешті зруйнувати традицію ОЕ писати пісні про весну. Але їм не вдалося реалізувати задум до кінця, бо головна лінія треку звучить так: «Осінь — тепла, як весна». У будь-якому разі, цей трек один з найбільш репрезентативних з точки зору звучання пізнього ОЕ.

«Без меж» – пісня розмаху «Вулиці» і Dolce Vita. Раз на альбом Океан Ельзи народжують епос, у якому намагаються докопатися до глибини душі. У кожному з них відчувається любов Вакарчука до Massive Attack.

Через те, що альбом «Без меж» сам по собі пройшов менш помітно за попередні платівки, фінальна пісня якось не закарбувалася в українській музиці. А дарма, бо це однозначно одна із найсильніших робіт ОЕ за весь час їхньої творчості. І абсолютно точно недооцінена слухачами. 

Обкладинка: Оля Закревська