«Артиста формує тільки справжня органічна аудиторія»: розмова з Si Process

Si Process — це електронний проєкт саунд-продюсера Станіслава Іващенка. Його живі виступи поєднують енергію ударних та електронних текстур, які сам автор називає «Органічним Електро-Брейбкітом».

22 серпня артист презентував свій третій студійний ЕР For Me. Це робота, яку він описує як «звуковий супровід емоційних станів», баланс між буремністю сучасного світу та власними рефлексіями. У новому релізі Станіслав дозволив собі вийти за стилістичні межі та зафіксувати атмосферу спокою й самозаглиблення, яка все більше стає йому близькою.

Напередодні релізу ми поговорили зі Станіславом про ритуали перед виступами, вплив літератури, роль слухача у творчому процесі та пошук власного звуку.

Твої виступи завжди динамічні та енергійні. Які практики чи звички допомагають тобі відновлювати сили та зберігати ресурс перед виходом на сцену?

Вже давно зрозумів, що головний акумулятор моєї енергії — це спокій. У день виступу намагаюся максимально концентруватися саме на цьому. З обов’язкових традицій — напередодні вечірній велозаїзд (20–30 км). У день виступу — легка їжа, медитація на цвяхах. Перед самим виступом — година в тихій кімнаті. Поки що це працює.

Ти зазвичай не розкриваєш процес створення музики, залишаючи слухачам готовий результат. А як щодо візуальної частини — ідей для відео, мерчу, обкладинок? Як формується твій візуальний стиль?

Це дві дуже схожі магії, які створюються в одній кімнаті. Так вийшло, що я з дитинства уявляв усі свої майбутні альбоми та одразу створював для них обкладинки. Тепер настав час їх реалізовувати. Дуже люблю цей процес. Він теж досить неочікуваний та багатогранний: щось виникає за один день, щось народжується тижнями… Головне — вчасно зупинитися. Я спираюся виключно на свій смак. Це стосується й обкладинок, і відео, і мерчу. Головний візуальний критерій — мінімалізм.

Яку музику ти слухав під час роботи над ЕР? Чи є виконавці або жанри, які вплинули на атмосферу мініальбому?

Останнім часом слухаю багато ембієнту та, взагалі, враховуючи зовнішній інформаційний фон, немає бажання для якоїсь гучної музики. Хочеться спокою. Думаю, мій ембієнт-альбом ще попереду, і там точно не буде барабанів.

Під час створення музики ти зважаєш на потенційного слухача чи повністю занурюєшся у власний творчий процес?

Ні, у моменті створення для цієї музики існую тільки я. Вона в першу чергу подобається мені. З віком усе більше розумієш, що рухатися у бік чужих очікувань — це тупик, а намагатися подобатися — це, взагалі, сучасне прокляття. Звісно, глобально на це провокують соцмережі, пропонуючи тобі «швидкий лайк», і це вибір кожного. Але більшість не хоче грати в довгу. Більшість хоче отримати все й одразу, але питання — чи втримають вони це.

Тому це точно не моє. Артиста формує тільки справжня органічна аудиторія, яка готова грати в довгу. І я неймовірно радію, що з кожним моїм виступом та релізом вона стає дедалі більшою.

Які книжки справили на тебе найбільший вплив і чи відчуваєш ти, що література позначається на твоїй музиці?

Свого часу я дуже надихнувся романом Сомерсета Моема «Місяць і мідяки». Мабуть, це єдиний випадок у моєму творчому житті, коли головному герою був присвячений цілий трек (прим.: мова йде про гурт DOK, який я заснував до ВГНВЖ). Свого часу мене дуже вразили романи різних періодів Курта Воннегута та Мілана Кундери. Із сучасної української літератури, звісно, дуже раджу «Людина на перехресті» Ігоря Козловського, яку вже згадував раніше.

Також дуже раджу «Я змішаю твою кров із вугіллям. Зрозуміти український Схід» Олександра Михеда. Дуже багато знайомого та рідного в ній.

Раніше ти говорив, що надихаєшся не стільки музикою, скільки людьми. Чи були конкретні приклади, чи ситуації, які вплинули на цей альбом?

Мені не хочеться в цьому питанні переходити на особисті згадування, щоб нікого не образити, якщо забуду, але без винятку — це люди, які вирішили вкладати свою енергію у свою країну. Це, звісно, в першу чергу ті, хто її захищає, ті, хто зранку після обстрілів, замість чинної влади, збирає штаб під завалами й розгрібає все власними руками; це кожна вагітна жінка, це кожен рятівник, це всі, хто створює під великим ризиком культурні події в Україні; всі, хто за останні кошти утримує прихистки тварин; та просто всі, хто не опускає рук. Таких прикладів сотні. Таке неможливо не помічати. Це справжнє диво і те саме емпатичне ядро, на якому тримається світ. Я надихаюся ними й дякую їм!

У яких обставинах, на твою думку, найкраще слухати твій новий альбом — під час подорожі, вдома чи на живому виступі?

Думаю, кожен сам знайде для себе зручні обставини.

Я обожнюю слухати музику під час заїзду на велосипеді. Вона абсолютно інакше для мене сприймається в таких умовах. До речі, майже всі останні свої треки я структурно фіналізував саме під час таких заїздів.

Ти згадував, що дозволив собі відійти від стилістичних рамок. Як це проявилося у процесі написання композицій?

Стан, коли ти пишеш музику вночі, а зранку навіть не можеш зрозуміти, який це стиль, але вона тобі дуже подобається.

---

Читайте також: «Наша музика — це 60-70% імпровізації». Інтервʼю супергурту Sigmund Friends