Пісня за піснею: світанок блакитний про мініальбом «пастельна палітра»

5 вересня гурт світанок блакитний презентував свій дебютний мініальбом — пастельна палітра. Як розповідають самі музиканти, всі пісні цього релізу — це музичні дослідження та пошуки, перший досвід у написанні пісень, спроби звертати увагу на дрібниці та робити якомога більше речей, над якими зазвичай не паряться.

Спеціально для нашої рубрики «Пісня за піснею» світанок блакитний розповіли про кожен трек мініальбому.

Як розповідають учасники гурту, щоб описати концепцію ЕР, треба було знайти спільне у різних піснях, і здається, це — особливий вайб із лікувальним ефектом. Кажуть, що він не зовсім веселий чи сумний, радше десь посередині. Усі треки написані в мажорі, але з легким відтінком меланхолії:

«Альбом про пошук світла в дрібницях — запаху кави зранку чи посмішки перехожого. Це музика для моментів, коли хочеться зупинитися, вдихнути й нагадати собі, що навіть маленькі радощі мають силу.

Під час війни ми щодня втрачаємо і знаходимо надію, тримаємося одне за одного й продовжуємо жити. Тож хочеться, щоб ці пісні стали емоційною опорою та острівцем стабільності у непрості часи».

сліди

Це пісня, народжена з тривоги за життя близької людини. Реальна історія, добре задокументована й використана у пісні як звуки «величних дзвонів», які відкривають альбом. Якщо коротко, то це пісня-сповідь або пісня-заповіт про те, що ми цінуємо у житті: що залишимо іншим, а що, навпаки, заберемо із собою. І цей розподіл — що собі, а що іншим — лишається загадкою: все обертається навколо слова «залишу». А ще ми записали для цієї пісні торшер.

Пісня без жодного приспіву, яка втягує у свої ритми, розслабляє та зачаровує, а потім засідає у голові спокійним «залишу». Довга інструментальна частина залишає простір для роздумів. Вона не обривається раптово, а дає слухачам ще і ще посмакувати її, побути наодинці зі своїми відчуттями.

все не назавжди

У цій пісні хотілося бути прямолінійними та трохи банальними. Тут є конкретний посил: усе погане рано чи пізно завершується. Для цієї пісні ми засемплували барабани з одного з наших вінтажних синтів, а в кінці можна почути соло на рок-гітарах. Спочатку це задумувалося як жарт, але в результаті все ж потрапило у «чистовик». А ще перший текст цієї пісні теж був жартом — про те, що один наш друг ніколи не потрапить до нас на репетицію. Колись видамо цю версію пісні на вінілі — всі зрозуміють, чому Тарас не співає.

Ця пісня про надію на краще. Усе не назавжди, бо сірі хмари підуть, знову розквітнуть дерева, сонце знову зійде. Ми нагадуємо, що важливо берегти ліхтарик у своїй душі, бо коли настане час — треба світити щосили. Надія є, що все не назавжди.

прогулянка

Найбільш витончена наша пісня, яка нагадує колискову. Вона розповідає про повернення у минуле та прогулянку із собою-дитиною. Це рефлексія на власне дитинство, емоції, інтереси та потреби. Спогади про дуже далекі часи, коли ти лише пізнаєш світ, а життя здається безтурботним і простим, чого дуже бракує зараз. Ми не дуже вміємо у джаз — у цій пісні, швидше за все, робили це як дилетанти, але майстерність і манера співу Софії з Leleka i Paporot допомогли додати джазових відтінків. Ми дуже любимо цей гурт і давно хотіли зробити з ними фіт. Ця пісня стала чудовим приводом. А ще приводом записати справжній Rhodes.

Прогулянка спокійна, меланхолійна, мрійлива та дуже послідовна. Впевнені, це може бути колисковою для дитини. У ній багато безпечного та передбачуваного, водночас є цікаві та неочікувані вокальні прийоми, які роблять звучання більш «смачним».

пастельна палітра

Юля каже, що «все не назавжди» — молодша сестричка цієї пісні. Вона присвячена Києву та пошуку внутрішньої гармонії за допомогою велосипедної прогулянки. Київ — дуже холмисте місто, особливо в центрі, і пісня справляє таке ж враження — наче їздиш пагорбами та дихаєш на повні груди. Дуже динамічна й «стрибуча» пісня з простим і прямолінійним сенсом, зі словами у стилі «що бачу — те й співаю». Віримо, що такі речі допомагають «заземлитися».

Ритм пісні пульсує, як серце міста. Її хочеться слухати під час поїздки велосипедом чи просто гуляючи містом, дозволивши собі закохатися в Київ знову. Так само вона може стати особливою для тих, хто сумує за Києвом і поки не може приїхати.

вояджер

Пошуки, про які ми писали на початку, одного разу завели аж у відкритий космос. Ця пісня — про те, як шматочок нашої цивілізації просто зараз, поки ви читаєте цю розповідь, блукає порожнім вакуумом космосу вже за межами Сонячної системи, десь у міжзоряному просторі. Вояджери шукають життя на інших планетах, а ця пісня ніби передає, що вони могли б відчувати під час цієї подорожі: надію, яка межує з відчаєм. Вона викликає мурашки по шкірі, має вайби космічної одіссеї Кубрика. Це була б ідеальна пісня для українського фільму «Ти — космос», судячи з трейлера. А ще це — найкращий спосіб завершити концерт під ліхтарики: зі сцени це завжди зворушливо.

Початок пісні ніби гойдає на хвилях або ж наділяє невагомістю все навколо. Кульмінація підносить угору, відчувається полегшення, ніби все важке «відлетіло» далеко в космос. Під цю пісню хочеться мовчати, думати на самоті, їхати, дивлячись у вікно. У неї, мабуть, найбільш осінній «хоа-хоа» настрій, порівняно з весняно-літніми й теплими піснями альбому.

---

Читайте також: Пісня за піснею: Palmyra про альбом «Афродіта»