Як СРСР намагався змінити українські колядки й щедрівки (і додати всюди Леніна)

Росія неодноразово намагалася переписувати історію, викривлювати факти та навʼязувати свою версію реальності. Росія на рівному місці створювала образи розіпʼятих немовлят, кровожерливих бандерівців чи чорного моря, яке викопали якісь прадавні укри. 

Росія вдавалася й до глибшого впливу на українську культуру, ніж фейкові новини. Зокрема за часи радянської влади російські й радянські наративи систематично інтегрували в народну творчість, зокрема в колядки. Фольклорист і ведучий Радіо Культура Захар Давиденко розказує, який спадок по собі залишили росіяни в українському фольклорі.

СРСР мав на меті прирівняти народну творчість усіх «підконтрольних республік» і зробити її максимально зручною для Союзу з усіма імперськими ідеологічними виразками. У такий спосіб радянська влада планувала прибрати гострі кути та певною мірою причесати небезпечну для її ідеології народну творчість. Очевидно, що архаїчні традиції, образи та вірування, якими насичений український фольклор, загрожували ідеям радянської фіктивної рівності. Саме тому тогочасні можновладці відчували критичну необхідність у тому, щоб їхній світогляд обережно і зовсім ненавʼязливо просочився в український фольклор і почав органічно співіснувати з тим, що століттями транслювали наші пращури. Так, звучить абсурдно, але так воно й було.

Що виринає у вашій свідомості, коли ви чуєте слово «Різдво»? Родинне свято, тисячолітні традиції святкування, колядки, народження Христа, створення світу або ж вшанування померлих пращурів, правда? На думку радянських пропагандистів у нашій свідомості має виринати Ленін. 

Тут варто згадати про декрет Ради народних комісарів від 23 січня 1918 року. Тоді вони офіційно і дуже серйозно заявили про те, що їхнім головним завданням є «сприяння фактичному звільненню трудящих мас від релігійних забобон». 

Сам Владімір Лєнін у своїх публічних виступах неодноразово наголошував на тому, що владі необхідно витіснити релігійні забобони зі свідомості людей. Для цього, на його думку, треба було «на місце релігійного світосприйняття поставити струнку комуністичну наукову систему, яка охоплює та роз’яснює питання, відповіді на які до сих пір селянська робоча маса шукала в релігії». 

І тут починається найцікавіше. Радянська система починає полювати на українські колядки. У квітні 1923 року XII з’їзд РКП(б) приймає резолюцію «Про постановку антирелігійної агітації та пропаганди». Цей документ передбачав повне викорінення народних звичаїв святкування і «так званих музичних творів на релігійно-біблійську тематику». Колядки наших бабусь і дідусів офіційно назвали чимось небезпечним і неправильним. 

Але після заборони треба запропонувати якусь «здорову» альтернативу. Тому зʼявляється таке явище як «комсомольське Різдво». Воно мало відвернути молодь від святкування звичного для усіх релігійного свята і фактично було демонстраціями з транспарантами та червоними прапорами. Подібні свята закінчувалися антирелігійними мітингами, на яких спалювали опудала богів усіх релігій.

Але що тоді робити із текстами колядок і щедрівок, які передавалися з покоління в покоління? Радянська пропаганда не придумала нічого оригінальнішого, ніж переробляли тексти на радянський манір, викреслюючи будь-які згадки про Віфлеєм або ж біблійських персонажів.

Це уривок колядки, який записали на Чернігівщині у 1925 році:

Добрий вечір тобі, вільний пролетарю.
Радуйся, ой, радуйся, земле,
Світ новий народився.
Застилайте ж столи та все килимами,
Оселі вбирайте та все прапорами.
Гей, пісні складайте, волю величайте,
Бо прийдуть до тебе твої свята в гості.
Що першеє свято – першого повстання,
Першого повстання ще й свято Тараса.
А другеє свято – то Першого Травня,
Свято робітниче, всесвітнє, весняне.
А що третє свято – Червоного Жовтня,
Червоного Жовтня, коли пута впали,
Коли пута впали, Ради понастали!

Так, це переписана колядка «Добрий вечір тобі, пане господарю», яку знає ледь не кожен українець і українка. Але оригінальний текст становив неабияку загрозу для радянської ідеології, саме тому його треба було переписати, спотворити та подати як нову версію реальності. 

Подібні новотвори радянська пропаганда активно намагалася поширювати за допомогою збірників «Червоний пісенник» та «Великий співаник», які тиражувалися та роздавалися по місцевих громадах. 

Ось ще один зразок радянської творчості, який фольклористи змогли зафіксувати на Вінничині у 1928 році:

Нова радість стала, яка не бувала:
Довгождана зірка волі в Жовтні засіяла.
Де цар був зажився, з панством вкорінився,
Там з голотою простою Лєнін появився!

Так, це усім відома колядка «Нова радість стала», але вже під радянським соусом. Такі зразки спотворення народно-пісенної традиції фольклористи фіксували по всій території України.  

Українські щедрівки також потрапили під перо радянської пропаганди. Ось наприклад одна із версій усім відомого «Щедрика», яку записали на Київщині у 1961 році:

Щедрик, щедрик, щедрівоньки,
Потелились корівоньки,
Та й на фермі потелились,
Теляточка породились.
Будем ростить цих теляток –
То колгоспників достаток.
То колгоспна росте каса,
А народу – масло й м’ясо!

Ось ще один цікавий запис щедрівки, який зробив український фольклорист Олексій Дей у 1958 році на Кропивниччині:

Щедрик, ведрик, Гітлер – мошенник.
За яку ласку забрав ковбаску.
Ще тобі мало – забрав і сало.
Поперек горла щоб тобі стало!

Можна довго наводити приклади того, як радянська ідеологія намагалася спотворити українські різдвяні традиції, адже такі артефакти фольклористи фіксували по всій території України упродовж багатьох років. Навіть сьогодні в українських селах можна зустріти бабусь і дідусів, які памʼятають такі пропагандистські тексти. 

Що важливо підсумувати? Українська традиційна культура – це потужний та самобутній організм, який відштовхує будь-які фіктивні намагання зруйнувати екосистему, що створювалася роками. Саме тому сьогодні ми шануємо наші традиції, знаємо наші архаїчні тексти та поширюємо правдиву українську традиційну культуру. 

Для тих, хто дочитав до кінця, ми підготували добірку традиційних українських колядок і щедрівок у виконанні різних фольклорних гуртів. Зберігайте її, поширюйте та оберігайте нашу культуру.

Значна кількість матеріалів взята з книжки «Українські народні пісні [Ноти] : пісенник / [упорядник, автор передмови] М. Гордійчук».

«Матеріал опубліковано за підтримки акселератора з протидії дезінформації Mediengeist 2.0.

Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів та можуть не співпадати з позицією організаторів»