«Я хочу, щоб ринок був відкритішим до нових артистів», — Петро Заставний, менеджер Tvorchi, блогер, ресторатор

Петро Заставний — засновник «Сім’ї ресторанів Файного міста» у Тернополі, автор подкасту «ФОП 3-ї групи», а також менеджер гурту Tvorchi.

Tvorchi — дует із Тернополя, до якого входять Андрій Гуцуляк та Джеффрі Кенні. Проєкт запустився у 2018 році і з того часу встиг стати вельми успішним в Україні. На їхньому рахунку потрапляння у фінал Національного відбору на «Євробачення», п’ять премій YUNA та вже чотири повноформатних альбоми. А також масштабний концерт на київському велотреку.

Весь цей час менеджментом гурту займався Петро Заставний, хоча перші пару років залишався в тіні. Після початку повномасштабного вторгнення Росії його ім’я виринуло в ще одному контексті – Петро створив базу They Love War, куди заносить російських та українських артистів, які підтримали агресію Росії.

Головний редактор LiRoom Олексій Бондаренко поспілкувався з Петром про бізнес, вартість проєкту Tvorchi, гейт колег по цеху та концерти в Європі.

Як правильно — менеджер чи продюсер Tvorchi?

Дуже цікаве питання. По суті — продюсер, але мені не подобається це слово. Оскільки в Україні слово «продюсер» асоціюється з якимось пузатим дядьком, «рішалою», який забашляв грошей, щоб поставили на ТБ. Мені більше подобається слово «менеджер».

Я помітив що тебе, як менеджера або продюсера гурту Tvorchi згадують набагато рідше, ніж в інших іпостасях. Це усвідомлена стратегія чи так просто вийшло?

Спочатку я дійсно не хотів публічно говорити, що продюсер гурту. Я просто рекламував Tvorchi, розказував про них. Це було перших два роки, а хлопці були ніби «самі по собі». 

Потім мені пояснили, що український шоу-бізнес працює не так, як європейський чи американський, на який всі рівняються. Тут надважливо знати людину, яка стоїть за гуртом, яка вирішує. Наприклад, коли ти працюєш з радіо — часто кажуть: «Ок, ми ставимо в ротації, але треба буде відпрацювати безкоштовний концерт через пів року на день народження радіостанції». Про це домовляються з головним, і це все на словах. До того ж радіостанціям, телеканалам чи класичним ЗМІ зручніше і легше розповідати про вже відомі гурти, про людей, яких вони уже знають, та з якими вони можуть домовитися.

Тож я зрозумів, що треба виходити з тіні, говорити, знайомитися, заглиблюватися в індустрію, щоб як мінімум про мене знали, розуміли, що зі мною можна співпрацювати. 

Я так розумію, поки що Tvorchi твій єдиний музичний проєкт?

Поки що так. Зараз ми розглядаємо деякі варіанти, просто питання в тому, що я не з музичної індустрії, і це все вперше.

Для мене Tvorchi — це гурт, яким, я впевнений, через декілька років будуть пишатися українці. І він буде звучати на весь світ. Але зараз я займаюсь цим для душі, а не як бізнесом. Щоб займатися цим, як бізнесом, треба мати багато гуртів. 

У тебе багато різнопланової діяльності — ресторани, подкаст, музичний гурт. Це якась глобальна стратегія чи просто тебе періодично тягне в нові сфери?

Я тільки рік тому, працюючи з психологом, зрозумів, що я все-таки творча людина. Виявляється, я все життя подавляв оцю творчість в собі — не міг співати, танцювати, малювати. Але склад розуму в мене творчий, тож мені важко концентруватися на чомусь одному дуже довго. Я класно генерую ідеї, але дуже швидко вигораю, бо мені швидко стає нудно. 

Тож я роблю все, що ви перерахували. Плюс у мене дружина — також блогерка, вона №1 фешн-інфлюенсерка в Україні (Аліна Френдій — фешн-блогерка, її авдиторія налічує понад мільйон підписників, — прим. ред.)

У нас є ще два бренди — один популярний бренд одягу (TOTÉ, — прим. ред.), виробництво (COOSH [куууш], — прим. ред.) До того ж зараз ми також переходимо на власне виробництво. Всі бізнеси супер успішні саме через те, що я вмію класно генерувати ідеї.

Наприклад, три дні я займаюся Tvorchi — ми активно там єбашимо, є творчий процес, все несеться. Потім я розумію, що хлопці тиждень просто будуть писати, а я не долучений до цього процесу, тому переключаюся в цей час на ресторани, потім — на блог, а потім — записую подкаст. 

Звичайно в різних ситуаціях один бізнес нівелює другий і підтягує його, але мені просто подобається займатися різним. Це не історія про те, що не можна всі яйця вкласти в один кошик, хоча, як виявилося, під час карантину один бізнес просів, під час війни — інший.

Останній твій проєкт — це сайт, де зібрані артисти, які підтримують війну Росії. Мене це зацікавило в контексті Tvorchi. В українській музичній індустрії, певно ти це помітив, не дуже заведено критикувати одне одного. А ти фактично під своїм ім’ям розкритикував доволі велику частину людей, у тому числі тих, хто умовно залишався «рукопожатним» в Україні. Ти не боявся конфліктів в музичній індустрії?

Я взагалі радикальний у своїх принципах і думках. Мене навіть дружина в цьому плані зупиняє. Був такий випадок, коли вона сказала: «Петро, може не потрібно?», я кажу: «Ну, блін, Аль, нам в цій країні жити». Ми знаємо історії про те, що українські артисти, які зараз топові в Україні, їздили на корпорати в Рашку. Весь шоу-бізнес це знає, а прості люди — ні сном, ні духом. А ці артисти ще й критикують інших артистів і відбілюються на їхньому фоні. В такі моменти я думаю: «Серйозно?». Я розумію, що бізнес є бізнес, але все починається з того, що ми всі українці — сьогодні ти можеш займатися однією роботою, завтра іншою, але якщо через бізнес «панятія» кожен піде на компроміс із своєю совістю — то нахєра це все? Нічого не буде – не буде кому робити бізнес, не буде шоубізнесу, не буде нічого. Ми вже мали 100 тисяч компромісів з Росією, зараз дилема з російськомовними, і тут також треба шукати компроміси знов. Якщо зараз не почати називати речі своїми іменами, то знову буде та сама історія.

Вічні компроміси нам дуже й дуже дорого коштують в кінцевому результаті. Тому ні, я не боявся. І я знаю, що після створення цього сайту Tvorchi не покликали на всі великі концерти.

Я тому і питав, бо підозрював, що таке може статися.

Усі великі артисти об’єднані, вони нових до себе не пускають. Зараз, наприклад, в TikTok вибухнула нова співачкa KOLA, всі вони зараз коментять: «клас!», «молодець!», «супер!». Але я знаю інший бік.

Так само було з Велбоєм – поки він був у тренді, всі його публічно підтримували. Але коли справа доходила до концертів, вони казали: «Гавнярів не беремо, в нас мастадонти». 

Цей ринок уже поділений, для чого їм ще когось нового? Ми відчуваємо це і на своїй шкурі. 

Але дивно, що  вас не пускають у тусовку навіть попри те, що ви виграли три премії YUNA.

Позаминулого року ми виграли три Юни, цього року у нас найбільше номінацій – вісім. Це взагалі рекорд. Цьогоріч виграли ще дві YUNA. Ми дуже вдячні, це дуже круто. Але до того — ми відмовляли у фітах дуже відомим артистам, і через це нам, можливо, перекривають повітря.

Я не скажу, що ми сильно заробляємо, але ми фінансово незалежні, нас круто слухають в діджиталі, тож ми самодостатні й не женемося одразу за кількістю. 

Нам подобається створювати щось дивне, неординарне і ми розуміємо, що не всі наші кліпи можуть ставити в ротацію на М1. Я розумію, що для України цей шлях не дасть одразу великого бусту, і це музика, до якої будуть поступово рухатися.

Ми робили маркетингове дослідження, і просто запускаючи рекламу на нашу музику в Європі та Америці – клік коштував у два рази дешевше, ніж в Україні. Це при тому, що реклама в Україні в три рази дешевша, ніж в Європі чи Америці. Це для нас стало великим показником – скільки ти не пуш в Україні — це буде «неформат».

Якшо говорити про музику як бізнес, я пам’ятаю історію про те, що перший кліп Tvorchi коштував 200 баксів, і це була взагалі вартість запуску проєкту. Тому хотів запитати в тебе, як в продюсера – скільки коштував запуск проєкту Tvorchi?

Оскільки я продюсер самоучка, у мене не було такого як «ціна запуску». Наш запуск – це пресреліз і відвантажений через TuneCore альбом. Пресреліз писав я, і вручну відправляв через мейл і просив друзів (на той момент це були менші блогери) просто розказати в інстаграмі про такий гурт. Тобто жодної маркетингової стратегії.

Взагалі це був приречений на провал проєкт. Але ми одразу почали знаходити однодумців, яким подобалась музика. 

Перший кліп коштував 120 тисяч гривень. Я думав, що знімемо кліп і все, це буде фурор, ми станемо популярні. У перший день ми отримали 27 тисяч переглядів і я думав: «Все, життя пропало. Я вклав стільки грошей, все на марно. Це капєц». 

А 200 доларів — це дійсно історія кліпу Believe. Зараз у нього 2,5 млн переглядів. Я досі вважаю, що тоді я неправильно підібрав і стратегію і час.

Справа в тому, що кліп вийшов у той же тиждень, коли Притула запитав Maruv: «Чий Крим?». Усе несеться, а тут я виходжу з пресрелізом і мені кажуть: «Бляха, ахірєнний пресреліз, але ти розумієш тут Марув напівгола скаче по сцені і Притула в неї питає «Чий Крим?» і вона не може відповісти». І я просто пролетів «як фанера над Парижем». 

Після того ми вже по-іншому плануємо, обираємо правильні дати. Плюс, я почав більше розбиратися в індустрії, познайомився з класним людьми, ми підібрали круту команду, і тепер можемо говорити які це можуть бути вкладення в загальному.

Я думаю, зараз у проєкт вкладено десь 300 тисяч доларів.

Це переважно на маркетинг?

Це все: кліпи, маркетинг. У нас був дуже великий концерт на Велотреці. Ми багато в нього вклали. Це було шикарно. До того ж ми його зняли. Ми уже говорили з великим телеканалам про його трансляцію, але війна…

Tvorchi як проєкт окупається, чи це тільки вимагає витрат?

До повномасштабної війни я сміливо міг сказати, зараз ми виходимо в нуль. У нас були класні діджитал показники, вони чудово росли, ми класно працювали на корпоративах, знайшли свою цільову аудиторію. Все неслося, і просто в один момент… 

Зараз у нас багато нового матеріалу, який просто не на часі.

У мене нещодавно був випадок: мені сказали, що померла моя бабуся, а у мене почався сміх. Але це був істеричний сміх. У хлопців така сама ситуація – все хєрово, війна почалася, а вони почали писати веселі треки. 

У мене є класний метод перевіряти, чи треки заходять: я відправляю послухати своїм друзям в телеграм, а через тиждень-два — видаляю їх.

А коли я видаляю цей файл, він видаляється у всіх. Якщо друзі пишуть: «Чекай-чекай, ти десь трек кидав, я не можу його знайти. Кинь ще раз», то це класний трек. Якщо ніхто не питається, значить його ніхто не прослуховує.  

З іншого боку — ми бачимо, що в топ Apple Music повертається все більше і більше росіян. Я думаю, це пов’язано зі смаками молоді. У всьому світі молодь трішки більш аполітична. Тобто так, війна війною, але це такий вік. Молодь слухає музику, починає зустрічатися з однолітками, гуляє, тусується. Їм 15, 16, 17, 18 років, і вони так живуть що б не сталося. Вони пристосуються до будь-яких умов.

Зараз літо, і молодь не хоче слухати плаксивих пісень, вони хочуть тусуватися. І коли в Україні не генерується нічого з такого контенту, вони мусять його брати ззовні. Так, вони будуть слухати європейські пісні. Але Україна з тих країн, яким, по дослідженнях, дуже важливий текст – їм важливо підспівувати, їм важливо розуміти. І тут найближчий варіант для заміни українського продукту — російський продукт. І якщо наші артисти не перестануть найближчим часом плакати в усіх піснях підряд, то ми цю культурну війну все більше і більше будемо програвати.

Я так розумію, гурт зараз переважно в Європі?

Ні, в Україні. Ми з тих артистів, які зустріли війну в Україні. Нас ніхто не попереджав, ми не потрапили  на той літак, яким багато хто вилетів. Тому ми чемно беремо дозвіл на час, якщо в нас якийсь концерт в Європі, виїжджаємо, виступаємо, повертаємося.

Живуть хлопці в Тернополі як і раніше, творять теж тут.

Концерти в Європі приносять якийсь дохід чи все йде на донати?

Круто, що у нас виходить збирати гроші й донатити. Але з іншої сторони пройшло вже майже шість місяців, і я розумію, що війна буде довгою. Артисти також люди, їм треба за щось жити, а концерти, на які ми їздили, були на 100% благодійною історією, де хлопцям давали 50 євро добових. Тобто я ще додатково доспонсоровую, щоб хлопці могли нормально поїсти. 

Я думаю, ми будемо розглядати гібридні варіанти, де частина йтиме нам, а частина — на ЗСУ, тому що також треба за щось жити. 

Тут питання в іншому: не ведеться ніяка пояснювальна робота. Все, що не відбувається, — все «зрадонька». Я впевнений, якби люди дізналися, що якийсь гурт поїхав, і віддав не 100% на благодійність, а тільки 50%, було б вже «зрада», «поїхали бабло косити», «а чим вони кращі». Це питання насправді дуже глобальне, наприклад ІТ-шник, якому потрібно працювати за кордоном, чи будівельники, які говорять, що «я готовий 50% свого заробітку віддавати на ЗСУ, відпустите?». Його ж не відпустять. І тут така дилема, чим артисти тоді кращі, чому вони можуть гонорари, половину навіть, брати собі, чи навіть 20%.

Яким ти бачиш розвиток української музичної індустрії? Я бачу, що багато хто цілиться на Європу, бо не бачить розвитку в Україні найближчі пару років.

Класно, що ціляться. Але якщо бути реалістами, 90-95% нашого ринку Європі не потрібно. Це не цікаво. Чому всі артисти вже від’їздили по Європі, а у Tvorchi тури тільки починаються? Бо спочатку поїхали наші топові артисти, їх прекрасно сприймає українська діаспора. Але не європейці. Є ще й фактор мови. Припустимо, українська попдіва співає переважно пісень російською — то як це сприйматиметься? Плюс, європеєць не бачить у цій музиці чогось цікавого, він іде до друзів і каже: «Ну, українці так собі в музиці». 

Коли відбувається наступний концерт, спрацьовує сарафанне радіо. А організатори кажуть: «Ви розумієте, зараз ми витрачаємо свій ресурс, щоб зробити благодійний концерт. Але ми зацікавлені, щоб ви через рік приїхали та відпрацювали комерційний тур і зібрали зали». Просто бізнес — вони і допомогти хочуть, і заробити в майбутньому. І ці організатори кажуть, що з українців їм нема кого везти вдруге. 

І тут нам, слава Богу, відкриваються двері. Ми більш європейська музика, всім заходить. Те, що я кажу дивно, виглядає, ніби «себе не похвалиш»… Але так є. Нам прямо кажуть: «Вас ми зможемо через рік, через два повторити, повозити, зробити з вас тур». Заходять одиниці: ONUKA, Dakhabrakha. А більшість нашої музики — це все одно Полякова, Дзідзьо і так далі. Це не про Європу.

Скільки ви людей збираєте в залах в Європі зараз?

От буде концерт в Лондоні і побачимо. До цього це були збірні солянки, тому ми навіть не знаємо. В одному місці організатор сказав, що він гарантує, що на нашу музику в невеличкому місті в Європі, в Нідерландах  збере 300 людей. 

Ти давав багато інтерв’ю, чи є питання яке ти хотів щоб тобі поставили, але його ніколи не ставлять?

Я на 100% впевнений в нашому продукті. У нас може бути не допилений вокальний аспект, виступ, візуальна складова, ще щось, але я впевнений, що продукт шикарний. Він вдосконалюється, стає все кращий, тому я впевнений, що хлопці стануть популярними, будуть міжнародними відомими артистами. І тоді я б розказав багато нюансів про наших зірок, як вони поводяться стосовно менших зірок. 

Але зараз це буде виглядати ніби ми жаліємося: «Нас не беруть!». Я дуже цього не хочу. Але коли  бачу, що великий артист дає інтерв’ю про те, як він підтримує молодих артистів, а 2 години тому він сказав: «Я з таким артистом на сцену не вийду!»… Це таке тупе лицемірство. 

Тому мені хочеться, щоб ринок був більш відкритим до нових артистів.

Так багато класних треків проходять повз, тож я супер щасливий, що є TikTok. Це взагалі не формат для нас, але ми стільки класних треків знаходимо, стільки ноунеймів розкривається! Тож я вважаю, що це прекрасний формат для індустрії, яка довгий час була зав’язана на телетрансляціях і радіо.