Війна триває: пʼять коротких метрів з програми Миколайчук Open

З 15 по 23 червня в Чернівцях пройде фестиваль глядацького кіно Миколайчук Open. Вдруге в межах події покажуть українські короткі метри у національному конкурсі. Призи цьогоріч два – один визначається глядацьким голосуванням, а другий оберуть партнери AMO Pictures.

Серед списку номінантів, яких зібралося 27, фільми про війну, що триває в Україні вже понад 10 років. Їх створили українці та українки в різних куточках світу та під різним кутом подали бентежну тему.

Лірум у співпраці з Миколайчук Open розповіли про пʼять коротких метрів секції. Запланувати перегляд вже можливо – придбати глядацький абонемент за посиланням. 

«Кімнати, які ми ділимо», реж. Надія Хатимлянська (Німеччина)

Цю стрічку молода українська режисерка зробила в межах навчання в Hamburg Media School. Її героїня Ганна думала, що приймаючи біженку у себе вдома, почуватиметься інакше. Вона докладає багато зусиль, щоб забезпечити Юлії, яка тікає від війни в Україні, безпечне місце. Однак дві жінки залишаються незнайомками, оскільки переживання Юлії не залишають простору для нової дружби. Мовчазний дискомфорт розростається настільки, що Ганна більше не може ігнорувати його. Її відвертість створює справжній момент взаєморозуміння.

«Осіннє глісандо», реж. Богдан Железняк (Україна)

Робота студента Ukrainian Film School ставить питання: Скільки триває любов? Скільки часу має пройти аби забути коханого? Одним вистачить місяця, іншим необхідні роки, а декому і цілого життя буде замало… Дівчина Надя якраз з таких! Разом зі своїм колишнім хлопцем — Олександром, вона відправляється на пішу прогулянку по наймальовничішим місцям Києва… Однак не усі романтичні історії мають щасливий фінал…

«Оаза», реж. Марко Подолян (Україна)

Найбільш київський фільм який тільки можна уявити — це той, що був знятий в кафе «Вернісаж». Фотограф тестує відеокамеру на своєму товаришеві, сидячи у барі. Той попереджає друга, щоб він не знімав гучну компанію поряд, жартома кажучи, що за таке можна і на горіхи отримати. Фотограф не розуміє, як під час війни можна так напиватися та галасувати, в той час, як його друг пояснює, що це нормально жити своїм життям. Вони виходять покурити. Перед виходом герой стає свідком бійки. На вулиці фотограф не може відірвати погляд від п’яної молоді, яка безтурботно відпочиває. Товариш запитує, коли останній раз той проводив фотографування. Герой йому відповідає, що вже сам не памʼятає.

«Хай буде пітьма!», реж. Артем Шарапко (Україна)

Фільм поєднує і собі анімацію та драму та розповідає про 19-річну киянку Надію — доньку військового, який рік тому загинув під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Її ранок починається з чергової повітряної тривоги. Надія перебирає спогади з мирного минулого та згадує казку, яку батько розповідав у дитинстві, щоб заспокоїти, коли вона залишалася зі своїм головним страхом — темрявою. Опинившися в знеструмленому ліфті, у Надії немає вибору, як зустріти свою долю в найскладніший для неї час. 

«Мета», реж. Дімітрі Насеннік (Естонія, Україна)

У цьому фільмі режисер з Естонії детально розглядає емпатію. Від людей, які співчувають болю, до тих, хто відчуває незначний біль або зовсім нічого. Стрічка розповідає історію українки Крістель Паат — молодої дівчини, яка за будь-яку ціну має намір стати першою скрипалькою Віденської філармонії. Вона ізолює себе від сім’ї, щоб слідувати своїй мрії, і зрештою вирішує закрити очі на життя навколо себе. Так вона опиняється в становищі, де їй більше нічого втрачати.

---

Читайте також: «Нас формує ландшафт, у якому ми виростаємо». Артистка Чуприненко про любов до Херсонщини, дім у піснях та поїздки до військових