19 жовтня американське музичне онлайн-видання Pitchfork опублікувало рецензію на збірку української музики 1970-90-х років «Аж гай гуде». Огляд на антологію написала американська музикознавиця та доцентка кафедри антропології та музики в Бард-коледжі в Нью-Йорку Марія Соневицька. Вона також є авторкою книг «Wild Music: Sound and Sovereignty in Ukraine» та «Tantsi», яка присвячена гурту ВВ.
«Дбайливо підготовлена збірка під назвою “Even the Forest Hums: Ukrainian Sonic Archives 1971-1996” сприймається як звуковий бальзам і нагадування про те, що Україна — це не просто якась периферійна територія. Амбіція цієї музичної антології величезна: відновити, реабілітувати та відсвяткувати експерименти в українській популярній музиці у всій їхній повній і дикій складності», — пише Марія Соневицька.
«Аж гай гуде» — це перша повна збірка української музики, яка записана до та відразу після розпаду СРСР. Збірку випустив незалежний американський лейбл Light in the Attic Records, який зосереджений на збереженні музичної спадщини.
Власник лейблу Метт Салліван разом із українським лейблом Shukai Records працювали над компіляцією протягом п’яти років. Серед артистів, представлених у «Аж гай гуде…» — Кобза, Водограй, Кирило Стеценко, Радіоділо, Світлана Ніаньо, Ігор Цимбровський та інші.
На обкладинці зображена робота Марії Примаченко.
«Примаченко — це приклад художниці, чиї сміливі експерименти — іноді підтримувані радянськими мистецтвознавцями, а іноді пригнічувані — стали частиною складної спадщини сучасного українського суспільства. Ця спроба інтеграції неоднозначної історії відображена і в деяких музичних виборах», — йдеться у рецензії Pitchfork.
Як приклад Марія Соневицька наводить пісню Ой, готуйся, козак, буде марш з втраченого запису живого виступу секстету Шаповала на Донецькому джазовому фестивалі 1976 року — запис, який спершу був знайдений, а потім випущений лейблом Shukai у 2020 році:
«Він вирізняється унікальним тембром радянського електронного органа. Ця композиція перетворює антиімперську й багатовікову українську епічну пісню на, як каже Бардецький, “справжній духовний джаз”, що нагадує “Karma” Фарао Сандерса або “A Love Supreme” Джона Колтрейна».
Віталій Бардецький — музичний журналіст, продюсер, редактор, сценарист, підприємець. Написав анотації до платівки «Аж гай шумить». Бардецький є співвласником київського бару та музичного магазину Gram, він також написав сценарій до документального фільму 2020 року «Вусатий фанк», який розповідав історію української поп-музики 70-х років.
Авторка рецензії зазначає, що кураторський вибір тяжіє до атмосферності. І якщо ви шукали запальні хіти, то, можливо, замість цього опинитеся на танцмайданчику, похитуючись у такт циклічним хіповим ритмам Er. Jazz (скорочення від «Erotic Jazz») і періодичним соло на флейті.
«Смілива спроба охопити в одній антології чверть століття маловідомої музичної спадщини країни означає, що дехто може сперечатися щодо певних виборів і прогалин. Двохакордний джем “Yarn” (1992), попри використання народного цимбала, є повторюваним; атмосферний трек “Barreras” від музиканта української діаспори в Іспанії Іурі Леха уповільнює темп … Проте широкий обхват антології — від державного фольк-року до диско, екзотики, конкретної музики та джазу в різних його проявах — пропонує захопливе знайомство з масштабом і різноманітністю української музики».
Марія Соневицька пише, що рідкісні та еклектичні пісні цієї антології спростовують зручні стереотипи й мають нагадати нам, що не варто надто легковажно ставитися до дивної сили музики. Навіть повільні, мерехтливі пісні можуть бути актом опору:
«Навіть на перший погляд аполітична танцювальна музика нагадує про людей, які створили цю музику — людей, які відмовилися замовкнути та втратити свою людяність під тиском несправедливих обставин їхнього місця у світі».
Pitchfork — американське музичне онлайн-видання, засноване у 1995 році письменником Райаном Шрайбером як незалежний музичний блог. Сайт здобув популярність завдяки щоденним музичним оглядам, а також регулярно публікує рецензії на перевидання та бокс-сети. Щорічно сайт складає списки найкращих альбомів і пісень року, а також публікує річні огляди та ретроспективи. У 1990-х та 2000-х роках рецензії сайту, незалежно від того, позитивні вони чи негативні, мали значний вплив на формування або руйнування музичних кар’єр.
Читайте також: У Дрогобичі відкривають музичний простір Bigme: у чому концепція?
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: