Кохання під час війни. 4 мікрорецензії на добірку «Любов варта всього»

22 лютого на платформі Takflix з’явилася добірка «Любов варта всього», що складається з чотирьох документальних короткометражних фільмів, які дивляться на російсько-українську війну крізь призму романтичної любові та особистих стосунків. 

Спеціально для Лірум кінокритик Ігор Кромф подивився добірку і ділиться враженнями у чотирьох мікрорецензіях про любов під час війни. 

«Поки тут тихо», режисери Оленка Подолянко та Новруз Хікмет

Тривалість: 12 хвилин

Вперше подивився цей фільм ще на «Миколайчук OPEN». В цілому ставлення до нього не змінилося, хоча варто відзначити, що тепер пасхалка до «Ля Палісіади» Філіпа Сотниченка (де Новруз зіграв одну з головних ролей) зчитується значно легше. Врешті пропоную освіжити у пам’яті мініогляд з червня 2023 року. 

Документальна короткометражна робота Олени Подолянко та Новруза Хікмета про ескапізм під час війни. Головні герої — молода пара Максим та Людмила евакуюються з прифронтового Києва на Закарпаття, де проводять ніч в якомусь готелі, намагаючися не говорити про те, що найбільш тривожить — війну. 

Стрічка нагадує кіно «іранської нової хвилі», де стирається межа між постановкою та документалістикою, а соціальна складова завжди йде рука в руку з сентиментальністю.

Оцінка критика: 6/10

«Лелеки завжди повертаються додому», режисерка Ґала Козютинська

Тривалість: 29 хвилин

Найдовший фільм добірки. Молода пара Ґала та Віктор купують занедбаний будинок десь в Карпатах. Вони мріють про свій окремий маленький світ, де в саду достигатимуть яблука, де можна буде пити каву і дивитися на гори, де можна буде жити в гармонії з природою. Однак і в цей ідилічний світ карпатської пасторалі вривається своїм смертним подихом війна. 

Майже весь півгодинний хронометраж стрічки глядач спостерігає за історією освоєння. Віктор лагодить вуличну вбиральню-будку, рубає дрова та намагається поремонтувати електрику. Ґала змітає павутиння зі стін та намагається дати раду купі речей, що даремно займають простір. В якийсь момент здається, що це взагалі не історія про кохання під час війни. Аж раптом сюжет різко змінюється в інший бік, перетворюючи історію створення місця любові на історію про переживання втрати та намагання жити далі. 

Дуже цілісна та, як влучно зазначає опис фільму на стрімінгу, щемка короткометражка про те, що кохання під час війни — це почасти й про те, що ніколи не повернеться. 

Оцінка критика: 8/10

«Як це було», режисери Анастасія Солоневич та Дам’ян Коцур

Тривалість: 16 хвилин

Лєра вперше з часу повномасштабного вторгнення повертається до Києва з Берліна. Дівчина ходить рідним місто, зустрічає колишнього хлопця, тусить з його компанією, спілкується з мамою та сестрою. 

Це історія про повернення додому і намагання усвідомити, що дім уже зовсім інший. Лєра ще живе спогадами про те, який класним дім був колись. Її оточення живе сьогоденням війни. 

«Як це було» — польсько-українська стрічка, що брала участь у Каннському кінофестивалі. І це, мабуть, єдиний її значний козир. В цілому це досить простий фільм, як візуально, так і сюжетно. Він радше фіксує емоцію, ніж розкриває історію чи рефлексію. Наскільки можна пройнятися історією людини, що приїхали з Берліну на кілька днів і повернулась назад, а дорогою засумувала і розплакалася — лише питання рівня емпатії глядача. 

Оцінка критика: 6/10

«Войси з Бахмута», режисер Ігор Бабаєв

Тривалість: 15 хвилин

Це навіть не зовсім документальний фільм, а радше документальне відеоесе. Журналістка з Вільнюса приїздить до Бахмута і записує голосові повідомлення про своє перебування тут. Озвучка цих голосових супроводжується фоторядом з Бахмута. 

До цього проєкту насправді більше питань, ніж відповідей. Наприклад, хто цей чоловік, якому записують «войси з Бахмута». В одному з «войсів» журналістка каже, що він їх не прослухає. Чому він їх не прослухає? Що сталося з цим чоловіком? Намагання розібратися з контекстом відволікає від сприйняття переживань журналістки, яка насправді досить емоційно описує будні Бахмута у війні. А фото колишніх трояндових алей у місті лише змушує з гіркотою задуматися: «Чому я не відвідав це прекрасне донбаське містечко до того, як Росія перетворила його у постапокаліптичні декорації?»

Оцінка критика: 7/10

---

Проєкт «Strategic Media Support Program» реалізує Львівський медіафорум за фінансової підтримки People in Need (PIN) та Pioneer Foundation.

Читайте також: Держкіно оголосило 19-й конкурс кінопроєктів. Що не так? (Все не так)

Над створенням цього матеріалу працювала команда із шести людей.
Допоможи нам продовжувати працювати на цьому ж рівні — задонать Ліруму на Buy Me a Coffee