Постпанковий реліз, фіт з Жаданом та перейменування вулиці на честь Міська Барбари. Читаємо інтерв’ю з гуртом «Мертвий півень»

Наприкінці липня 2024 у Харкові затвердили перейменування понад 50 топонімів у місті. Втім деякі пропозиції активної громадськості міста так і не були враховані, що спричинило у соцмережах обурення багатьох діячів навіть поза межами Харкова. Зокрема одну з вулиць назвали Привітною, а могли — вулицею Міська Барбари, який зробив чимало для культури українськості міста і помер у жовтні 2021 року. Міська ви можете знати актора театру «Арабески» чи як співзасновника і одного найвідоміших вокалістів культового гурту Мертвий Півень, який цьогоріч святкуватиме своє 35-річчя.

З 2011 гурт фактично припинив свою діяльність, але після смерті Міська повернувся вже з новим вокалістом Юрієм Рокецьким. Музиканти якось випадково зустріли Юрія й  запропонували поспівати разом на репетиції й з часом він став частинкою Півнів.

Зараз Мертвий Півень їздить фестивалями, планує випуск альбому Ето на вінілі, Юрій Рокецький видає книжку про Братів Гадюкіних. 8 серпня гурт випустив пісню Цигарка та кліп на неї. Вперше трек прозвучав на фестивалі Faine Misto 2024.

Журналістка Лірум Дарія Подвишенна зустрілася з Юрієм Рокецьким після саундчеку на «Файному місті» і поговорила з ним про те, чи змінився жанрово гурт після приходу Юрка, участь гурту в перейменуванні вулиці на честь Міська Барбари, тур містами України, фіт з Жаданом, новий реліз та найближчі плани.

«Мертвий Півень» повернувся на сцену у 2023 році після тривалої паузи вже з вами у ролі вокаліста. Чи змінилася аудиторія і жанр гурту за цей час?

Гурт «Мертвий Півень» взагалі ніколи не мав якихось визначених жанрових прив’язок. Кожен альбом мав свої музичні та змістові відтінки. Перший альбом Ето — це своєрідний бард-рок. Навіть без барабанів, без бас-гітари, в акустичному форматі було записано 18 пісень, більшість із яких стала «золотою Пасхою» українського рок-н-ролу. Потім гурт добрав ритм-секцію і почав експериментувати в різних стилях. 

Згодом там змінювався склад, мінялися вокалісти: хто йшов, хтось приходив, хтось повертався. Але кожен альбом запам’ятався іншим звуком, іншим вайбом. Після того, як гурт призупинив свою діяльність 2011 року, усе це було в підвішеному стані, й довелося вигадувати цей автомобіль заново. 

Коли ми повернулися у 2023 році, то збирали себе прямо по частинках і пробувалися в різних жанрових напрямках. Це був, зокрема, блюз, хард-рок, суміш психодел-року. І ми не зупиняємося, додаємо постійно щось нове, те, що цікаво передусім нам. Тому місцями це звучить не кон’юнктурно. 

Найвідданіші прихильники залишилися найвідданішими. Є частина людей, які не сприймають гурт Мертвий Півень без вокалу Барбари. Це природно, бо він дуже полюбився публіці. Це справді гігант рок-н-ролу, легенда, після якої важко на такому ж рівні працювати.  

В нас є дуже багато молодих шанувальників, яким від 16-17 років до 30. Вони нас люблять, слухають, вони присутні на концертах, підписані на наші соцмережі. Частково в нас є віддана стара аудиторія і частково є нова. Це прикольний мікс, бо відбувається симбіоз слухачів.

«Мертвий Півень» можна назвати олдскульним гуртом. Як олдовим гуртам втримувати аудиторію і приваблювати нову?

Потрібно говорити зі своєю аудиторією, потрібно її слухати й потрібно на неї працювати. Працювати треба багато: робити нову музику і, випускаючи її, дивитися, як реагує слухач.

Ми працюємо над тим, щоб знайти ідеальні компоненти і написати хіти, які залетять. Це українська поезія та трохи хитріша музика, ніж та, яку можна написати на коліні. Зрештою, ми вже добре знаємо цю аудиторію.

У Харкові зараз триває активна розмова про те, щоб назвати вулицю на честь Міська Барбари. Гурт якось залучений до цього процесу?

Скажімо так, безпосередньо до нас ніхто не звертався, щоб включити в цей процес. Якби до нас напряму звернулися від PEN щодо більш активної підтримки, як-от лист чи відеозвернення, то з радістю це б зробили. Зрештою, якщо цей процес триває, то так і зробимо. У своїх соцмережах ми включилися і дуже гаряче підтримуємо цю ініціативу: бачили заяву PEN і поширювали її у фейсбуці та сторіс. 

Також ця ситуація з перейменуванням вулиці на честь Міська спонукала зробити концерт в Харкові найближчим часом в максимально безпечному місці для глядачів. Наразі нема підтвердженої дати, але ведуться перемовини.

Ми любимо Міська, він частина нашої історії й ми вболіваємо, щоб він був увіковічений на вулиці Харкова чи Львова, чи взагалі будь-якого іншого міста. Місько на це заслужив, бо все своє життя він жив як людина культури й мистецтва.

Яку вулицю було б доцільно перейменувати на його честь? Чи ліпше взагалі назвати нову?

Я не знаю, це потрібно дивитися комітету з декомунізації, тому що частина вулиць вже перейменована. Очевидно, що перейменувати варто вулицю, яка або має якусь загальну назву (на кшталт Весела чи Повітряна), або якусь комуняцьку. Я думаю, що є ще такі вулиці.

Ви плануєте випускати вініли з піснями гурту. Які пісні увійдуть до них та чи будуть там записи за участі Міська?

Ми поки плануємо випустити три важливих альбоми з історії гурту. Взагалі хочемо видати на вінілі всю дискографію включно із цим альбом, який ми зараз дописуємо. І, можливо, видати the greatest hits. Першим буде культовий альбом Ето, де співають і Любко Футорський, і Місько Барбара, і Роман Рось, і Ярка Якуб’як. Орієнтовно вихід планується у жовтні. Потім випустимо альбоми Шабадабада та Радіо Афродита.

Юрію, ви видаєте книжку про Братів Гадюкіних. Коли і як зʼявилася ідея написати її? Чому саме про Гадюкіних?

Це почалася близько шести-семи років тому. Я тільки в зародку мав цю ідею й обговорював її втілення зі своїми друзями, які мали відношення до видавництв. Вони мені дали «зелене світло», що потрібно це робити й на це є певний запит. 

В нас немає практично рок-н-рольної біографічної літератури. Бо чомусь про українських зірок, особливо роксцени, не заведено писати книжок. Якщо ви зайдете в будь-який екслібрис в Європі, там буде 500 книжок про Бові, The Beatles, Маккартні й навіть про якісь гурти «третього дивізіону місцевого розливу». А в Україні ця ланка взагалі не закрита. Скажу з пафосом: хтось мав цим зайнятися.

Я ніколи не мав якихось письменницьких амбіцій, але я писав радше наукове дослідження з художніми формами. Мої герої розмовляють, мої герої живі, вони щось переживають і все це базується на реальних фактах, інтерв’ю, дослідженнях, газетних вирізках, інформації, яку мені десь хтось переказав чи я почув. Словом, це дуже велика і глобальна робота. І я дуже втішений, що вона завершилася, бо книжка реально втомила. 

Там багато деталей, і я намагався розкрити всі сторони життя Кузі і його непростого характеру. Вона не компліментарна взагалі, тобто читач може сам визначити, чи подобається йому Кузя, чи ні. 

Найгірше, що може бути в біографічній літературі — це писати якісь сраколизні тексти. Хоча я дуже люблю Кузю, і це відчувається в тексті, але там розкрито все — секс, drugs, рок-н-рол.

Коли ви збирали матеріал для книжки, чи виникали проблеми з пошуком і участю співрозмовників? 

Дістатися до оточення Кузьмінського важко. Сама його доля була доволі непростою. Це в певному сенсі було пов’язано з наркотиками, тому ніхто не хотів розкривати ці речі з поваги до самого Кузьмінського.

Але з кимось я зустрічався по кілька разів, з кимось доводилося домовлятися довго і нудно. Цей процес був дуже тривалий по збору інформації. Не всі з Гадюкіних відразу йшли на контакт. Але я вважаю, що зібрав основний масив інформації у правильних людей, в усіх, кого хотів.

Ви граєте на «Файному місті». Для чого гуртам потрібні фестивалі, окрім самопрезентації?

Передусім це допомога ЗСУ, оскільки весь наш гонорар ми віддамо «Азову». Крім того, це прекрасна нагода виконати свої старі та нові треки, побачити свою аудиторію. На мою думку, це один з найважливіших фестивалів в Україні. Тут вдало розплановані локації, дуже добрий таймлайн, цікаві знахідки по сценах, по гуртах і взагалі по організації.

Є що послухати. Практично усі гурти, які виступають — це українська сцена, і вони демонструють просто шалену якість. Крім того, ми бачимо неймовірне покоління людей, які виглядають прогресивно, красиво. У мене враження, ніби я на Sziget або на Ґластонбері. 

І про свіжий реліз. 8 серпня вийде пісня «Цигарка» та кліп на неї. Розкажіть про це.

Цигарка — пісня на вірш поета розстріляного відродження Майка Йогансена, написаний рівно 100 років тому.

Пісня відсилає до творчості Мертвого півня середини 90-х. Тобто це такий задумливий постпанк, і дуже-дуже полюблений нами вірш. Кліп на пісню зняла режисерка Світлани Благітко.

Найближчим часом у вас має вийти фіт з Жаданом на один із його віршів. Що це за вірш, і яким буде трек?

Це один із його найвідоміших віршів «Жінка із чорним, як земля, волоссям». Це дуже спонтанна пісня, яку я написав під фортепіано вдома у батьків. Мені здається, це буде цікаво. Сергій погодився записати з нами фіт на неї, також буде відео. 

Що ще в найближчих планах?

Цього року плануємо кілька великих концертів з нагоди 35 років. Це буде переосмислення як старих суперхітів, так і нових пісень. І це буде, швидше за все, зі струнним оркестром і найімовірніше, із залученням якихось гостей.

Плануємо концерти по обласних центрах. Хотілося б дуже в Харкові та в Дніпрі зіграти, у Полтаві, Тернополі та Франківську. Крім того, в мене особисто буде тур з книгою. Це буде мультимедійний тур, де я з одного боку буду розповідати про книжку, а з іншого — буду виконувати якісь пісні під гітару, щоб з публікою поспівати. Ну, щоб це не було геть по-книжному. 

---

Читайте також: Неорагульський поппанк зі Львова. Хто такі «Уляна Дель Рей»?