За рік до повномасштабної війни команда Docudays UA започаткувала міждисциплінарну мистецьку програму DOCU/Синтез. Задум проєкту був у тому, щоб відрефлексувати кіно як явище та дослідити його зв’язки з іншими видами мистецтва.
На подіях Docudays UA програма DOCU/Синтез часто була представлена у формі виставок, кінопоказів та публічних дискусій.
Втім, кураторка програми Олександра Набієва в інтерв’ю Лірум пояснила — це значно більше, ніж просто виставки й значно глибше, ніж просто мистецькі проєкти.
З чого усе почалося?
Це був постковідний міт команди, ми зустрілися чи не вперше після довгої перерви в офісі. Ми думали над планами на майбутнє і накидували ідеї. Власне, я тоді запропонувала напрямок міждисциплінарних мистецьких проєктів.
До того в Docudays була тривала практика організації виставок, але здебільшого це були запрошені куратори й вже готові проєкти.
Моя пропозиція полягала в тому, щоб задати окремий напрям, у межах якого ми могли б предметно осмислити медіум кіно. Мені здається, що будь-яка сучасна цікава мистецька робота, у сфері кіно чи в іншому медіумі, передбачає рефлексію інструментів власної мови та усвідомлення джерела, з якого все почалося.
Кіно за визначенням міждисциплінарна практика — це поєднання багатьох медіа, які так чи інакше залучені до процесу. Історія цього медіуму включає осмислення переходу від нерухомого зображення до рухомого. З іншого боку, кіно і ті, хто ним займається, не завжди вдало тягнуть за собою неповороткий вантаж «великого жанру», що заважає якості мистецького висловлювання, перетворюючи його на штампи. На імітацію цього великого жанру. Це, скажімо, коли навіть звичної форми спостереження за героїнею з усіма драматичними арками недостатньо, а треба, щоб вона обов’язково наприкінці полежала на землі з яблуками у світлі «а-ля Демуцький».
Як на мене, це виглядає анахронічно й комічно, адже кіно теж розвивається як медіум як засіб виразності, і ми не можемо це ігнорувати у спробах законсервувати якісь риси, які можуть вічно гарантувати приналежність до «високого мистецтва».
Маленьке уточнення про назву — DOCU/Синтез. Вона походить із концепції програми, чи пов’язана з іншими чинниками?
Зв’язок між назвою програми та концепцією — доволі очевидний. Я просто думала, яка назва може бути у цієї програми, в основі якої хочеться організувати взаємодію різних напрямків — сплав, перетин, з рештою, синтез.
Існує, так би мовити, давня традиція у назвах нових програм, які народжуються під егідою Docudays, використовувати частинку Docu. Для того, аби була прив’язка до цього джерела, до документального кіно. Свого часу Docudays був достатньо сміливим, щоб показувати лише документальне кіно, руйнуючи наявні стереотипи про нього.
Ще я іноді розповідаю, що назвала програму на честь Георга Гегеля. О, навіть не сподівайтеся, що я буду це пояснювати.
Які загалом мистецькі напрями охоплює програма?
Тут йдеться про дуже широкий спектр напрямів медіамистецтва. Тобто програма працює і з архівними, і цифровими, і аналоговими матеріалами, інтерактивними, імерсивними й різноманітними новими медіа. Загалом, з широким спектром інструментів і засобів виразності сучасного мистецтва і кіно.
Якщо говорити про початкову мету програми в контексті загальної місії Docudays — у чому вона полягала?
По-перше — глибше зануритися в рефлексію кіно, як виду мистецтва. Скажімо так, коли людина професійно займається кіно, важливо дати їй великий спектр інструментів, у тому числі й теоретичних, які можна використовувати в роботі. В цілому, цей напрям існує в багатьох досить знакових і цікавих фестивалях, зокрема, документального кіно. Бо документальне кіно більш схильне до рефлексії та критичного мислення. І багато фестивалів, як-от Berlinale, IDFA, СPH:DOX, Sheffield DocFest, — вони мають схожу програму.
Крім того, міждисциплінарність має на меті не тільки розширення поля кіно, а й залучення інших напрямків і досліджень, серед яких є і наукові розвідки.
Цей перетин «мистецтво-наука-технологія» дуже часто штучно роз’єднаний. Тож, моєю метою також було створити майданчик, де ці напрями могли б взаємодіяти, перетинатися й надавати нові інструменти для тих, хто прагне глибокої критичної рефлексії. І не тільки в абстрактному сенсі, а й у конкретному — що стосується викликів сьогодення, актуальних питань.
Які виклики постали перед командою під час розробки програми?
Найбільший виклик програми полягає в тому, що в її межах створюються оригінальні тематичні мистецькі роботи за кураторською концепцією. Для цього я, спираючись на тему фестивалю, будую концепцію як програми загалом, так і її складових. Із самого старту я курую як програму в цілому, так і виставки, покази чи роботи, які входять до неї. Також кожна складова програми підтримується тематичною дискусією.
Мені здається, важливо згадати в цьому контексті, що сама концепція міждисциплінарної програми — це прямий спадок мого дослідницького зацікавлення кібернетикою — модерністським проєктом та авангардною галуззю науки 50-60-х років. Тоді це була свого роду метанаука, що існувала на перетині багатьох дисциплін. Мій інтерес до неї виріс з Майдану, мене надихала низова взаємодія такої великої кількості людей, їхня переважно горизонтальна координація складних спільних процесів. Тож, я почала досліджувати кібернетику, з 2014 року. У 2015 результатом цього дослідження став кінопроєкт із робочою назвою «Алгоритми», який пропонував осмислити сучасний алгоритмічний капіталізм і познайомити з альтернативними концепціями штучного інтелекту та цифрового безсмертя, які розвивала кібернетика. Як на мене, вони набагато цікавіші та глибші, ніж сучасні.
З початком роботи над мистецькою міждисциплінарною програмою мені кортіло познайомити з нашими напрацюваннями медіамитців/-кинь і запустити таку собі експериментальну лабораторію кібернетичного мистецтва. Я зробила добірку науково-популярних фільмів, тематично пов’язані з кібернетикою в архіві Пшеничного і запропонувала переглянути ці фільми молодим медіамитцям з об’єднання Photinus. А також таким досвідченим митцям, як Іван Світличний, Максим Роботов, Лєра Полянськова тощо. Я запропонувала їм осмислити архівні фільми: по-перше, цей доробок науково-популярного кіно, по-друге, саму концепцію кібернетики.
Ми багато зустрічалися й говорили, я запропонувала їм створити роботи в діалозі з тим, що вони почули, побачили, що їм відгукнулося. Результатом стала мультимедійна виставка «Добре проторені зв’язки» в Музеї кіно Довженко-центру.
Міждисциплінарна мистецька програма з етапу заснування працює як лабораторія, тобто вона переважно не збирає готові проєкти митців. Я задаю кураторську концепцію і співпрацюю з митцями й мисткинями. Це, безумовно, такий інтимний та непростий процес.
Програма спочатку планувалася повністю офлайн, але нас застала пандемія, через що ми в екстреному режимі перевели її частину в формат онлайн. Але згодом все ж вдалося реалізувати виставку наживо, як і планували від початку. Так, з першого року ми постійно балансували між цими двома форматами.
Як вплинуло повномасштабне вторгнення на концепцію та вигляд DOCU/Синтез?
У 2022 році вся підготовка проходила під тривожні повідомлення про ймовірну ескалацію війни. Ми постійно збиралися на робочі зустрічі командою. Така зустріч буда і 24 лютого, особисто я під час неї чула кілька вибухів, програма 2022 року планувалася в колаборації зі знаковими міжнародними інституціями з Польщі, Австрії та Великої Британії.
Вочевидь, коли почалася повномасштабна війна, взагалі було не до проєктів. Якийсь час пішов просто на те, аби скоординуватися, прокомунікувати ситуацію з міжнародними партнерами, розказати їм про те як можна і треба поширювати правдиву інформацію про цю війну та заклики допомоги. В березні, уся команда включилася у створення Архіву війни. І вже в листопаді, коли вже стало трішечки зрозуміло, що це за ситуація, куди вона рухається, ми всією командою наважилися провести триденну едицію Docudays UA в кінотеатрі «Жовтень».
Це був саме розпал блекаутів, фестиваль проводився з генераторами та зі старлінком на даху. Вочевидь усі проєкти, які ми запланували до повномасштабного вторгнення на цей момент абсолютно втратили сенс.
Тоді я подумала, що мені важливо зараз витягнути наш контекст і зрозуміти, чи є хтось, хто потроху поновлює професійну діяльність та, користуючись інструментами мистецтва зараз робить якісь терапевтичні рухи повернення до життя. Власне, сам фестиваль 2022 року вже був таким кроком. Все одно нас переслідувало це відчуття, що він трішечки не на часі. Але згодом ми зрозуміли, що це був ковток свіжого повітря як для нас, так і для нашої аудиторії, навіть політичний жест, супротив воєнній реальності. Під час цих трьох фестивальних днів ми мали змогу разом радіти визволенню Херсону.
Алевтина Кахідзе, яка саме пережила обстріли у себе в Музичах, вибралася з укриття і вже у квітні почала активно осмислювати реальність в якій ми опинилися після 24 лютого прямо зі свого рідного селища. Вона залучила до цього процесу науковця-ботаніка Олексія Коваленка, дуже відомого популяризатора науки, талановиту продуктивну людину. А також Петра Армяновського — режисера та художника, який працює з VR.
Вони застосували медіум — відео 360 — для створення такого своєрідного перформансу, в якому головними особами, окрім самої Алевтини, були власне її сусіди та друзі.
І В Алевтини народилася метафора пов’язана з інвазійними рослинами, вона досліджувала це питання звертаючись до наукових праць і лекцій Олексія Коваленка. Алевтина, Пьотр та Олексій створили, по суті, вже за визначенням міждисциплінарну колаборацію, яку ми показали в межах DOCU/Синтезу на триденній версії Doсudays UA у листопаді 2022 року.
А що було викликом для вас особисто?
Остаточно не дереалізуватися та не пірнути в якесь тотальне страждання від усього, що переживає наша країна зараз. Коли ми працювали над фестивалем 2023 року, я готувала програму із відчуттям дефрагментованості нашої реальності, який я вирішила не ігнорувати чи маскувати, а використати як метод роботи. Сформоване, завершене мистецьке висловлювання — таке як виставка — відчувалося як штучна цілісність.
Уже в цю фрагментарність я вбудувала й відеоінсталяцію на основі матеріалів «Архіву війни», створену мультимедійним художником Євгеном Арловим. І надважливу розмову про роботу над травматичним досвідом у деколоніальній оптиці та в музейних практиках з історикинею, PhD Юлією Скубицькою, яка спеціалізується на усній історії. Адже ми переживаємо травматичний досвід і мусимо вже опрацьовувати його.
В яких ще напрямках ви працювали в межах програми під час повномасштабної війни?
Інший компонент програми DOCU/СИНТЕЗ-2023 був також пов’язаний із травматичним досвідом. Але радше способам такої поверхневої розмови про нього, яка може бути включеною в повсякденність.
Ідеться про проєкт інтерв’ювання про сни під час війни, зроблене Центром міської історії (Львів). Це такий мистецький проєкт з певною документальною складовою. Ініціатор проєкту Богдан Шумилович опитує своїх колег про те, що їм сниться під час війни. В повсякденній розмові й правда буває легше переповісти свій сон, аніж вдатися до відвертої розмови про переживання. Ці записи розповідей про сни під час війни стали основою аудіоінсталяції — такої ледь помітної інтервенції в публічний простір фестивальної локації кінотеатру «Жовтень».
Про команду та кількість людей, які працюють в межах програми: хто ці люди і як вони долучаються до створення тих чи інших проєктів?
Насправді в нас існує постійна фестивальна команда, яка працює протягом року, а також є частина команди, яка долучається на час підготовки та під час фестивалю.
У постійній команді — артдиректор фестивалю Роман Бондарчук та я. Крім того, в програмі залучений комунікаційний відділ, який просуває та поширює інформацію про програму. Дизайнерка, ІТ і технічний відділи. Значна частина команди Docudays складається з ефективних менеджерів, які впораються з різними завданнями. Також не можна забувати про внесок наших прекрасних волонтерів, які допомагають щороку.
Щодо митців, чи є якісь критерії для того, з ким Ви працюєте у межах програми?
Критерії містять і суб’єктивний компонент мого професійного кураторського фокусу, але об’єктивна складова превалює. Зазвичай ми звертаємо увагу на те, щоб митець чи мисткиня володіли необхідними навичками та інструментами: працювали з різними медіа, а також мали дослідницьку складову у своїй роботі.
Дуже цікаво співпрацювати з людьми, які заглиблюються в певну тему та розробляють її у своїх проєктах. Ми також мріємо про розширення нашої лабораторії, щоб дати змогу зануритися митцям і мисткиням в розробку їхніх проєктів та отримати експертну й менторську підтримку в процесі.
Крім того, ми шукаємо співпраці з людьми, які цікавляться розширенням спектра своїх засобів виразності.
Яким Ви бачите майбутнє DOCU/Синтез? Зокрема, чи визначені вже цілі на довгостроковий період?
Бачу розвиток програми в декількох напрямках на майбутнє. По-перше, є сенс більшої автономії, щоб DOCU/Синтез міг функціонувати протягом усього року та працювати над проєктами впродовж цього періоду. Це означає розширення команди й створення нових можливостей. Другим напрямком є масштабування лабораторного формату програми, заданого із самого початку Це, з одного боку, заглиблення в український контекст, а з іншого — діалог з міжнародною спільнотою, співпраця з програмами, що працюють у схожих напрямках. Це включає колаборації з міжнародними фестивалями та мистецькими програмами для обміну досвідом та ресурсами.
Я дуже сподіваюся, що найближчим часом всі ці результати будуть видимі та відчутні. Це також наш пріоритет — й далі триматися критичної оптики, оскільки війна часто створює чорно-біле сприйняття, де відсутні відтінки. Проте вони існують, і їх не можна ігнорувати. Фізичне виживання є пріоритетом, але якщо ми втратимо критичний погляд, то боротьба виявиться марною. Це один з викликів, з яким ми постійно стикаємося, особливо у воєнний час.
Читайте також: Видавництво Pabulum оголосило про закриття. Що кажуть співзасновники?
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: