14 лютого в прокат вийшла комедія Аркадія Непиталюка «Уроки толерантності» в основі якої лежить п’єса Ігоря Білиці «Гей-парад». Ще до прем’єри стрічки навколо неї піднявся шум, який переріс у вандалізм. Невідомі обписали стіни та сіті-лайти кінотеатру «Жовтень» гомофобними виразами.
Кінокритик Ігор Кромф подивився фільм і розповідає чому цей фільм значно ширший тематично, ніж проблема сприйняття ЛГБТ.
Десь на Хмельниччині живе типова українська родина Найдюків — тато Зеник (Олександр Ярема), мама Надя (Олена Узлюк), син Денис (Олександр Піскунов) та донька Діана (Кароліна Мруга). Проблеми цієї родини такі ж типові: кредит за квартиру, борги по комунальних платежах, безробіття, побутовий алкоголізм та загальна неприкаяність. Щось вийти з круговерті цього побутового пекла, мама Надя пропонує родині підписатись на екзотичний соціальний експеримент — курс з євроінтеграції «Уроки толерантності». Протягом трьох тижнів з Найдюками має жити гей, який допоможе їм здолати власні стереотипи про ЛГБТ-спільноту. Плюючися та мучачись Найдюки погоджуються, бо програма покриє їх шалені борги. Ось на порозі з’являється гей Василь (Акмал Гурезом) — молодий підтягнутий хлопець, з маскулінною щетиною і не менш маскулінною роботою сантехніка.
Якщо уявити, що «11 дітей з Моршина» зняла інша людина, то можна сказати, що режисер «Уроків толерантності» Аркадій Непиталюк — це дослідник української провінційної родини. Робить він це не без іронії, але з великим трепетом до своїх героїв і в короткометражках «Кров’янка» та «ГКЧП», і в повнометражному дебюті «Припутні».
Роботи Непиталюка можна порівняти з радянським кінематографом 1970-х, коли режисери розмірковували, як міське середовище та спосіб життя змінює людину з сільської місцевості. Зі схожою тематикою працює і Непиталюк. Взявши в озброєння наївну ідею, що рівень толерантності рівно пропорційно зростатиме з рівнем матеріального добробуту, Непиталюк знімає комедію від якої чомусь більше сумно, ніж смішно.
Майже всі події фільму розгортаються у просторі трикімнатної квартири. Здавалося, що це має бути клаустрофобне кіно, але ні, воно задушливе, адже інтер’єр цієї квартири — це захламлений непотребом совок. Всі важкі килими й придушені дивани «стінки» з тридюймовим поліруванням викликають не тривожне відчуття замкнутого простору, а бажання зробити глибокий вдих, бо так жити не можна.
Розкриваючи, ніби хірург гнійники, всі ці замовчувані чи прикриті сварками сімейні трабли, Непиталюк все ж намагається знімати комедію. А не соціальну драму про людей, які здичавіли від свого побуту і раптом побачили, що життя може бути іншим і кращим і для цього не обов’язково бути мільярдером.
І от саме комедійний контекст видається у цій стрічці заслабким. Намагаючись додавати до ситуацій більше абсурду й гротеску, Непиталюк, на жаль, спускається до туалетного гумору рівня студентського КВК.
Фільм про гея в сім’ї натуралів, ну як тут не пожартувати про йогу, де всі стоять в позі песика? Родина Найдюків планує йти на Марш рівності — треба їх обов’язково переодягнути, як дрег-квінів! Комедія про побутові негаразди — давайте насиплемо жартів про метеоризм гладкого батька. Тут просто не вистачає ще якось обіграного анекдоту про тещу для того, щоб зібрати повне бінго виступу на КВК студентської ліги 1998 року. В тому, що стосується комедійної складової, то Непиталюк не висміює стереотипи, але ще більше їх підкреслює набором недолугих гегів.
«Уроки толерантності» — це сімейна комедія про те, що спершу треба навчитися любити найближчих і найрідніших, а з цим вже приходить усвідомлення того, що терпимо ставитися до інших — це норма. Гей Василь, який для Найдюків буквально інопланетна істота, стає першою людиною, хто взагалі з ними говорить по-людськи. Адже між собою Найдюки спілкуються переважно завдяки пасивній агресії, гризні та істериками. Як і у «Припутнях» Непиталюк досліджує явище сімейної сварки, як основи для полілогу своїх персонажів.
Саме в цих суржикомовних, матюкливих сварках розкривається суть його персонажів: батька Зеника, який про секс та стосунки в принципі має дуже схематичне уявлення. Матері Наді, що насправді відверто заїбалася стягувати це все. Сина Дениса, який сам собі боїться зізнатися в тому, що йому подобається. Доньки Діани, яка травмована проживанням всієї родини в одній кімнаті.
Василь не займається в цьому фільмі ні «гей-пропагандою», ні зламом якихось гомофобних стереотипів. Бо насправді проблем в цієї сім’ї вистачає інших — від розуміння того, що сексом можна займатись не лише в одній позі, до того, що жити треба як тобі комфортно, а не як вважають правильним сусіди чи хлопці з гаражів. Ці «уроки толерантності» стають для Найдюків не скільки про терпимість до ЛГБТ-спільноти, скільки терпимість до самих себе та членів сімей.
«Уроки толерантності» — це далеко не ЛГБТ-фільм. Так у фільм є герой гей, однак коні у кадрі не роблять фільм вестерном, а геї-персонажі не перетворюють фільм автоматично на ЛГБТ-фільм. Адже гомофобія тут — це лише гостра ілюстрація незчисленних фобій та стереотипів, які формуються на побутовому рівні. Це історія про те, що побутова фобія чи стереотипність нещадно ламається при близькому контакті з Іншим і практичному усвідомленні того, що його інакшість ніяк не робить його гіршим.
«Уроки толерантності» насправді про те, що головні шора від толерантного ставлення — це міфічне світосприйняття, коли свідомість люди наповнена інформацією без пояснення, яка сприймається, як даність. А також про те, що звичайна спокійна розмова може кардинально змінити погляд людини.
В сухому залишку, «Уроки толерантності» вийшли нерівномірним кіно. З одного боку тут багато хорошої сатири та сімейну токсичність та побутові негаразди, які її формують. З іншого — купа несмішних гегів. В поєднанні виходить так, що серед великої кількості несмішних «кавеенівських» реприз потрібно ловити смачні та ціннісні діалоги, які змушують спершу засміятися, а потім задуматися.
Оцінка критика: 7/10
Читайте також: Чому історичні драми — найслабша сторона української нової хвилі? Огляд на «Інший Франко».
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: