Читаємо уривок з книжки «ЦвіТИ! або Як полюбити ту, що в дзеркалі» Олі Цибульської

У видавництві #книголав вийшла книжка «ЦвіТИ! або Як полюбити ту, що в дзеркалі» української виконавиці Олі Цибульської. За словами авторки, це книжка-натхнення для жінок, яка буде поруч у найважчі моменти життя й навчить любити себе справжню. В ній Оля розмірковує над тим, як вийти з депресії, віднайти нові сенси та залишатися собою або чому звичка порівнювати себе з кимось гірша, ніж курити й дзвонити колишньому.

Оля Цибульська — українська артистка, ведуча та авторка пісень. Оля родом із Рівненщини. Ще змалку вона хотіла бути народною артисткою. У 2007 році стала переможницею першої української «Фабрики зірок», співаючи в дуеті з Олександром Бодянським, а вже з 2009 розпочала сольну кар’єру. Відома треками: Чекаю. Цьом, Сукня біла, До ранку, Я не плачу, Киця, По барабану та іншими.

Тепер Оля стала ще й письменницею. Книжку «ЦвіТИ! або Як полюбити ту, що в дзеркалі» можна придбати за посиланням. А Лірум публікує уривок із неї.

---

***

Я розплющила очі. І нарешті опанувала себе. Ось воно — довоєнне щастя.

Упевнено стою ногами. Спина рівна. Душу нічого не хвилює. Серце вистрибує з грудей. Плакати не хочеться.

— Я… яяяяя… яяяя, — повторюю натхненно.

— Шо — я? — спитав майстер.

— Я на сцені. Я це відчуваю на сцені. Потік, життя, час, енергію, силу і щастя. Коли роблю те, що люблю. А ще знаєш шо?

Володя допитливо, але мовчки кивнув.

— Виявляється, я весь час була сама у себе. Я, бляха, шукала мудреців, гуру, майстрів, підтверджень, гарантій. А відповідь завжди носила мій бюстгальтер. Я у себе є завжди. І я можу все. Це так круто.

— Навіть не уявляєш, яка ти сильна, — стиснув мою руку майстер. — Я сам у шоці. Вже тридцять сім хвилин. Злізай!

Не знаю, чи засмутився він, що я не розплакалась і не кинулась обійматись.

Гарний хлоп. Можна було б.

Але натомість я кинулась записати для тебе кілька інсайтів, які піймала на цвяхах, — і ось вони:

1. Хай як змінюєш позу, не ухиляйся від болю — боляче буде. Дозволяй собі прожити ці моменти, не ховаючись. Так народжується самоповага.

2. Біль — невід’ємна частина життя. Завдяки йому розумієш, що жива. Я не за те, аби свідомо їсти його ложкою. Але він трапляється з усіма. І він не безкінечний. Якщо ж десь тобі болить безкінечно — значить, то не твоє місце, людина чи історія. Треба ставити крапку.

3. Сперечатись із собою найскладніше. Ти не можеш тут обманути ні на зло, ні на благо. У собі чітко знаєш слабкості й тріщини. Тому не поступитися власним «або-але» — це ще та перемога. Особливо коли виправдовуєш страхи чи ставиш під сумнів мрії.

4. Якщо хочеш відчути себе, як артист на сцені після вдалого концерту — тобі на цвяхи. Ну, чи шукай якусь іншу аскезу, лиш переконайся, щоб усе проходило безпечно. Адреналін від результату — на тому ж рівні. Щастя дуже схоже. Глобально — справа в задоволенні: це крутіше, ніж оргазм. І не всі кричать, як чайка в ліжку, чи плачуть від щастя. Будь-яка твоя реакція — ок.

5. Немає сенсу змагатись зі світом. Спробуй гратися з ним. Він має зуби, кігті, іноді поводиться неадекватно. І ти теж маєш право на неадекват. Sometimes…

6. У житті, як у літаку, що потрапив у турбулентність: кисневу маску — спочатку на себе! Тоді зможеш допомогти тим, хто поруч.

7. Ти у себе є. Завжди. І це найміцніший корінь. Ми часто шукаємо когось старшого, мудрішого, досвідченішого, крутішого, щоб спертися. Проте свою найнадійнішу опору ти щодня бачиш у дзеркалі. Амінь.

---

Читайте також: Читаємо уривок з книжки «Бій за Київ» Сергія Руденка