«І що ви там робили? Читали Стуса»: добірка віршів, листів, статей

Нещодавно у TikTok завірусився трек Туса в українській манері реп-гурту Гангстер Байтери (також відомі, як Загорецька Людмила Степанівна). Читаючи реп, хлопці згадують в ньому про дисидента Василя Стуса: «Закрилися в кімнаті, хай почекає туса. І що ви там робили? Читали Стуса». Цей уривок підхопили користувачі соцмережі — наразі на цю фразу знято 2753 відео.

На хвилі зацікавлення поетом розповідаємо, що Стусового почитати, закрившись у кімнаті.

Вірші

За життя Василь Стус встиг написати сотні віршів, які вийшли у п’яти збірках. Остання збірка «Птах душі» була знищена тюремними наглядачами, тож так і не вийшла друком.

«Палімпсести» — п’ята збірка, що вийшла у 1986-му році у Нью-Йорку по смерті автора. Вона є найоб’ємнішою та вважається однією з вершин поетового доробку. Ось кілька віршів звідти:

Синові

Ти десь уже за пам’яттю. В пітьмі
утрати, до якої звикло серце.
І світишся, мов зірка, з глибини
узвишшя наднебесного. Тобі
все п’ять лиш літ. І ти в тих літах стрягнеш,
як зерня в шкаралущі. Болю мій,
на попіл вигорілий, як нестерпно
було б тебе удруге народити
і знов, як перше, вздріти немовлям!

***

Здається, чую: лопають каштани,
жовтозелену викидають брость
і зовсім поруч — київське весняне
пахуче небо гуком налилось.
Здається, бачу: рвуться буйні трави,
де вже відговорили всі струмки,
а Україна, Лебединя, Слава
за сином назирає з-під руки.
Невже то — квітень, і шпачиний клекіт,
ачи немудрі кпини чи чужі
обірвані рулади? Чий же шепіт
урвавсь на воронованім ножі?

***

Геть спогади — сперед очей.
Із лиць — жалі, із уст —
колючі присмерки ночей
у цей сорокопуст.
Як став — то вплав,
як брід — то вслід,
як мур — то хоч нурця,
пройдімо лабіринтом бід
до свого реченця,
де щонайвища з нагород
і найчесніша — мста
за наш прихід і наш ісход
під тягарем хреста.

***

Я так і не збагнув
і досі ще не знаю,
чи світ мене минає
чи я його минув.
Днедавнє завзялось
у снінні чарувати.
Та й знакомиті дати’
мені проставив хтось!
Світ повен сподівань,
мов став, що ні схлюпнеться.
І царство це — минеться
без клятв і без карань.

***

Потрібен янгол помсти. Мій захисник,
мій щит, що не дозволить підупасти,
не дасть зотліти в пеклі дорікань
великосвітніх. Де ж ти, появись!
Бо сходяться усі кінці. Всі ріки
доходять гирл. І море невсипуще
колотиться, і ремствує, і скоро —
наперекір всім бідам — зареве.
Тож не барись. Поквапся, помсти янголе,
допоки гнів мій горній гороїжиться,
допоки ув очах червоне марево
переді мною безумом повзе.

Листи

В ув’язненні поет багато писав своєму синові Дмитру та дружині Валентині. Ці листи потім вийшли збіркою «Листи до сина» із коментарями Дмитра. Ось кілька уривків:

З листа до дружини та сина, червень 1981:

«Учися жити — то високе мистецтво, якого чимало людей так і не навчилося, хоч прожили життя. Але тут і дивувати ніяк: хто вчить жити? Люди, народившись, вважають, що жити вони вміють. Для багатьох це — прибільшувати свою власну порожнечу всякими набутками — давай купимо те чи те. Оце — і все життя: заслонити свою порожнечу громаддям машин, телевізорів і т. д. Але — це смішне вміння, це наївна спроба втекти од життя на луки задоволення. Життя не є насолода. І не є задоволення. Воно має свій насущний житній, із остюками, смисл. У тому насущникові — міра життя».

З листа до дружини і сина, вересень 1981:

«Ти повинен бути освіченою людиною. Бо теперішня людина — тільки освічена. Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина — твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є покищо? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни — доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час — творися ж!»

З листа до сина, жовтень 1982:

«…Коли в Тебе буде чисте, безгрішне серце, тоді Тобі легко житиметься в світі — де б Ти не був і які б лиха не зазнавав. Бо будеш, як світлий вогник, чистий промінь, до якого все тягнеться з найчистішими поривами. Бо будеш сам прекрасною людиною — такою, як Твоя мама, як бабуся Їлинка. Не гріши, сину. Це перше правило. І, може, єдине. Ні перед ким — ні перед людьми (байдуже — добрими чи злими), ні перед деревом, ні перед птахою. І тоді будеш, як Бог».

З листа до сина, жовтень 1983:

«Любов — то, може, єдина справжня квітка, подарована людині Богом. Тільки в любові людина розумна. І навіть: що більше, дужче любиш – то розумнішаєш. Інших квіток, кращих за цю, квітку любові, я не знаю. Не знай поганих дівчат – хай вони для Тебе просто не існують».

Статті та есеї

Окрім поетичної творчості, Василь займався літературознавством та літкритикою. У його доробку є цікаві статті, есеї, рецензії:

Стаття про Павла Тичину
«Феномен доби (сходження на Голгофу слави)»:

«Пам’ятаю, Тичина сказав кілька слів — досить невлад. Було враження, що до нього особливе ставлення — як до дитини або зовсім уже старої людини, якій вибачають і не таке. Був повен здивовання, що ця жива мумія розмовляє».

«Проблеми розвитку нашої духовності — це проблеми сізіфової праці, це сподівання реальних наслідків од роботи в майже нереальних умовах. Рядки народної пісні:

Візьми, мати, піску жменю,
посій його на каменю,
а як пісок житом зійде…

свідчать про те, що проблеми сізіфової праці стали субстанцією української духовності віддавна. Тому невідомо, де закінчуються наші вади і починаються достойності».

Повний текст за посиланням

Най будем щирі…

У цьому есеї Василь Стус визначає мовну поведінку літератора в спілкуванні зі своїми читачами:

«Поет мусить постійно враховувати рівень читача. А цей рівень став незрівнянно вищим. Писати для такого читача — стає все важчим і важчим письменницьким іспитом. В життя, в побут входять наука, техніка, проникаючи в усі сфери людської діяльності. Для деякої частини читачів ближче поняття про транзистор, ніж про мерехтіння росяної краплі, що обважнює розпуклу квітку троянди. Реалізм відображення потребує атрибутивного та інтелектуального розповнення вірша. Як дивно, що у нас ще й подосі лишається підсвідоме розрізнення поетичної і непоетичної лексики!»

Повний текст за посиланням

Зникоме розквітання

Ця робота присвячена осмисленню творчості Володимира Свідзинського.

«Що таке поет у чистому вигляді? Людина, що виривається із обмежень звичності: поневажає приявним і прагне утраченого й неосягненного. Козаки ставали кобзарями, вже не маючи змоги держати в руках грізної зброї. Гомер компенсував утрачений зір. Сучасний поет шукає самого себе — в тому обширі, яким він — завжди всупереч реальності — визначає простір своєї індивідуальності. Але, шукаючи іще себе, він губить і те, що має».

«Творчість — то тільки гримаса індивідуального болю, а наша естетика — то естетика страждання, трохи потамованої муки».

Повний текст за посиланням.

---

Читайте також: Уривок з книги «Хіросіма» Джона Герсі: Плоди. Отець Вільгельм Кляйнсорґе