Як проєкт Смик перетворює традиційну музику на рейв

Смик — це проєкт що синтезує традиційну та експериментальну електронну музику. Починався він зі струнно-смичкового рейву, а згодом виріс у формацію з освітніми програмами, концертами, кіноперформансами та власним лейблом.

10 січня відбудеться Смик.Маланка — подія, що поєднує традицію Маланкування, водіння Кози, традиційну й електронну музику. Саме з цієї нагоди ми вирішили поговорити про те, як народився Смик, куди він рухається і як традиційна музика знаходить своє місце в міському ландшафті електронної сцени.

З чого все почалося (розповідає співзасновниця Ліза)

Ідея Смика — у поєднанні традиційних гуртів та електронних музикантів/-ок в один лайн-ап. Ширше — у поєднанні автентичної музики з різними видами мистецтва та популяризації традиції через різні медіуми.

Смик «народився» після повномасштабного вторгнення — у момент, коли ми всі особливо гостро відчули важливість національної ідентичності та потребу її переосмислення й проживання тут і зараз.

Що означає назва Смик

Як рейв переріс у музичну формацію

На старті ми й гадки не мали, що Смик виросте у те, чим він є зараз. Це радше був імпульс зробити просто івент, конкретніше — рейв.

Початкова ідея була досить проста: ми хочемо, щоб традиційна музика була таким самим упізнаваним і живим способом «відірватися», як і сто років тому. Або як сьогодні ірландська музика — для ірландців. Нам важливо, щоб українці не плутали мелодії з Закарпаття з мелодіями з Сумщини. Для цього цю музику потрібно зробити максимально повсюдною, доступною і живою — без спрощень і без декоративних обробок.

Одним із підхожих для цього форматів тоді здалася саме клубна сцена.

Так у 2024 році з’явилися перший і другий Смики. А вже у 2025-й ми увійшли з розумінням, що самих подій недостатньо, аби відповідати меті, яку ми собі поставили.

Так ми запустили освітню програму для електронних музикантів/-ок. У ній розповідаємо про джерела й будову автентичної музики та про те, як етично працювати з нею у власній практиці. Паралельно знайомимо учасників із традиційними гуртами через джеми та нетворкінги.

Потім з’явився концерт експериментальної музики Смик.Весна. До цього ми поєднували інструментальну танцювальну музику з електронними жанрами, а співочій традиції, IDM та ембієнту просто не було простору. Тож ми винесли їх в окремий, не рейвовий формат.

Ще один важливий крок — колаборація з Довженко-Центром і створення кіноперформансу «Василина». Це проєкт, який об’єднує традиційну та електронну музику з німим фільмом, до якого музиканти з нашого ростеру написали оригінальний саундтрек.

А цього року ми запустили власний лейбл — на ньому виходять релізи традиційних гуртів та компіляції з треків, що звучали на подіях Смика.

Про проєкт як культурну практику 

Основна суть Смика — ініціювати перший дотик до автентики без страху й «порогу входу». Для багатьох людей він стає точкою знайомства з традиційною музикою, яка не потребує спеціальної підготовки, але мотивує копати далі — шукати, слухати, розпитувати й досліджувати власне коріння.

Нам важливо, щоб ця взаємодія відбувалася на різних рівнях і без спотворення першоджерела.

Що відбувається зараз, які плани 

10 січня ми робимо великий Маланковий рейв. Він поєднає традиції Маланкування, водіння Кози й стане своєрідною Розколядою — крапкою в циклі зимових свят.

Маланка — це час у році, коли люди відкидали звичні соціальні ролі, перевдягались у ритуальних персонажів і через хаос та сміх допомагали Старому року піти, а Новому — прийти. Для нас у цьому вже закладений рейвовий код, тож Смик.Маланка був тим форматом, який давно крутився на кінчику язика.

Про колаборацію з Коза-Маланка 

Минулої зими в команді Смика зʼявилася Кайя — музикантка й комунікаційниця, яка паралельно разом з друзями організовує проєкт Коза-Маланка. Саме вона стала місточком між проєктами, котрі поєднались у спільному прояві.

Для нас було важливо, що в обох проєктів дуже схожі підходи: працювати з традицією глибоко, не декоративно, без спрощень, але й без надмірного академізму та відчуженості «тільки для своїх».

Формат рейву, по суті, ідеально пасує Маланці. Це карнавал із переберією, приспівками під швидкі ритми й можливістю легально випустити своє альтер его, внутрішніх демонів і витанцювати всю душу на танцполі. Рейв дуже природно перегукується з обрядовим безумством, простором свободи й колективного переживання.

Як Кайя потрапила в команду Смика

Історія почалася з освітньої програми, де зібралися електронні музиканти й музикантки, щоб зануритися в тонкощі трушної традиційної музики. Серед них опинилась і Кайя.

«Електронну музику мені завжди подобалося робити інстинктивно — через експерименти, тицяння і викручування крутилок. Але з традиційною музикою хотілося більшої усвідомленості: що, чому і навіщо. Часто музиканти заграються в “додати фольклорну родзинку”, і виходить щось поверхневе та таке, що відштовхує. А мені було важливо зрозуміти, як будувати повноцінний діалог на стику жанрів».

Кайя розповідає, що ще до Смика співала у фольклорній студії та досліджувала вокальну традицію, а на програмі додатково занурилась і в інструментальну. Смик їй відчувся дуже знайомим і «її» — простором, де можна поєднувати електронну музику, традицію й робити двіж. Курс закінчився, а Кайя залишилась і стала частиною команди.

Як команда розуміє, що Смик справді працює 

Вони не вимірюють успіх СМИКа лише кількістю проданих квитків. Для них показник того, що «воно робе», з’являється ще на етапі підготовки: коли люди міксують традиційний стрій та електронні луки, вчать традиційні танці й приспівки, входять у процес задовго до того, як опиняються на танцполі.

Це відчувається і під час події — у концентрації уваги, у тому, як слухають, танцюють і залишаються в процесі до самого кінця. Але, за їхніми словами, найважливіше починається після. Коли учасники повертаються додому, гуглять пісні зі свого села, розпитують родичів про обряди, починають досліджувати власне коріння.

СМИК для них «спрацьовує» тоді, коли після курсів та івентів народжуються музичні колаборації, що не залишаються разовим експериментом, а виростають у повноцінні проєкти й стають частиною їхнього ростеру — як Два Три та Симоненко, Збитень та Clemens Poole, Гніздо Вивільги та Parking Spot.

Ще одним важливим маркером вони називають реакцію спільноти: коли колеги з культурної сфери приходять із пропозиціями зробити щось разом. У такі моменти команда відчуває, що проєкт поступово стає точкою тяжіння — місцем зустрічі різних практик, людей і намірів.

---

Читайте також: «Натхнення — це нагорода за правильно організовані процеси»: розмова з композитором «Ти — космос» Микитою Моісєєвим