Скресання тоталітаризму у форматі VHS. Огляд на «Фрагменти льоду» Марії Стоянової

Головна

Кіно

Кромф Ігор

Кіно

Кромф Ігор

•

12 Червня, 2024

Одним з найбільших тріумфаторів Docudays UA цього року став повнометражний дебют Марії Стоянової «Фрагменти льоду». Стрічка отримала низку призів: Головний приз конкурсу Docu/Україна, спецвідзнаку конкурсу Docu/Світ, а також приз від Спілки кінокритиків та головний приз Студентського журі.

Кінокритик Ігор Кромф спеціально для Лірум розповідає, чим повнометражний дебют Стоянової так захопив різні секції журі.

Відео: Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA

Батько режисерки був відомим артистом київського балету на льоду у 1980-1990-х роках. Як фігурист він часто їздив з виступами за кордон, зокрема в країни по іншу сторону «залізної завіси». Свої мандри фіксував на любительську кінокамеру. Саме цей домашній відеоархів став основною для документальної стрічки Стоянової.

У 2023 році Стоянова презентувала на DocuDays короткий метр «Ліс, ліс». Там через призму відеоархіву оператора Ігоря Говенка, який фільмував як ростуть його доньки, Стоянова відтворювала українські 2000-ні. Тепер у своєму повнометражному дебюті, режисерка розмірковує про крах СРСР та початок відновленої української незалежності через призму відеоархіву власного батька.

Говоріння про пам’ять в українському документальному кіно стало одним з трендів останніх років. З домашніми архівами, як способом переусвідомлення минулого працюють також різні документалісти: Ігор Іванько («Крихка пам’ять»), Ольга Черних («Фото на пам’ять»). Робота Стоянової виділяється на тлі цих робіт, тим що Стоянова не компонує різні варіанти архівів з документальною зйомкою сучасності, а створює весь фільм на основі архівів батька. Сюжетом тут рухає закадровий текст, який надає контексту архівному відео.

Показуючи життя у пізньому СРСР, де повним ходом неслася «перебудова і гласність», а також Чорнобильська катастрофа, а згодом перші роки незалежності України, коли з’явилася приватна власність, реклама, відкриті кордони та багато питань про те, як жити далі, Стоянова перетворює батьківські VHS-архів в ілюстрування постколоніального дискурсу та розповідає про спільний досвід виходу з тоталітарного суспільства через призму особистої історії.

Фільм розповідає про те, як змінювалося сприйняття умовного «закордону» її батьком. Проживаючи в СРСР, кожне відрядження він сприймав, як ковток свіжого повітря і відчуття свободи. Те, що в радянській дійсності було заведено називати «капіталістичні країни» видавалося батькові режисерки не менше, ніж землею обітованою. Водночас з приходом незалежності й можливістю жити та працювати в будь-якій країні світу, ілюзії радянської людини про життя закордоном тануть, так само як фрагменти льоду, що викрешують ковзани на повороті.

Режисерка має ґрунтовну гуманітарну освіту у галузі культурології та соціології. Цей бекграунд дається взнаки, адже великий закадровий есей, що керує контекстами фільму складений дуже органічно. Стоянова вміло зважує особисту історію та історію загальну. Один з яскравих прикладів, це зображення з епізодом відвідування зоопарку, на тлі якого режисерка розповідає про життя киян в період пікових викидів радіації з Чорнобиля.

Але не менш важливим у цій роботі є ставлення режисерки до матеріалу. Працюючи з архівами власного батька, тим більш з архівами, на яких зображена сама режисерка, складно зберігати критичний підхід. Однак Стоянова не просто критично, а й з певною іронією досліджує батьківський відеоархів. Зокрема, її цікавить ідентичність її батьків, які виросли в СРСР і раптом стали громадянами України, при цьому проживши певну частину життя в інших країнах. Їхнє сприйняття виступів у фольклорних костюмах та розуміння незалежності. Дуже тонко, але не без гостроти вона розповідає про цей складний процес власної ідентифікації багатьох радянських людей, яким треба було усвідомити себе українцями.

Стрічка «Фрагменти льоду» — це не просто дуже впевнений документальний повнометражний дебют. Це дуже якісне культорологічне дослідження ідентичності на зламі тоталітарного суспільства, яке розповідає про спільну історію ревізуючи особисту пам’ять. Така робота вимагала від режисерки не лише складного гуманітарного аналізу та грамотної архівної археології, а й особистої сміливості та критичності. У Марії Стоянової це вийшло більш ніж повністю, саме тому фільм «Фрагменти льоду» став таким обдарованим нагородами на DocuDays й він однозначно вартий вашої уваги.