«Мені хочеться, щоб нові артисти ставали бізнес-проєктами», — Дмитро Феліксов, Concert.ua, Origin, Readeat

У вересні 2024 року концертний зал BelʼEtage зробив ребрендинг. Локація, яка з’явилася під назвою Sentrum і вже 10 років приймає концерти в Києві, перетворилася на Origin Stage.

Це лише частина глобального ребрендингу проєктів, якими керує Дмитро Феліксов. 25 років тому він заснував компанію Virus Music, яка переважно займалася організацією концертів електронних виконавців і масштабними шоу електронно музики, як-от Global Gathering і Sensation. Також до цієї структури свого часу належало  й медіа TopDJ. 

У 2014 році Феліксов з партнерами запустили квиткового оператора Concert.ua. Пізніше викупили BelʼEtage. У 2018 році Concert.ua запустив медіа «Слух», яке очолив Максим Сердюк. У 2023 році Дмитро Феліксов пішов у книжковий бізнес та запустив книгарню Readeat.

Після ребрендингу слово Virus зникло з назв компаній проєкту. BelʼEtage тепер Origin Stage, а компанії навколо Virus Music тепер Origin Team. 

Ми зустрілися з Дмитром в день першого концерту Klavdia Petrivna у Палаці Спорту, організацією якого займалася саме Origin Team, і поговорили про мотиви ребрендингу, стан індустрії під час повномасштабної війни, запуск книжкового бізнесу й роль держави в культурі. 

Чому ви вирішили робити ребрендинг саме зараз? Virus Music діє 25 років, BelʼEtage працював 10 років. Усе це ви перезапускаєте під брендом Origin, але при цьому Concert.ua залишається під старою назвою.

Повномасштабна війна стала великим тригером в житті кожного з нашої команди. У мене почалися й особисті зміни: де я є, що я хочу залишити по собі. Мені скоро 46 років. Уже з цієї вікової позиції можна озиратися назад і намагатися дивитися вперед. 

Моє розуміння війни полягає в тому, що вона не за територію, не за землі, а за знищення української нації як такої. Це війна багатовікова і вона не закінчиться ніколи. Та нація буде постійно намагатися знищити нашу націю. 

Тож я задумався, що особисто можу робити і як допомогти. Відштовхувався від того, що, чим би я не займався, маю застосовувати свої найкращі навички, ця робота має нести цінність та мені має бути цікаво. Це відповідь на питання «чому книгарня?». Виходячи з мети — знищити українську ідентичність — треба зрозуміти, що треба робити сьогодні, щоб вона міцнішала. 

Моя відповідь — книга. Згадайте скандальний допис Федоріва, у якому він сказав, що українці не читають. Він мав на увазі банальні цифри: порівняно з іншими країнами українці дійсно дуже мало читають. А обурилася бульбашка, яка навпаки читає багато. Тож я вбачаю своєю місією популяризацію читання в Україні. Принаймні в той спосіб, у який вмію. 

Ми розвивали культуру весь цей час, і це були довгострокові проєкти. TopDJ існував 10 років і залишив по собі електронну сцену такою, якою ми знаємо її зараз. Virus Music працював 25 років. Концертний зал — 10 років. 

Virus створювався 25 років тому як лейбл електронної музики. «Клубний вірус» — у нас тоді було щось типу такої концепції. І це було дуже про нас самих: мене, Женю Лисенка, Дена Шматова, Діму Чіня. Певно, наше серце там і залишається, але сама історія органічно змінилася. 

Тут і починається історія Origin. Останні 7-8 років Virus брав участь у співтворенні сучасної української культури. У нас є кейс: Діма Монатік на НСК «Олімпійський». Це не про організацію концерту. Це про синергію. Коли є артист, а є ми, які поставили перед собою ціль і протягом п’яти років до неї йшли. 

Читайте також: Від ноунейма до поп-короля. Як MONATIK став першим українським сольним виконавцем, який зібрав «Олімпійський»

Рік тому запустилася книгарня. І приблизно тоді ж почали реалізовуватися ідеї, які наростали. Перша думка була про те, що потрібно не просто перейменовувати Belʼ Etage, а змінювати його концепцію. Ця сцена була вигадана не нами, але дала поштовх багатьом артистам, починаючи від концертів ДахаБрахи й Onuka у 2014 році. Схожі історії у Лілу45, Дантеса, Kola і ще багатьох артистів, які так стартували. 

У тебе має бути точка першого концерту, де все по-справжньому. Де в тебе висить звук топових світових артистів, справжні екрани й підхід до організації. Це те, що ми робили в  Belʼ Etage.

Ми почали це обдумувати й зрозуміли, що наш фокус має бути саме на українській музичній культурі. Це не означає, що ми будемо відмовлятися від роботи з закордонними артистами в майбутньому, але фокус має бути саме на українських.

Ну і корпоративи ж у цьому залі проводяться?

Звісно, якщо хтось захоче замовити локацію під корпоративну подію — будь ласка. Локація все одно має заробляти. Але місійна частина у нас в українській музиці. Origin — це початок, точка відліку. Все йде від точки нуль — уперед. Це те, чим є і був Sentrum, BelʼEtage і тепер Origin. 

Друга об’єктивна причина BelʼEtage — це була не наша назва. Вона нам дісталася в спадок, бо люди, які виходили з проєкту, вийшли по принципу «забирайте все, а ми пішли». Ми все підхопили, а за назвою вирішили, що пізніше розберемося. А там почався ковід і було не до цього. 

Й у нас все називалося по-різному: Virus Music, BelʼEtage, Concert.ua. Команда одна й та ж, але все розкидано. Тепер зрозуміло, що Origin Team — це команда, яка може втілити мрію. Не обов’язково на власній локації, ми можемо зробити концерт і в Палаці Спорту. А наша мрія — повернутися на НСК. 

До теми Concert.ua. Наскільки я розумію коронавірус сильно вдарив по квитковому ринку України. Було багато скандалів, пов’язаних з поверненнями квитків на концерти, які не відбулися. Як Concert.ua пережив це і чи вдалося повернутися в «плюс»?

Так, нам вдалося повернутися в «плюс». З погляду внутрішньої підготовки ми змогли нормально зайти в період початку повномасштабної війни. У нас завжди все було добре з грошовими зобов’язаннями. І якщо уявити ситуацію, коли треба було б закрити всі свої зобов’язання, ми б могли зробити це власними грошима. 

Ми відчували, що щось насувається. Тому за місяць до лютого 2022 ми видали річну премію всім співробітникам. Бо 2021 рік у нас був класним. У травні 2021 року зняли ковідні обмеження і за 2-3 місяці ринок просто полетів угору. Ми запланували стадіони з Дімою Монатіком, тоді анонсували Imagine Dragons, Maneskin, загалом, ринок кипів. 

Ми повернули понад 110 млн грн за квитки. І тут варто пам’ятати, хто за що відповідальний. За повернення відповідальний організатор. Тож є події, де гроші були інкасовані попередньо й організатори просто поводили себе не дуже коректно: «За законом форс-мажор, ми не мусимо». Тому ми в якийсь момент вибрали когорту людей, розуміючи, що їм гроші скоріше за все не повернуть. І розіграли серед них мільйон гривень сертифікатами на інші концерти. 

Concert.ua це зараз ваш найприбутковіший бізнес?

Так.

Просто був період, коли між квитковими операторами точилася ледь не справжня війна.

Було таке…

Останні два роки у мене немає відчуття, що є якась активна публічна конкуренція. Як із вашого боку виглядає ця ситуація?

Якщо чесно, я не спілкуюся з жодним з них. Один, я знаю, поїхав з країни. У другого не відчувається фокуса власника на бізнесі. 

Наприклад, у мене теж може відчуватися відсутність фокуса на бізнесі, бо я займаюся паралельно іншим проєктом. Але в мене все розподілено: понеділок, середа, п’ятниця — я працюю в офісі Concert.ua. Вівторок, четвер — я працюю в офісі Readeat. 

У вас навіть різні офіси? А люди перетинаються?

Перетинається тільки бек-офіс: юридичний та фінансовий відділи у нас спільні. А також Діма Чінь, у якого в Readeat роль є-кома. А так у нас абсолютно різні команди, у Readeat працює 60 людей. Хоча я, звісно, вибудовую певну синергію. 

Закінчуючи про структуру бізнесу. Ще один ваш проєкт — видання «Слух». Його співзасновник і головний редактор нещодавно повідомив, що перестає брати активну участь в проєкті. Його позицію зайняв Даня Панімаш, але його мобілізували. Що зараз відбувається з медіа?

Дуже складне питання. З Максом у нас сталася розмова ще взимку, що він планує активніше займатися кіно і буде відходити. 

Так сталося, що за останні чотири роки, попри те, що ми вважаємося засновниками, ми особливо не долучалися. Макс всім керує, щось робить, все відбувається. Єдине, що періодично «прилітало». від артистів, яким не подобалося, що про них написав «Слух». І я їм завжди відповідав: «Так, а я тут до чого? Тобі дати контакт Сердюка? Ти уявляєш собі ситуацію, що мені надсилають вранці матеріали на погодження?». 

У нас було уявлення, куди рухати «Слух». Я собі уявляв трансформацію в бік книги. Бо люди, які слухають музику, люблять і книжки. Не всі, але суттєва частина. Виглядає нормальна картина, але її треба вибудувати з якимось архітектором у вигляді головного редактора. І все це вже мав реалізовувати Панімаш, але через тиждень його мобілізують. 

Тоді Макс поговорив з командою, але всі захотіли продовжувати. Добре, думаємо. Тож зараз ми у пошуці головного редактора. Сьогодні, наприклад, теж була співбесіда. 

З погляду місії розвитку української музичної й читацької культури, медіа — це важливо, воно дійсно може багато на що впливати. Шість років тому ми взяли готовий колектив Muzmapa, виділили гроші на зарплати, вписали їх собі як маркетингові затрати, попросили ставити Concert.ua на квитки й працюйте собі. 

Зараз ми так робити не хочемо. Просто віддавати, умовно, 100 тисяч гривень і працюйте. Ми хочемо будувати повноцінний бізнес, який буде себе окуповувати. 

Загалом, на «Слух» чекають зміни. Діапазон змін: від закриття до активного розвитку. Ми більше схиляємося до другого. До закриття ми теж готові, бо ми це вже проходили. TopDJ ми закрили, Virus ми закрили. Це не розіб’є нас. Іноді зупинитися й перегорнути сторінку — це найкраще рішення. 

Багато розмов ведеться про те, що держава недостатньо підтримує культуру. І без державної допомоги вона «не вивезе». Як ви вважаєте, якою має бути роль держави в культурі?

Вона точно не опікується шоубізнесом. Їй начхати було, є і, скоріше за все, залишиться. Закону про гастрольну діяльність так і нема. Немає КВЕДу «артист» чи чогось, що відповідає специфіці цієї індустрії. За нинішнього президента ввели 7% ПДВ на проведення подій. Воно чимось допомогло, але це єдине, що зробили. І це не заслуга Мінкульту, у фокусі якого це мало б бути.

Що важко зробити бізнесу зараз, і в чому могла б допомогти держава — це інфраструктура. У Києві є 3-4 комерційних концертних локації. Origin, Atlas, Stereo Plaza, можливо Peppers Club і Caribbean Club. От і все. 

У нас є комерційний театр? Із залом, репетиційними приміщеннями тощо. Немає. Мала Опера стоїть і розвалюється. Скільки кінотеатрів закрито по Києву й області? 

Десь на цьому рівні держава могла б включатися й впливати. Можливо, самостійно, можливо, шукати міжнародні гранти. Щоб митці хоча б мали простір, де себе можна реалізувати. А далі воно має працювати на бізнесових засадах. 

Також на рівні грантів держава могла б підтримувати молодих музикантів. Наприклад, є думка, щоб держава виділяла гроші на запис 100 альбомів на рік. На 100 000 грн можна записати 10 пісень. Сто альбомів — це 10 млн грн. Для держави це смішні гроші в масштабах держави. Але якщо зі 100 альбомів п’ять вибухне — то вони згенерують внеску для індустрії набагато-набагато більше. 

Так само і в книжках. Там набагато потужніша спільнота, ніж в шоубізнесі. Попри те, що відбуваються постійні срачі з приводу й без, там є якась систематична робота. Є Український інститут Книги, до якого хоч і можуть бути питання, але він щось робить. І їм є що показати. Є асоціації, яким є що показати. А в шоубізнес не заведено говорити на широкий загал, не заведено говорити правду в очі. 

Мені здається, вас доволі агресивно не приймали на цьому ринку. Включно зі скандалом з рецензіями по 4 гривні.

Уже по вісім гривень.

Мені здається, що мене й досі не сприймають, але мені глобально все одно. Суто як людині мені було б приємно, якби мене підтримували. Але не більше.

Коли з’явилася ця історія з рецензією за 8 гривень, всі взяли й придовбалися до цифри. Але суті не зрозуміли. А на мене підписалося півтора десятка студентів, кожен з яких врешті заробив 5-8-10 тисяч гривень. Попрацювали місяць, зробили мені послугу, і за два місяці я запустив інтернет-книгарню. Інакше я б це не зробив. 

Зараз інший підхід. Це тепер десятки книжок в день, на які витрачається більше часу й більше роботи. А тоді такі умови були, треба було наповнити контентом. 

А що стосується ролі держави: вона так само може включитися в створення книжок. Наприклад, професійно-технічної літератури, якої критично не вистачає. Люди, які займаються певними темами, вимушені читати російською, особливо якщо вони не володіють англійською. Тобто допомога з книжками має бути там, де бізнес-інтересу дуже мало. 

Українська культура зараз знаходиться в певному анклаві. З-за кордону до нас майже не їздять артисти. Російська музика заборонена на законодавчому рівні. Відповідно українська культура має певний карт-бланш на власний розвиток. Як ти думаєш, а що відбудеться, коли відкриють кордони і закінчиться війна? Чи наплив закордонних артистів не змете українських? Чи буде відкат до російськомовної музики?

Музики стає більше й артистів стає більше. Я з природи оптиміст. Тому вважаю, що кількість переростає в якість. Щось та й вигорить. До якості я не прискіпуюся взагалі. Я дивлюся не на гурт, а на те, як на нього реагують. Ось це спостереження є важливим. У мене є особистий смак, я можу це слухати й ходити, а можу не слухати й не ходити. Але це ніяк не впливає на мої бізнес-рішення. 

Readeat — це антисноб. Ми не повчаємо людей, як треба сприймати літературу, що треба і не треба читати. Він робить так, щоб людям просто було прикольно читати. Приблизно така ж філософія і в Origin. Ми спостерігачі й фасилітатори для тих, хто має достатньо енергії піднятися вище. Ми допоможемо. 

Я думаю, що закордонні артисти не зупинять розвитку українських. Навпаки, це додасть конкуренції: боротьба за увагу, чарти, якість шоу. І Пивоваров уже не буде порівнювати своє шоу з Максом Барських, а буде порівнювати з Coldplay. І не по телевізору, а ось вони приїжджали минулого року на «Олімпійський». 

Мені дуже хочеться, щоб ті артисти, які зараз з’являються, ставали класними бізнес-проєктами й заробляли на цьому гроші. Запалу вистачає лише на якийсь час.

Чому, наприклад, музична журналістика постійно дрейфує? Бо немає грошей. Приходять молоді люди, від 18 до 25 років, і працюють. А потім треба якось крутитися: дружина, діти, різні проблеми, і писати про музику вже обтяжує. 

Загалом, я думаю, що все буде добре. Я почав займатися Concert.ua у 2014 році, коли була повна жопа. Все посипалося. І менш із тим, крива життя вивела це в успішний проєкт. Я думаю, з індустрією буде так само.

---

Читайте також: Чим поповнити домашню бібліотеку? 11 книжкових новинок осені