Фестиваль «Вирій.Простонеба» започаткували Альона Гудкова та команда «Куражу» у 2025 році. 8-9 серпня 2026 фестиваль відбувся вдруге на території київського ВДНГ, навколо та всередині павільйону «Кит».
Головна особливість «Вирію» — це фестиваль з дрескодом. Цьогорічний дрескод: «розкуте етно, дикість, природність, свобода». Здебільшого це були чорні й білі костюми, що символізували місяць та сонце з великою кількістю аксесуарів та етнічних елементів.
Фест зібрав понад 17 тисяч людей. Серед артистів виступили Святослав Вакарчук, Олег Скрипка, Марина Круть, The Maneken, Nazva тощо, а ще диджей-сет зіграв учасник Biggi Veira з GusGus. Також була представлена театральна програма, яку курував режисер Іван Уривський та його учні.
Олексій Бондаренко сходив на фестиваль цього року та розповідає, чому це унікальна подія для української фестивальної галузі, чому фестиваль з дрескодом виявився хорошою ідеєю та чому навколо «Вирію» так багато обговорень через відсутність зборів на військо.
Фестиваль з дрескодом
Сама ідея фестивалю з дрескодом викликала у мене якийсь нонконформістський дискомфорт. По-перше, чого я маю щось докуповувати й шукати, щоб піти послухати музику? По-друге, уже 4 роки не вщухають обговорення про доцільність фестивалів під час війни як таких. А фестиваль, де всі підбирають собі образ, виглядає трохи відірваним від реальності.
Наперед скажу, що потрапивши на сам фест я змінив свою думку. Як мінімум через те, що дрескод все ж можна було проігнорувати — за додаткові 1000 грн на вході. Але врешті мені вдалося вбратися сумарно за 1200 грн — стільки коштували білі штані з Bershka. До них підійшла моя біла вишиванка, а також капелюх, який я позичив у друга перед подією.
Та й опинившись на локації починаєш розуміти, наскільки створює вайб, коли всі люди виглядають не як завжди. Це дійсно красиво і додає відчуття, що ти знаходишся на події, до якої люди особливо готувалися. Досягнути такого результату в «бетонному» Києві — задача не з простих.
На самій локації це не відчувається як свято під час чуми (як іноді здається з фоток). Дрескод — стандартна практика на електронних рейвах та багатьох інших подіях. Якщо приймати концепцію, що фестивалі й концерти під час війни все-таки проводяться — то такий формат нічому не суперечить.
Концепція «Вирію» зашита в самій назві. Перенести людей з буденності у рай, який існує принаймні два дні на території ВДНГ. І команді вдалося це зробити — як завдяки прекрасним виступам (про них нижче), спеціальній театральній програмі, декорі локації і, головне, самим відвідувачам.
І на цьому місці виринає слон у кімнаті, про якого гудять соцмережі.
Благодійна складова
На самому фестивалі не було представлено жодного мілітарного фонду. Не було QR-кодів зі зборами, а команда по завершенні фесту повідомила, що «Вирій» — це збитковий фестиваль, через це й зборів не було.
Тут треба додати контекст. «Кураж» дійсно регулярно й дуже багато збирає на різні потреби, зокрема й воєнні. Під час червневого «Куражу» зібрали 1,7 млн грн. Травневого — 550 000 грн. Благодійна складова була від початку існування проєкту, і ці збори відбуваються постійно за час повномасштабної війни.
Нюанс полягає в тому, що далеко не всі відвідувачі та, тим паче люди в інтернеті будуть прослідковувати історію транзакцій та знайомі з бекграундом Альони Гудкової та її команди.
Якою б не була концепція івенту, станом на сьогодні не можна викидати з нього згадки про війну. Для більшості фестивалів додавання військової тематики є протиприродним за своєю суттю, бо фести — це про свято життя й безтурботності. Але вже склався певний суспільний консенсус — ти або на фронті або для фронту.
Ми звернулися до організаторів за коментарями стосовно ситуації зі зборами.
Водночас на самому фестивалі було багато військових, яким щиро сподобався фест. До того ж за військовим квитком можна було відвідати подію безкоштовно. Це дуже хороші маркери, але коли Atlas Weekend, Faine Misto та навіть «Брудний пес» ставлять собі за основу благодійну складову, «Вирій» з його розмахом й ігноруванням війни виглядає як біла ворона.
В усьому ж, що стосується безпосередньо програми й атмосфери фесту, — усе вийшло на найвищому рівні.
Лайнап і люди
Якщо такі фестивалі як Atlas Festival чи Faine Misto роблять акцент передусім на музичній складовій, то «Вирій» більше нагадує величезну фотозону, до якої підлаштований музичний лайнап. Люди стояли в чергах до «інстаграмних» споруд, таких як гігантський Чугайстер чи просто поетична купка сіна з логотипом фесту.
Склалося враження, що значна кількість людей прийшла на фестиваль не заради музики, а заради яскравих фото, приємної тусовки і відчуття спільності з красивими людьми. Серед відвідувачів можна було помітити як традиційних фестивальників, з якими ми регулярно перетинаємося на різних концертах, так і політичну та шоубізнесову богему: від Маші Єфросиніної та Алана Бадоєва до зама голови Офісу Президента Олексія Соболєва та міністерки культури Тетяни Бережної.
Артисти ж зі свого боку побачили у «Вирії» можливість зіграти той матеріал, який зазвичай не заграєш. Марина Круть презентувала електронну програму. Крихітка і Horror Хор навіть повернули в програму Ти на першому місці, Nazva зіграла стандартний фестивальний сет, але хто як не вони підпадають під категорію «розкутого етно», Олег Скрипка презентував новий (важко порахувати який за складом) лайв-бенд, який майже повністю складається з музиканток, з тромбоном, саксофоном і двома бек-вокалістками.
Але найочікуванішим моментом (принаймні для фанатів) став сет Святослава Вакарчука. Особливим він був тим, що це був перший повноцінний концерт з Петром Чернявським, який раптово знов почав грати на гітарі разом з Вакарчуком. У сеті були замішані народні пісні, пару хітів ОЕ, видатний торс Вакарчука та навіть Небо над Дніпром, яку я востаннє памʼятаю ще на стадіонних концертах.
На наступний день пан Святослав уже в одязі кайфував від виступу Vivienne Mort.
Електронна сцена часто виглядала навіть активнішою й веселішою за основну, але на ній мені вдалося активно побути хіба що на сеті Katro Zauber, яка дуже потішила своїм саундом.
У лайнапу не було зрозумілої консистентності. Склалося враження, що обирали з тих, хто був доступний і хто збирає аудиторію. Трошки іронічним виглядало те, що два головних хедлайнери нового фестивалю — Святослав Вакарчук та Олег Скрипка. Ніби за 20 років нічого й не змінилося. Але й аудиторія збиралася під сценою уже коли починали грати артисти, що говорить про те, що хардкорних фанів особливо й не було.
За чим варто йти на «Вирій»
Я можу сказати, що «Вирій» багато в чому перевершив мої очікування. Ідея з дрескодом, яка мені здавалася надто претензійною, повністю виправдовує себе на локації фесту. На другий день я навіть втягнувся і розшукав вдома якісь старі аксесуари.
З погляду організації все було на дуже достойному рівні. Так, у перший день під кінець людей стало трошки забагато для потужностей фудкорту, але так буває на всіх фестивалях. Загалом же логістика була зручна й зрозуміла, в туалет стояти довше ніж 5 хвилин не доводилося, десь такий же таймінг йшов на придбання напоїв навіть у пікові моменти. Гурти починали хвилина у хвилину, нарікань на звук чи світло теж нуль. До того ж фестиваль з усіх сил намагався дотримуватися принципів безбарʼєрності, що насправді все важливіше й важливіше в умовах сучасної України.
Мрія кожного фестивалю — мати власну атмосферу. «Вирій» наближається до втілення швидше за всіх інших. Яскравим прикладом може слугувати те, що пара моїх друзів спеціально чекала цей фест, щоб одружитися на ньому (так, там була така опція).
«Вирій» — фестиваль, який дійсно дарує відчуття життя й переходу в якусь іншу, набагато кращу реальність, ніж та, в якій ми живемо. І робить це по-справжньому унікально.
Але цей концепт не може переходити межу закривання очей на те, що відбувається поза ним. Війна уже давно стала частиною нашого життя в тому чи іншому вигляді. Я впевнений, що можна знайти спосіб інтегрувати її навіть у вирій.
І чим краще це вдасться зробити, тим сильнішим стане фестиваль у майбутньому.
Читайте також: Повернення звичних фестивалів? Яким було Faine Misto 2026
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: