Повернення звичних фестивалів? Яким було Faine Misto 2026

Вже вчетверте фестиваль Faine Misto проходить у Львові, а ми — вчетверте приїжджаємо і нотуємо, як відбувається один з найбільших музичних фестивалів в Україні. Цьогоріч подія пройшла не на звичному за попередні три роки !FESTRepublic, а на території Арени Львів. Яким видався сам фестиваль — розберемося у матеріалі.

Фотозвіт з фестивалю дивіться в нашому Facebook.

В Україні лишилося два стабільних великих музичних фестивалі, які проходять з року в рік — власне, Faine Misto та Atlas Festival. Їх складно було не порівнювати між собою раніше, а зараз — і поготів. Тож саме тут варто зазначити, що Atlas сприймався завжди більш як міський фестиваль, тоді як Faine Misto — як класичний музичний фест, де ти максимально відриваєшся від свого звичного життя і кілька днів живеш та тусуєшся в польових умовах.

Таким я вперше застала фест у 2021 році на тернопільському іподромі. І до схожої атмосфери він прагне нині, з поправкою на необхідності воєнного часу. 

Договір локації з фестивальним вайбом

!FESTRepublic був гарною локацією для урбанізованої версії Faine Misto — цікава територія, яку можна інтегрувати у фестивальні активності, сцени в приміщеннях, що рятувало хай не від спеки, то хоч від сонця, та укриття, в якому розміщувалася сцена для молодих артистів.

Та й самі організатори на пресконференції розповідали, що третій рік підряд на одній локації розслабляє та відточує всі процеси. Все було б добре, але ходити по фестивалю, а не протискатися в натовпі, можна було хіба кілька годин після відкриття входу. Тому пошуки місця побільше були питанням часу. 

Арена Львів справді більша і несе інший виклик — зробити так, щоб територія працювала на фестиваль. Адже здебільшого це пуста бетонна площа з величезним стадіоном, який нависає над відвідувачами. Це зіграло в плюс, бо по обіді левова частка території фестивалю (хай і не та, де були сцени) переходила в тінь. Неабияка перевага, адже усі три дні складалося враження, що в сонця є персональний біф з кожним відвідувачем.

Допомогла фестивалю і інфраструктура Арени, розрахована на великі кількості людей — вбиралень було вдосталь, мені особисто жодного разу не довелося стояти в черзі навіть ввечері під час виступів хедлайнерів. Також на самій Арені розташувалася одна з преміумзон з чудовим оглядом на головну сцену, проте не дуже хорошим звуком з неї.

Проведення Faine Misto на території Арени не могло мені не нагадати фестиваль Belive, який проводився на території київського НСК «Олімпійський» у 2018 році. Тоді головним моїм враженням були не так артисти (ех, доковідно-воєнні лайнапи з закордонних зірок, які зараз здаються фантастикою), скільки можливість подосліджувати територію самого стадіону.

Я думала, що цьогоріч на Арені буде щось хоча б віддалено схоже, але ні — тут організатори намагалися робити все, щоб про величезну сіру споруду поряд можна було не звертати уваги. Зокрема на пресконференції нам розповідали, як вигадували для цього декорації.

Faine Misto — фестиваль, звісно, мультижанровий, але все ж має орієнтацію на важку сцену. Відповідно, багато уваги приділяється Dark Stage — і цього року вона значно більш придатна до слемів, ніж бетонна підлога !FESTRepublic, адже локація перемістилася назовні. Поле, пилюка, яка стоїть стовпом — все, як люблять фестивальники. Сюди ж у повному форматі повернулася Промзона з розтрощеними авто та навіть автобусом, який приїхав з Urban Stage (локації, де відбувалися змагання з брейку та інших видів вуличних культур).

Обовʼязковий фестивальний атрибут — наметове містечко. Воно нарешті інтегроване в територію фестивалю, а не в 15 хвилинах ходьби від нього, як було торік. Традиційне розташування наметового біля Dark Stage вкрай вдале: я впевнена, що купа людей провела своє Файне здебільшого на цих двох локаціях. Складно оцінити інфраструктуру наметового, не живши там, але що можна сказати точно — воно працює на міфологію Faine Misto.

Всередині для навігації територія поділена на 10 вулиць, чиї назви обиралися разом із фестивальною спільнотою. Внаслідок цього тепер можна гордо казати, що ти жив на вулиці Пивній, Героїв слему чи Сєльськой Драки. Саме ж наметове має імʼя Нільса Оранського — багаторічного учасника команди Файного міста та легенди фестивально-волонтерської тусовки, який долучився до лав ЗСУ і загинув під час виконання бойового завдання у Запорізькій області.

Загалом Faine Misto дуже багато уваги приділяє своїй спадщині, своїм людям та внутрішньому лору, розповідаючи історії та зберігаючи артефакти на локації Музею. Тут же є і меморіальна частина, присвячена членам команди, які долучилися до війська і загинули, захищаючи країну.

На цьому міфологія не закінчується — фестиваль ділиться на 8 районів зі своїми функціями, як-от Чайна Таун, Халі Галі чи Кембридж, та спонукає дослідити їх усі, пройшовши фестивальний квест та залишивши мітки в паспорті на купі локацій. Здавалося б, додаткова активність поміж виступами артистів, та купа людей щороку планує свої фестивальні дні так, щоб встигнути на всі локації, які працюють вдень.

Фестивальний день починається о десятій ранку з руханки та продовжується посвятою у Файні люди на головній сцені Пастором по відеозвʼязку, оскільки вже який рік він не може долучитися до фестивалю через службу. Інформація про ці та інші активності розміщена, як і завжди, у фестивальному паспорті.

Саме з таких елементів і складається фестивальна атмосфера — відчуття себе в іншій, небуденній реальності, окреме життя, в яке ти поринаєш на кілька днів і виносиш звідти купу вражень і знайомств. 

Кілька слів про музику

Хоч фестиваль і робить все, щоб людям було чим зайнятися цілий день окрім сцен, саме лайнапи є магнітом для людей. З року в рік українським фестивалям складно дивувати відвідувачів лайнапом, адже артистів, здатних якісно виступати, та приводити за собою людей, більше не стає. Навіть навпаки, меншає — адже до СОУ долучається все більше музикантів. 

Та здивувати відвідувачів вдалося, адже одним із хедлайнерів став Артем Пивоваров з метал-програмою. Для одних цей анонс став сюром — як так, один з найбільших наразі попартистів країни зіграє метал. Для інших — логічне продовження ранньої творчості Артема зокрема у харківському гурті Dance Party. Dance! Dance!, який свого часу був доволі відомим. Враженими лишилися усі, адже на сцені був повноцінний виступ з притаманною Артему сценографією, піротехнікою та взаємодією з публікою, але зі звуком, до якого більше звикла аудиторія Faine Misto. Окремий вау-ефект дало виконання пісні Хто я з Василем Прозоровим з гурту ТОЛ. 

Представники важкої сцени хвалять виступ за те, що він не просто «підкрутив гітари» у своїх хітах, а видав повноцінний сет адаптованого під жанр, який готувався пів року, використовував різні техніки екстрим вокалу та обрав вкласти гроші в те, що він щиро любить. Лунають також думки, що це було найкращим рівнем лайву, якого досягала українська важка сцена.

Проте є і критика, яка здебільшого стосується матеріалу, адже не всі оцінили те, як саме попхіти Пивоварова були адаптовані до важкого звучання. Так чи інакше, цей виступ або хейтять, або обожнюють, але байдужих в інфопросторі української музики він не залишив, ставши інфоприводом номер один з цьогорічного Faine Misto. 

Окрім Пивоварова на фестивалі зіграло ще близько 80 артистів, а окрім трьох головних сцен — Main, Dark i Light, функціонували ще й Underground stage, де щодня з 12:00 виступали молоді артисти, і Reggae Stage імені Макса Науменка, де здебільшого були діджей-сети електронних артистів. Я особисто починала кожен фестивальний день з Underground stage, і мене щоразу тішило, що сцена людна. Адже кейс Уляни дель Рей доводить, що часом різниця між виступами на андерграундній та головній сценах — виключно питання часу.

Загалом через відстані між сценами мені мало кого вдалося послухати довше, ніж кілька пісень, тому здебільшого про виступи артистів розкажуть враження моїх колег. Єдиний артист, чий сет я бачила повністю — Ship Her Son, який зібрав навколо себе супергурт з усіх (крім Паліндрома) учасників його альбому Саундтрек до порядку денного. Хоч виступ тривав всього 40 хвилин вдень, коли сонце намагалося засмажити людей під сценою, йому вдалося довести, що електронній сцені явно місце на Faine Misto. Єдине що прикро — одночасно на Dark Stage грав гурт sportcafe, другий артист у рейтингу моїх хотілок на цьогорічному фестивалі. Але що ж то за фестиваль без перетинів таймінгів.

Враження команди Лірум від цьогорічного фестивалю

Спершу — слово Олі Закревській, яка з фотокамерою в руках розділила моє фестивальне крашіння на лайві Ship Her Son:

«Через специфіку фестивалів, важко повністю бути на цілому виступі. Але з Ship Her Son не змогла інакше. Ще у бліці перед фестивалем Антон розповів, що планує зібрати всіх “покемонів” — свої фіти з альбому Саундтрек до порядку денного — на сцені, а значить до нього весь виступ підійматимуться то Євген Тимчик, то Антон Слєпаков (мій улюблений артист, до речі), то Дівуар, то Сашко Куц. Спойлер: Паліндром доєднатися до цього двіжа не зміг, так що доведеться Шиферсону робити ще один виступ і ще, поки не зберуться геть всі.

До речі, Слєпаков на фестивальній пресконференції розповідав, що на момент створення альбому Ship Her Son не планував розділяти з кимось сцену, лише вмикати їхні голоси. А воно ось як обернулося — тільки я вже вдруге бачила наживо цей фестиваль у фестивалі.

О, треба ж сказати про сам виступ! У мене в житті був (є?) улюблений гурт і часом я до сліз сумую за його виступами. Лайви Ship Her Son допомагають сумувати менше, навіть коли він сам. А оце коли ще й на сцену виходять друзі, то якось геть радісно. Тимчик порядно покричав прямо на мене зі сцени, Антон Слєпаков танцюючи та стрибаючи викинув в зал своє взуття, трек з Дівуаром просто засів мені в голову і тусується там аж досі, а наприкінці виступу Сашка Куца на сцені раптом опинилися всі, бігали, веселилися і кланялися. Таке щось душевне в цьому було, приємне. Що, погодьтеся, взагалі не метчиться з цим електроіндастріалом. Але можливо саме ці контрасти так вразили тих, хто прийшов на Ship Her Son вперше і не може зупинитися хвалити цей супергурт, якого не існує». 

Яна Ільків зберегла враження з багатьох виступів:

«АННА — трушний фестивальний виступ, який закінчили вау-ефектом у вигляді спаленої машини. Пилюку з носа я вимивала ще наступного дня. Тут одразу порада всім, хто планує проколоти септум перед фестивалем: зробіть це після. Поки він не зажив, фестивальна пилюка — не найприємніше, що може з вами статися.

Артем Пивоваров — ВАУ. Відвал усього. Тут моя аналітика закінчується, але кращого закінчення фестивалю я не уявляю.

Діти інженерів. Дуже рада знову бачити їх на сцені, бо скучила! Діти ростуть і наче дедалі впевненіше почуваються на сцені. За барабанщиком Павлом Сафоновим було особливо приємно спостерігати, його частіше виводили на екран (або я раніше не помічала) і дивитися, як він кайфує, було окремим задоволенням. Басист Сергій Пухов почав більше взаємодіяти з аудиторією, та й загалом між самими учасниками гурту стало більше взаємодії. Окреме дякую за Деталь Крихітки. Це було несподівано, але я в захваті, бо це пісня моєї юності.

Zwyntar перед Потягом на південь зробили хвилину мовчання. А на виступі Тінь Сонця всі стали на коліно, коли грала пісня на слова Юрія Руфа. Серед усього фестивального шуму, вайбу безтурботності і купи активностей ці два моменти мене особливо дуже приземлили  і зворушили до сліз.

За відгук на Уляну Дель Рей відповідальна Меланка (шестирічна донька Яни — прим. ред.), бо саме на цей концерт вона прийшла зі мною:

“Це не перший фестиваль на якому я була, було багато людей. Мені сподобалися концерти. Я була тільки на Уляні дель Рей, було класно. Мені тільки той робот не сподобався (Ship her son, — прим. ред), бо тіло вібрувало біля сцени і гучно. Наступного року хочу, щоб мама знову мене взяла. Все”».

На фестивалі було цьогоріч кілька закордонних гостей — німецький гурт Hämatom, який закривав Dark Stage в перший день, люксембурзький проєкт Rome, що вже не вперше навідується на Faine Misto, та гурт Katarsis, який став відомим завдяки тому, що представляв Литву на Євробаченні у 2025-му. Саме від Katarsis свої враження одержала Настя Денеж:

«Знайомство із хлопцями почалося не з виступу чи пресконференції, а з готелю “Супутник”, і легендарного номера 407. Я буквально виглядала так, ніби мені 10, у мене день народження, на який приїхали One Direction і подарували мені ляльку Барбі. Я витріщилася на Лукаса, Аланаса та Йокубаса і просто посміхалася. Але дякую Феді Ходакову, який узяв ініціативу у свої руки та буквально підвів мене знайомитися особисто. Третій день фестивалю став для мене найкращим. Все почалося з пресконференції, на якій я також втратила дар мови і сказала лише “thank u”, після того, як хлопці сфотографувалися зі мною. 

Під час самого виступу я плакала. Не від сенсу пісень, адже литовської мови я не знаю, а від емоцій, які мене переповнювали. Це був справжній катарсис, і я зараз не про назву гурту. Того ж дня хедлайнером виступав Артем Пивоваров з метал-програмою — що викликало в мене неабияку цікавість та інтерес. Але минув тиждень, а в голові — тільки Катарсис. І так, я вже взяла квитки на їхній концерт у Львові».

Марічка Максимець же захотіла виділити те, про що ми думаємо всією редакцією щоразу, як приїжджаємо на фестиваль:

«У редакції є внутряковий жарт, що Файне — це щорічний корпоратив Ліруму. Але з кожним роком цей жарт усе менше схожий на жарт.

Тому зараз буду трохи співати оди media team Файного Міста.

Квитки на всі три дні фестивалю — є. Доступ до фотопітів не тільки фотографам, а й журналістам — є. Проживання в готелі, сніданки, обіди й вечері — є. Та навіть безплатне пиво і водичка в пресцентрі — є.

Пресцентр! Місце, яке де-юре створене для роботи медіа, а де-факто туди йдуть після фрази: “Щось жарко і шумно, ходімо водички візьмемо і почілимо трошки”. Але мати на фестивалі місце, де можна сісти, зарядити техніку, попрацювати й просто хвилин десять побути не серед кількох тисяч людей, — це насправді неоціненно.

Наступного року пропоную ще видавати медійникам наліпочки на руку з номером телефону Наді чи Торі й написом: “Я загубився, поверніть мене мамі”.

Бо для медійників три дні Файного взагалі відчуваються як зміна в таборі. Ті самі люди, ті самі вожаті. Бачимося раз на рік, обіймаємося, а далі — три дні конкурсів цікавих, біганини від сцени до сцени, співів у трансфері дорогою до готелю після фестивалю й обіцянок обов’язково побачитися наступного року.

А потім сидиш десь на даху преміум-зони, слухаєш концерт, п’єш четвертий Red Bull за день і думаєш: “Оце робота кайф. Оце життя”».

Як «фестивальний фестиваль» вписується у воєнне сьогодення

Я обговорювала цьогорічне Faine Misto зі знайомими, які тут в середньому впʼяте, і ми доходили до висновку, що раніше фестивалям воєнного часу ми робили знижку у сприйнятті, зважаючи на безпекові обмеження воєнного часу. І якщо раніше це було «дякую, що ці події взагалі проводяться зараз, хай і не з тим розмахом, як до 2022 року». То цьогорічне Faine Misto справді багато в чому змогло повернути ту саму фестивальну атмосферу, за яку його й люблять.

Проте йому дуже сильно пощастило, що на тих вихідних вдень не було тривог. Укриття на території Арени Львів було заявлене, і команді медіа його показували на оглядовій екскурсії (я запізнилася туди, тому не бачила), проте воно розраховане лише на відвідувачів Main та Light Stage. Інші ж укриття поруч — у житлових будинках та в ТРЦ King Kross Leopolis, куди пішки йти понад 20 хвилин. 

Для цього підключалися різноманітні активності — від дружніх банок відвідувачів та організацій (ми теж мали свою дружню банку на 50 000, які закрили з вашою допомогою) до автограф-сесій за донати та батлу між сценами. Кожна сцена мала свою мету, і за донат можна було розмістити повідомлення на екрані. На честь досягнення донатної мети банкою Dark Stage підпалили одне з авто на Промзоні, тож виступ АННА був в прямому сенсі запальним.

Напередодні фестивалю ми за донат розіграли два триденні квитки на «Файне місто». Переможниця розіграшу Аня взяла із собою чоловіка та сина — і разом вони вирушили у файну сімейну пригоду. Каже, вражень назбирали дуже багато. Сама Аня не фанатка важкої сцени, тож найбільше бігала між Main Stage і Light Stage:

«Дуже рада можливості побувати на виконавцях, яких, певно, ніколи б і не зловила у своєму місті. Зловити Yuko і Діти інженерів наживо — ще той успіх! Це було дуже енергетично потужно. Несподівано сподобалася Shmiska наживо, чула її, але не слухала, але було настільки вокально чисто і щиро, не очікувала. Марина Круть, яка привезла ще й Пилипа Коляденка — вау! В захваті від Katarsis, в шоці як люди знають тексти їх пісень».

Список у Ані довгий! вона встигла послухати Onuka, Zwyntar, Zlypni, купити платівку Круть, якої вже немає у продажу, потримати лицарські обладунки, залізти на фестивальну гітару для фото й закупитися сувенірами на базарчику! Окремо хвалить застосунок фестивалю, у якому було зручно складати власний розклад, фудкорт і дитячу програму. 

«Неймовірно круто, що була дитяча програма, бо ми мали можливість поїхати, навіть попри те, що не було де залишити дитину. Команді аніматорів — окрема подяка, і взагалі величезна вдячність за цю дитячу зону. Короче, ми під враженнями. Дуже несподівано було виграти ці квитки, і неймовірно радісно!»

Мораль цієї історії проста: донаньте! Як мінімум — допомагаєте війську, як максимум — отримуєте ще й пригоду на додачу.

Збір ще триває і долучитися до «Звукового барʼєру» можна за посиланням. 

Також на території фестивалю було кілька локацій від різних служб АЗОВу — рекрутинговий центр, інтерактивний простір медичної служби, АЗОВ.ONE та інші організації, які також вигадували різні способи фандрейзингу — від обливання водою в спеку за донат до можливості покерувати роботизованими наземними комплексами. 

До речі, дітям ці активності явно зайшли — принаймні для доньки Яни вони стали одними із найяскравіших вражень: 

«Я була на зоні військових і керувала машиною! Було важко трошки. І ще там просто люди стояли і водичкою поливали, я до них бігала».

Допомагати треба не лише війську, але й тим, хто з нього повертається, зокрема, з пораненнями, тому цьогоріч значна увага була приділена питанням інклюзії — біля кожної сцени була спеціальна платформа для людей з інвалідністю. Та й загалом мені здається, що я ще ніде не бачила на подіях стільки людей з протезами чи на кріслах колісних, як на Faine Misto 2026 — навіть на попередніх «Файних».

Кілька слів наостанок

Минуле Faine Misto наш шеф Олексій Бондаренко назвав «днем бабака, куди хочеться повертатися знову і знову». Цього року фестивалю вдалося вирватися з цього кола і організатори вже роздивляються варіанти, як зробити наступний фестиваль ще кращим, зокрема і як перенести його у повністю «польові» локації.

Але є дещо, що, сподіваємося, не зміниться разом із локацією, — люди, серед яких хочеться бути. Наша Яна завжди любила Faine Misto передусім за фестивальників. 

«Це спільнота, в якій я почуваюся безпечно: люди тут дуже уважні одне до одного. Поки донька стояла буквально за кілька метрів від мене, до неї підходили й запитували, чи вона не загубилася, а стільки “вибачте, будь ласка” після випадкових зіткнень у натовпі я не знаю, чи чула десь іще. Для мене люди — це найважливіша частина Файногого».

Тож будемо спостерігати і з такою ж радістю планувати початок серпня проводити дуже файно.