Як я вперше за сім років потрапила на концерт Hurts

У 2010 році я вперше дізналася про британський гурт Hurts – побачила їх у списку Sound Of 2010 від BBC. Тоді у них не було багато пісень, а найбільшим хітом була Wonderful Life. Того ж року вони випустили спільну пісню з Кайлі Міноуг, потрапили у список найкращих релізів року за версією NME. Окрім того вже у 2011 році ведучий Грем Нортон запросив їх у своє шоу і вони виступили на Гластонбері.

Того ж 2011-го Hurts вперше приїхали в Україну і я вперше на них не потрапила. При чому двічі за рік. У 2013 році Hurts випустили другий альбом і вдруге зібрали Палац Спорту. І мене там, звісно ж, не було.

У 2015 році вийшов перший невдалий в моїх очах альбом Surrender. З усієї платівки мені сподобались дві пісні. І ті з натяжкою. Тим не менш, я дивилася їхній виступ на українському «X-фактор» та перший кліп, знятий в Україні, і обіцяла собі, що наступного разу обов’язково потраплю на концерт. У 2016 у мене було одразу дві нагоди – Stereo Plaza та фестиваль UPark. І знову не вийшло.

Цього вересня вийшов четвертий лонгплей Desire, на який гіганти Rolling Stones, NME та Pitchfork взагалі не звернули увагу, а ті критики, які все ж щось написали, в один голос заявили про провал британців. І я можу їх зрозуміти, адже від тих Hurts, яких я полюбила в 2010, лишився лише голос Тео. Проте на концерт 24 листопада в рамках туру на підтримку Desire я таки потрапила. Вперше.

О 18:40 я чую у натовпі – «Stereo Plaza замінована». Досвід підказує, що чекати на виступ доведеться пару-трійку годин. Натовп (слово вжито максимально коректно, адже у клубі можна вмістити понад шість тисяч людей, а на концерті був солдаут) нікуди не рухався. У цій ситуації найгірше себе поводила охорона – нехай їхні спроби розрядити ситуацію веселили, але значно більше хотілось почути хоч якусь корисну інформацію. Зрештою за сорок хвилин охоронці кудись пішли та єдиним джерелом інформації став Facebook.

Звинувачувати організаторів у ситуації немає ніякого сенсу. Не в їхніх силах було вплинути на перевірку приміщення на загрозу замінування. Вони так само як і всі чекали на холоді дві з половиною години. І, підозрюю, отримували ті ж самі туманні обіцянки, що «от ще кінологи пройдуть і точно пускаємо». Агресія людей несправедливо перейшла саме на GAS concert – хтось вимагав переносу концерту, хтось вимагав відшкодувати збитки, хтось придумував страшенні теорії змови. Єдина претензія, яка теоретично може бути до усієї команди оргів – це недостатнє інформування. (Організатори та піарники GAS Concert регулярно писали пости та коментарі в Facebook під час очікування – прим.ред)

О 21:20 нарешті почався запуск в зал і ще за годину Hurts вийшли на сцену. Концерт, якого я чекала сім років, почався. На жаль, без виступу спеціального гостя – гурту [O]. Розігрів довелося відмінити.

«Концерт Hurts був чудовий. Головне, що всі ми живі і здорові. А те, що ми не виступили – авжеж ми засмутилися, не кожен день випадає така можливість.

Уявляю, що пережили організатори і самі Hurts, не кажучи вже про слухачів, які чекали на холоді. Сподіваюсь, враження від концерту для тих, хто все ж потрапив, переважать всі негативні моменти вечору», – гурт [O].

Я вже зазначала вище, що два останні лонгплеї Hurts мені не сподобались. Вони здались мені невдалою спробою напихати альбом потенційними саундтреками до фільмів і піснями з заявкою на хітовість, а в результаті втратили у щирості. На концерті цього контрасту не відчувалось. Через те, що настрій усієї музики британців приблизно однаковий, то і на живому виступі я не особливо розрізняла із якого альбому та чи інша пісня.

Тео кілька разів признавався у любові до української публіки, згадував попередні концерти і зйомки кліпів в Україні. Він стрибав по сцені, пафосно закидував над головою мікрофонну стійку, кидав захопленим прихильникам квіти, заохочував зал співати разом з ним. Живий бенд і майже госпельний бек-вокал, неймовірне світлове шоу. Це все було зроблено якісно і добре, але мене досі не лишає відчуття, що під час акустичного блоку, на пісні Somebody to Die For я плакала не від шоу, а тому що розуміла, що потрапила на них запізно.

Це можна порівняти з відчуттям, коли твоя улюблена команда забиває свій найвідповідальніший гол, а ти вже роки три як перестав дивитись футбол. Проблема у тому, що відвідувати деякі концерти, читати певні книги і дивитись певні фільми потрібно вчасно, тоді, коли вони ще можуть резонувати з тобою і викликати правильні емоції. Бо якщо перечекати, то ти вже стаєш людиною, яка може оцінити технічну частину, але не знає, що відбувалось на рівні настроєвому. Але в цьому нема жодної вини гурту на сцені, до їхнього виступу нема жодних претензій.

У підсумку хочеться сказати, що Hurts – професіонали своєї справи. На харизмі їх фронтмена та злагодженості музикантів, вони б могли виїжджати і без крутого світла, декорацій і бек-вокалу. Особливо з тією любов’ю, з якою їх приймає наша публіка. Якщо ви, так само як і я, вже багато років хочете почути їх наживо, то воно того варте. А я впевнена, що такий ще з’явиться. В України та Hurts, схоже, взаємна любов, яку не змогло остудити навіть 2-годинне очікування на холоді.

UPD: коментар організаторів GAS Concert:

Фото: Oli Zitch