7 найкращих українських альбомів березня

Другий місяць поспіль виходить достатньо цікавих українських альбомів, щоб назбиралося на окремий текст. Через певну плутанину з датами, до цього матеріалу увійшли два альбоми, які вийшли ще в лютому, але ми сподіваємося, що наш читач пробачить нас за це.

Лінія Маннергейма — Де твоя Лінія?

Оркестр Че нещодавно перейшов у статус замороженого проекту. Жадан і Собаки встигли виступити ледь не на всіх українських фестивалях і потребують відпочинку. У таке “міжсезоння” харків’яни Олег та Сергій об’єднали зусилля та випустили шість цілком нових треків.

Загалом, голосу Каданова на альбомі майже немає, окрім останнього треку Навчи, який виконує лише Олег. Удвох Жадан і Каданов звучать на заголовному треці Де твоя лінія?. Про його схожість зі Свободой Ленинграда я вже писав, але це не відміняє того, що трек вийшов вдалий. Сильний, напористий, по-хорошому харківський. Глоси Каданова і Жадана прекрасно поєднуються.

Придбати квитки на презентацію альбома Де твоя Лінія? 14 квітня у Mezzanine

Від Олега альбому дістався загальний саунд, від Сергія – вірші, які добре знайомі постійним відвідувачам його поетичних вечорів (особливо Південно-Західна та Їй 15). Якщо шукати схожості з попередніми проектами, то загалом пісні Лінії Маннергейма нагадують трек Листопад з останньої платівки “Собак”. Тільки без важких гітар у приспіві і наростаючої кульмінації. “Лінія” спокійніша, меланхолійна. Треки написані з сумом і легкою сатиричною посмішкою.

За гітарні партії відповідає Євген Турчинов, відомий по роботі в “Собаках”. За ударні та продюсування – всюдисущий Дмитро Зінченко, барабанщик, який зараз грає зі Stoned Jesus, а до цього встиг пограти ледь не з усіма відомими харківськими гуртами, включаючи Оркестр Че.

На виході маємо прекрасний альбом у жанрі Spoken Word. Жанрі, який майже відсутній в українському музичному ландшафті. Тут немає кітчу “Собак” та напруги Оркестра Че. Зате є прекрасні тексти та фірмова “каданівська” атмосфера. Для шанувальників харків’ян Де твоя лінія? – цінний подарунок.

8/10

Sleep In Heads — On the Air

Украинская тяжелая сцена живет своей жизнью. Для тех, кто за ней особо не следит (читай – не подписан на neformat и отдельные страницы групп на bandcamp), понять, что там происходит – довольно сложно. Sleep In Heads вряд ли мелькали в вашей ленте Facebook и Instagram, а название не сложно забыть на следующий день.

Судя по звучанию дебютного EP, эта группа готова прочно закрепиться в нише отечественного прог-рока с вектором на Запад. Саунд-продюсером альбома выступил Никита Юдин из пост-роковой команды Way Station. On The Air – это шесть размашистых треков с акцентом на инструментальное наполнение со вкраплениями женского вокала. Это прог, который должен “зайти” ценителям жанра, но при этом достаточно свежий и уверенный, чтобы заставить вслушиваться тех, кто не в теме.

7/10

OmodadaGee — Treriy

Лесику Омодаді вдається робити ледь не найкраще інді в країні. Він – один з учасників гурту Tik Tu, самобутній саунд-продюсер та учасник дуету Omodada Gee.

Новий EP – доказ того, що мова в інді-музиці відіграє вторинне значення, якщо автори мають тонке чуття музики. Навіть не помічаєш як українська змінюється англійською та навпаки. Хоча насправді тут лише один англомовний трек – Stay In Line – при прослуховуванні не виникає горезвісного враження “а, це наші робили…”.

Tretiy  – актуальній інді-поп/інді-фолк західного штибу. У Omodada Gee є свій колорит, який вони дбайливо протягують крізь усю платівку, при цьому намагаючись робити треки якомога більш різнобарвними. І їм це вдається. Один з найбільш спокійних, чесних та красивих альбомів цього року so far.

8/10

Jonathan Livingston — Під зеленими осокорами

лейбл Masterskaya здивував релізом, який абсолютно не схожий на музику їх інших артистів. Львівський гурт Jonathan Livingston заколисує своєю майже верленівською лірикою, нагадуючи акустичну версію ісландського гурту Карен Енн та Барді Йоханнссона Lady and Bird.

З дебютного треку Колискова, що не увійшов до міні-альбому і до цих трьох треків дует розповідає єдину історію розлуки, яка просякнена мотивом сну. Слухач отримує меланхолійний інді-рок, не схожий на своїх українських колег.

Міні-альбом ще далекий до поняття «ідеальний», а хлопцям ще доведеться пошукати своє місце під сонцем. Але цей реліз не викликає бажання критикувати. Будь-який зайвий коментар лише зруйнує магію, якою володіє гурт. Наша задача зараз – слухати і не заважати.

8/10

Bluesbreaker — Palais Ideal

Один з найстаріших хардкор-гуртів України, Bluesbreaker, після чотирирічного мовчання, повернувся з новим міні-альбомом Palais Ideal. Всі шість треків, за задумом музикантів, вторять метафоричному меседжеві автора Ідеального палацу Фердінанда Шеваля. Супротив популярному поняттю успішності, намагання створювати мистецтво заради самого мистецтва.

На відміну від Шеваля, Palais Ideal – не монументальна робота. У неї нема такого розмаху, як у повноформатного альбому S/T 2014 року. Утім, на новому релізі Bluesbreaker створюють виважене та цілісне полотно. Музикантам вдалось відійти від прямолінійного хардкор-панку минулих років — вони додали пост-хардкор в аранжування та зробили Palais Ideal більш мелодійним (найяскравіше на Marble). При цьому “тяжкість” в музичному концепті Bluesbreaker аніскільки не втратилась.

Звучання нової платівки щільніше, потужніше за все, що гурт робив раніше. З піснями, які не виходять за трихвилинний формат, київський септет не біжить за оригінальністю, складністю ритмів та музичних структур. Але наполегливість у своєму баченні та чітко поданий концепт роблять Palais Ideal одним із кращих українських релізів березня. Та, найголовніше, — кращим релізом самих Bluesbreaker.

7/10

Banned Society — Candy

Проект дніпровського музиканта та продюсера Діми Мальцева, banned society, менше ніж за рік пройшов шлях від bedroom-записів та лоуфая до одного з найцікавіших українських електронних релізів початку 2018. Дебютний міні-альбом 250d, 2000h (2017) був несміливою пробою пера та не до кінця оформленим концептом. Занадто фоновим, занадто беземоційним.

Повноформат Candy — колаборація не тільки на рівні залучення виконавців з сусідніх країн (Marzena Slowik, наприклад, живе у Польщі), але й стилістичний мікс з різножанрових елементів, несподіваного аранжування та напрочуд вдалого продакшна.

Від leftfield хіп-хопу на 10 cents fantasy з меланхолічним флоу Casey Sherman, до синтової електроніки на triple princessé (feat. Monotone). Від тріп-хопу на royal club до клаудрепу на tennis court (feat. turbo D). Діма Мальцев створює урбаністичні замальовки, немов усаджує слухача в пасажирське крісло авто та провозить його кварталами та історіями. Candy — саундтрек повсякденності, який задає їй свою палітру кольорів. І в цьому його найбільша цінність.

8/10

The Room Without Sun — One More Time With Feelings

Чи впливає ландшафт на музику? Чи можливо отримати нове звучання змінивши геотег? Приклад українського музиканта з псевдонімом Frank Flaymond доводить — можливо. І так, впливає.

За останні сім років Frank перетворив свій аматорський проект pain lump на The Room Without Sun, переїхав з Києва у Лондон, а потім — у Берлін. Незмінною лишилася любов Френка до пост-панку та DIY-підхід. У березні вийшов перший повноформатний реліз One More Time With Feeling.

Німецький саунд відчувається і в аранжуванні, і в подачі. Перші ж композиції виривають з пам’яті гурт Diego. Незважаючи на очевидну еволюцію, The Room Without Sun все ще стилістично нагадує всіх апологетів пост-панку 80-х та інді-року 00-х. Референси розкидані по всьому альбомові. І в гітарних рифах Starlight, які нагадують The Cure. І в ньювейві Paradise. І «інтерполівських» гармоніях Shame. Але навіть за браком аутентичності, One More Time With Feelings не звучить як сліпе копіювання. Ці стилістичні позичання — інструмент для The Room Without Sun, мова донесення месседжу.

Загалом, One More Time With Feelings став найбільш різноплановим альбомом в дискографії музиканта, повноцінною історією музичної подорожі проекту від української сцени до Берліна.

7/10

Текст:
Лінія Маннергейма, Sleep In Heads, OmodadaGee — Олексій Бондаренко
Bluesbreaker, Banned Society, The Room Without Sun — Артем Рісухін
Jonathan Livingston — Катерина Ятель