Андрій Собич — житомирський музикант та автор YouTube-проєкту “100 тижнів до рок-зірки”. Блог артиста закінчився на 56-му тижні, нині ж автор приймає замовлення на маринований буряк, печериці, перепелині яйця та малосольний оселедець. Ми зацікавились кар’єрним переходом від рок-музиканта до кулінара та вирішили дізнатися його історію.
Чому ви обрали для старту свого музичного проєкту такий формат? Наскільки я знаю, це ваш перший суто музичний проєкт, до цього була робота у прокаті.
Гурти вже були, коли я навчався у школі та університеті. Потім понад 10 років я взагалі не брав до рук інструменту. Тоді в моєму житті з’явився звукопрокат, я займався організацією концертів. Врешті вирішив зробити для себе чітку систему: поставити дедлайни, щоб з’явилась відповідальність не лише перед собою, а й перед глядачами. Це не просто пости у соціальних мережах. Це для того, щоб люди бачили, що взагалі щось відбувається з моєю музичною діяльністю. Знаючи себе, можу сказати, що інакше б у мене не вийшло.
Ви дійшли до 56-го тижня. Чи дав цей музичний блог профіт вашому гурту? Чи це допомогло у промоції?
Звичайно. Через мій, так би мовити, “щоденник” нас запрошували виступати. Ще один інструмент піару гурту. Але найбільша проблема була з музикантами, мало хто ставився до проєкту відповідально. Не хочу казати, що це прямо бізнес, справа життя. Музиканти не відчували якоїсь відповідальності перед слухачем. Часто бувало так, що від нас йшли вокалісти прямо перед концертом.
У вашому проєкті була дуже велика “текучка” музикантів. У своїх інтерв’ю ви десь казали, що змінилося 17 за час проєкту.
Зараз уже 19 (сміється).
Це було через специфіку проєкту “100 тижнів до рок-зірки”, чи серйозні музиканти — загальна проблема музичної сцени Житомира?
Відповідальність я вважаю найбільшою проблемою не лише житомирських, а усіх музикантів, з ким я мав творчу взаємодію. Не знаю, чи це так скрізь, проте я вважаю, що молодь зараз досить апатична. Багато хто думає, що зробив два рефрени, три хуки — і завтра вже прокинешся зіркою та збиратимеш стадіони.
По-перше, це важка праця. Потрібно постійно розвивати свої скіли, вникати в те, що відбувається навколо. Врешті слухати актуальну музику, яка збирає мільярди на Youtube. Мало хто це зараз робить серед рок-музикантів.
Складно займатися музикою одному, без гурту. Це як футбол. Голкіпер не зможе самотужки виграти матч, коли проти нього гратиме 11 футболістів. Має бути команда з чітко визначеними ролями, де кожен професійно виконує свої обов’язки. Думаю, це найголовніша проблема того, чому в нас було так багато музикантів, проте так мало записаного матеріалу.
Значна частина вашого шляху припала на час пандемії. В усьому світі були проблеми з тим, щоб якось записати музику та виступати. Як карантини вплинули на “100 тижнів до рок-зірки”?
Креативна індустрія постраждала в першу чергу від заборон. Постраждали не лише музиканти, а й техніки, світловики, звукорежисери. Навіть директори районних Палаців Культури. Це дуже велика кількість людей в Україні.
Звісно, це вплинуло на весь світ. Зараз у гуртів рівня Foo Fighters скасовуються та переносяться концерти. Нічого не лишається, окрім як писати щось нове у студії. Хоча цей матеріал створюється не для того, щоб музиканти кайфували від цього. Він створюється для слухача.
Зараз нема концертів та фестивалів, музикант не відчуває фідбеку. Музика створюється в нікуди, це як секс онлайн.
Щодо конкретно вашого гурту “Пандора”. Що ви робили до карантину та як все змінилося після?
Від нас йшли музиканти, з якими ми записували матеріал. Це було важким ударом. Музика вже була на стадії зведення, Пандора ось-ось мала випускати сингли. Ми збиралися до релізу знімати якесь відео. Проте доводилось шукати нових вокалістів, записувати з ними вокал, знімати відео, вирізати шматки з попередніми людьми. На перших тижнях розписував на великих листах цілі, планував, що умовно за рік я маю вийти на такий-то рівень. Але прийшов ковід і в одну мить це все зникло. Я не знаю, що далі робити, як розвивати гурт.
Ба більше, це вплинуло на моє особисте життя. Я залишився без основного місця роботи, оскільки звукопрокат зупинився. Потім ще й серйозно захворів, випав на місяць з життя. Потім ще місяці три приходив до тями. Здається, я й досі відходжу від того. Проте з’являються якісь немузичні захоплення. Банально, щоб з глузду не з’їхати. Мені, наприклад, дуже подобається кулінарія. Це як творчість, рятувало в певні моменти.
Ви писали, що дізнались про проєкт після посту Сергія Кейна про бурячки. Після посту з’явилось багато людей, які підтримали словом, творчими порадами. Зараз з’явились інтерв’ю, де можна розказати про цю затію. Тепер є якісь сили, щоб добити проєкт до кінця. Сподіваюсь, наступного тижня буде новий випуск “100 тижнів до рок-зірки”. Майже готові 4 пісні, де я вирішив і співати, і танцювати, і грати (сміється). Не знаю, наскільки якісно в мене вийде вокал, проте я йду до того, щоб не залежати від когось зі сторони, а створювати музику. Тому я сподіваюсь, що все ж проєкт дійде не просто до кінця, а й щось з цього вийде.
На цю мить вдалось досягти якихось цілей з перших відео?
Так, звісно. Як мінімум, я почав знову займатись музикою, не уявляю без цього своє життя нині. Роки півтора тому я не міг навіть уявити, що досягну такого у своєму музичному розвитку. Музика — складна річ. Туди потрібно щоденно копати, там цілий космос.
Не пам’ятаю, яку ціль у переглядах я собі ставив на початку (50.000 — прим. ред.), проте деякі демо, уривки пісень, кліп на демоверсію (яку ми доробимо та випустимо синглом) набирали якісь перегляди.
В плані поставлених фінансових цілей зараз мінус близько 500 доларів. А я ж планував з цього щось заробити (1000 доларів — прим. ред.). В нас не було сольних концертів, та нас запрошували грати якісь маленькі сети на солянки, де не виходило виступити повноцінно. Проте є ще 40 з гаком тижнів, щоб це зробити. Тим більше завдяки “бурячку” з’явились сили.
Розкажіть про житомирський музичний контекст. Що у вас з локаціями для виступів, чи ходить публіка на локальні концерти, як це все відбувається? Може, були якісь випадки з прокатної діяльності.
Взагалі, в Житомирі, як і у всій Україні, думаю, популярністю користуються кавер-гурти, що грають популярні пісні.
Тобто, люди приходять саме на концерт до цього гурту, чи вони виступають на фоні в пабах?
По-різному. В нас зазвичай великими літерами на афіші пишуть, наприклад, “Ария”, а внизу дрібним шрифтом вже хто виступає з їх піснями. Люди в першу чергу йдуть слухати умовну “Арию”. В Житомирі у нас невеликі заклади, туди приходить 100-120 людей. Є кілька залів, де можна зібрати до 1000 людей, проте стільки людей там можуть зібрати лише гурти “першого ешелону”. Наприклад, Бумбокс, Друга Ріка, Pianoбой. На гурти “попростіше” стільки людей не прийде навіть задарма.
Я спілкуюсь з музикантами з різних українських міст, там плюс-мінус така ж ситуація. Зараз у нас масових заходів нема, бо ми в червоній зоні. Здається, вже пів року з неї не виходимо. Раніше в нас була нормальна тусовка, були концерти. Проводились фестивалі-конкурси, “солянки”, оупен-ейри.
Дуже класно, що наше управління у справах молоді та спорту та міське управління культури підтримують молодих музикантів. Їм дають виступити на різних міських святах. Так можна себе показати, відчути, як воно, виступати на сцені, коли перед тобою стоїть понад 500 людей. Житомир у цьому плані класно розвивається, але це запуститься в повну силу після зняття обмежень.
Що ви винесли для себе за цей рік музичної діяльності. Чи була реальна ваша початкова мета із сьогоднішньої точки зору?
Якщо ти хочеш досягти результатів у певній справі, треба займатись нею вдень і вночі, жити цим. Умовно, на першому місці сім’я, а на другому — справа, якою гориш. Так і з музикою. Якщо на першому місці сім’я, на другому робота, на третьому ще щось, а музика десь там як хобі, то звісно, з цього нічого не вийде. Тоді це як риболовля. Там нема значення, зловив рибу чи ні, головне — провести так час і відпочити.
Щодо мети, звісно, що це починалось із мрії. Ця мрія досі в мені живе. Проте мета, задачі, цілі змінюються. Зараз зроблено лише умовні 10 сантиметрів на стометрівці, треба ж дійти до фінішу.
Ваш перехід до кулінарії був доволі плавним. Спочатку з’явилось кілька кулінарних відео на основному каналі “100 тижнів до рок-зірки”. Згодом ви зробили цілу кулінарну передачу “Буде смачно з Андрієм Собичем”. Блог пов’язаний з музичною діяльністю, чи це абсолютно новий вектор розвитку?
Шоу “Буде смачно з Андрієм Собичем” з’явилось на карантині, ми відзняли багато випусків, проте виклали лиш кілька. Там ми готуємо їжу з локально відомими людьми, які залишають свій слід в історії Житомира. Це більш такий формат інтерв’ю, аніж суто кулінарний блог. Звісно, це пов’язано з музикою. Там було багато популярних музикантів родом з Житомира. Наприклад, ми готували солянку з басистом Другої ріки, Андрієм Лавриненко. Воно завжди десь поруч, одне ціле з творчістю.
І останнє питання від нашого головного редактора. Чому саме бурячки, як їх маринувати, з чим подавати?
Можу навіть скинути рецепт, щоб нічого не переплутати. Зазвичай я робив малосольного оселедця. І буряк був як доповнення. Це йде комплектом, оселедець, маринована цибулька та буряк. Нині маринування — одне із занять, які допомагають банально не спитись і не з’їхати з глузду на карантині. Паралельно шукаю інші підробітки, оскільки з прокатом в червоній зоні не дуже.
Читайте також: Powder Echo — по-юнацьки наївний дрім-поп із Запоріжжя
Розповiсти друзям
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: