Що таке «вусатий фанк» та в чому його ексклюзивність

24 червня в український прокат виходить фільм Олександра Ковша та Віталія Бардецького “Вусатий фанк”, у якому зібрані архівні матеріали та ідентифіковано новий жанр в українській музиці. Напередодні прем’єри Дмитро Кузубов розповідає, що ж це за жанр, а також хто були його найяскравішими представниками.

---

«Вусатий фанк» — феномен української музики кінця 60-х-середини 70-х. Унікальний період, коли українська музична традиція з одного боку максимально синхронізувалась зі світовими трендами, а з іншого — помножила їх на свою самобутність.

Розбираємося, звідки в радянській Україні з’явився жанр, притаманний перш за все афроамериканським музикантам, в чому особливості «фанку з вусами» та як врешті склалася його доля.

Передумови виникнення

В історії української музики траплялось не так багато періодів, коли вона була співзвучною зі світовим контекстом. Один із них — кінець 60-х-середина 70-х. Саме тоді з’явилася музика, яку сьогодні ми називаємо «вусатий фанк».

Визначення «вусатий фанк» є сучасним і пов’язано із зовнішністю музикантів тих часів. Якщо погуглити фотографії провідних гуртів жанру, можна побачити, що, наприклад, 100% учасників «Кобзи» — одного з найяскравіших його представників — носили вуса. Те саме стосувалося й більшості інших музикантів того періоду.

Феномен «вусатого фанку» полягає в тому, що в епоху брежнєвського «застою» та інформаційного вакууму музикантам радянської України якимось чином вдалося підхопити світові тренди тих часів і реінтерпретувати їх у власному автентичному ключі. 

Не виключено, що популяризувала модний саунд невелика кількість музичних ентузіастів, яка добре зналась на західній музиці й мала, на що орієнтуватись. Водночас, таке звучання могло виникнути й суто інтуїтивно. 

У ті часи подібні історії траплялись і в інших країнах. Наприклад, у фавелах Ріо-де-Жанейро на початку 70-х з’явився байле-фанк, який є гібридом традиційної бразильської музики та американського фанку. Почути його відголоси можна і в сучасній електроніці — наприклад, в тогорічному EP сайд-проєкту Ніколаса Джара Against All Logic.

У Туреччині у другій половині 60-х почав розвивався «анатолійський рок». Його представники поєднували канонічний тогочасний рок, на кшталт The Rolling Stones і Led Zeppelin, із традиційним турецьким фолком. Також, паралельно із країнами Заходу, там розвивався психоделічний рок. 

Такий бум на локальні музичні революції пов’язаний і зі соціальною складовою. Наприклад, у Західній Німеччині наприкінці 60-х з’явилось те, що згодом отримує назву краутрок. Учасники гуртів, що стояли біля його джерел (Can, Amon Düül II, Faust тощо), представляли перше повоєнне покоління. Вони прагнули якомога більше дистанціюватись від своїх батьків, не повторювати їхніх помилок, пропагандувати інші цінності та створювати щось принципово нове. У тому числі в музиці.

У СРСР після смерті Сталіна і початку «відлиги» молодь теж прагнула хоч якихось змін. У той час у радянському музичному мейнстримі панувала естрада зі смаком салонного джазу, що домінував ще з 20-х. Утім, багаторічні культурні традиції Західної України сприяли розвитку більш самобутньої сцени. 

Будь-яка музика, народжена в Карпатах, є синкопованою [акцент зміщується з сильної або відносно сильної частки такту на слабку — прим.] і має багато ритмічного повітря. Тож фанк гармонійно ліг в її основу.

«Вусатий» розквіт 

Наприкінці 60-х-початку 70-х по всій Україні виникають сотні ансамблів, що грають «вусатий фанк». Серед них — «Смерічка», «Кобза», «Березень», «Дзвони», «Водограй», «Мрія», «Світязь», «Жива Вода», «Беркут», «Візерунки Шляхів», «Музики» та багато інших. 

Подекуди гурти утворювались у зовсім маленьких містах. Наприклад, один із провідних ансамблів жанру «Смерічка» з’явився в 1966 році у Будинку культури Вижниці — мальовничому містечку в Чернівецькій області, за 70 кілометрів від обласного центру. 

Вижниця є справжнім «мікрополісом», в якому зустрілися багато етнічних та культурних впливів. У різні часи місто перебувало під владою Османської імперії, Молдавського князівства, Австрії (а потім — Австро-Угорщини) та Румунії. А наприкінці XIX століття ще й було центром розвитку хасидизму. Тут народився відомий польський художник Юліуш Косак, бували Іван Франко і Леся Українка. Таке національно-культурне розмаїття ймовірно вплинуло і на світогляд учасників «Смерічки» та музику, що вони грали — еклектичний «вусатий фанк».

На початку 70-х «Смерічка» зробила популярною одну з найвідоміших на сьогодні українських пісень — «Червону руту» Володимира Івасюка. 

Композиція дала назву однойменному телефільму за участю Софії Ротару. До речі, частина репертуару Ротару тих часів, попри відсутність вусів, також цілком відповідає формі та змісту «вусатого фанку».

За вісім років після «Смерічки», у 1974-му, в іншій частині радянської України,  в Дніпропетровську (нині — Дніпрі) у місцевій філармонії був створений ВІА «Водограй». За два роки побачила світ дебютна платівка колективу. 

Перша її частина є фірмовим «вусатим фанком», який поєднує як власне прозахідні фанк, соул і прогресив-рок (наприклад, композиція «Незване моє кохання» за настроєм чимось нагадує один з найвідоміших треків Roxy Music «If There Is Something», що вийшов чотирма роками раніше), так і суто українську пісенну традицію. 

Водночас друга половина більш схожа на класичну радянську естраду тих часів і навіть містить варіацію на тему «Голубой вагон» з мультфільму «Чєбурашка». 

У тому ж 1974-му в Києві виник ще один знаковий вокально-інструментальний ансамбль «вусатого фанку» «Візерунки Шляхів». У зв’язку з тим, що радянські ВІА мали підпорядковуватись державним організаціям, гурт офіційно належав Київпасавтотрансу і мав тематичну назву. 

Єдина платівка ансамблю, яку в 1976-му випустила фірма «Мелодія», як і у випадку з ВІА «Водограй», є дуже неоднорідною. На першій частині гурт виконує «ідеологічно правильні» композиції на кшталт «Песни о Щорсе» російською зі строками «Щорс идет под знаменем, красный командир». А на другій — віртуозно накладає українські народні пісні на прозахідні соул- та фанк-аранжування. 

Справжньою перлиною платівки є композиція «Коло млина калина», що звучить так, ніби її виконує Король афробіту Fela Kuti, надихнувшись карпатськими вершинами та полонинами.

Забуття та відродження

На жаль, попри свій величезний потенціал, «вусатий фанк» реалізував себе дуже скромно. А у 80-90-х, із розвитком на фоні Перебудови та розпаду СРСР інших музичних жанрів, взагалі канув в тотальне забуття.

Утім, нещодавно музичні дигери почали відроджувати давно забутий вусатий фанк. Один з найяскравіших прикладів — діджей та саундпродюсер С.J. Plus (Євген Розінський) з Одеси, який дає нове життя композиціям ансамблів «Візерунки Шляхів», «Кобза», «Водограй», «Смерiчка», «Арнiка», «Ватра» та інших. 

Незабаром побачить світ документальний фільм «Вусатий фанк» режисера Олександра Ковша. У стрічці, що прагне розкрити феномен цього жанру та привернути до нього увагу широкого загалу, використані, зокрема, тематичні відео з архівів СБУ, що досі не були оприлюднені. 

Автор ідеї та сценарію — відомий київській продюсер, діджей, колишній менеджер «Скрябіна» та «Океану Ельзи» Віталій Бардецький, який є ще одним пропагандистом «вусатого фанку» — вважає, що фільм має стати «стартовим пунктом для людей, щоб почати заглиблюватись в цьому жанрі». 

Прем’єра «Вусатого фанку» мала відбутись у березні 2020 року. Втім, через пандемію коронавірусу чекала понад рік. В українському прокаті фільм стартує 24 червня. Покази відбудуться в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпрі, Житомирі, Полтаві, Хмельницькому, Чернігові і Сумах. Квитки можна придбати тут.

Напередодні також відбудеться серія спеціальних показів: 19 червня — Львів, «Планета Кіно»; 23 червня — Одеса, «Зелений театр»; 21 червня та 27 червня — Київ, «КІНО42» та «Жовтень» відповідно.

Автор тексту — Дмитро Кузубов

Читайте також: Тонка випустила ЕР «Плач», де переосмислює Вінграновського та розповідає про київських відьом