Найобережніший текст про жінок, які пережили насилля. Рецензія на «Гіркі апельсини»

Спеціально для LiRoom книжкова критикиня Ганна Улюра зробила огляд п’яти книжок, які увійшли до короткого списку та претендують на звання найкращої книжки 2022 року за версією BBC.

• Читайте інші огляди у нашому проєкті за посиланням.

Схоже на закоханість з першого погляду: захоплення, зачарування, ейфорія — придивився уважніше і от уже: охолодження, розчарування, легкий сором за нестриманість. Герої Манченко — українці на Сицилії, з новели в новелу вони впливають на життя один одного (часто не знаючи про це). І вони таки шалено закохані — у той острів. І таки мусить от-от настати незручність від сили їхнього почуття до землі, не такої вже й ласкавої до чужинців. Перший рік ти Сицилію любиш. За рік — уже любиш і ненавидиш. Так розказує героїня, яка живе на острові уже чотири роки.   

Події «Гірких апельсинів» розгортаються на західному узбережжі Сицилії: в Палермо, в містечку Портамаре («брама у море») та на Ізолі («острові жінок»). Між цими локаціями і різними новелами курсують Аліса (вона з Макарова), киянин Марко, Тася (вона з Луцька), Надія, Зоя (на різних етапах: подруга Аліси, Тасі і Надії), ще є мандрівний угорець Нестор – він тут на правах «сусіда», весь час підкреслює, що добре знає Україну. Їм всім тридцять чи трішки за тридцять. Вони всі приїхали сюди учитися і затрималися: хто на три місяці, хто на три роки. Перед кожним стоїться питання: чи готові вони повертатися і чи варте те повернення розставання із Сицилією. Резюмуємо зміст «Гірких апельсинів»:

«Можна сісти на пором, так само, як учора, і повторити цей день, і цю ніч, і не повертатись назад».

Уже перша історія Марка задає ритм книжці. Манченко дуже вправно працює з підтекстом: історії її героїв треба збирати з клаптиків, з непроговореного, з історій інших персонажів. От Марко. Він приїхав з Києва на пару місяців: стажується на місцевій винарні. В Україні йому не те, щоби погано, просто любить жити деінде. Марко орендує житло в сеньйори Феррара — «канонічної» сицилійської удови, яка полюбляє розказувати, яким дивом був її покійний чоловік. Згодом ми дізнаймося, що чоловік Феррара був злом і його смерть принесла полегшення родині. Тим часом Марко зустрічає Алісу, вони проводять разом ідеальний день і дівчина зникає. День той, до речі, — свято Святої Лучії, цій святій відтяв голову її власний наречений. Історія удови – це коментар до історії Аліси: кожен ідеальний спогад приховує непоправну кривду, що одна людина спричинила іншій.

Кожна жінка в «Гірких апельсинах» зазнала болю буквального, фізичного — від чоловіка, кожна від того рятується: хто байками про щасливий шлюб із мерцем, хто серійними втечами. А тут Марко ще зауважать: сеньйора схожа на його бабусю. І тільки тоді помітимо, що Марко ніколи не говорить про матір: про батька, про братів-сестер, але не про маму. І де вона втекла? І від чого?

В «Гірких апельсинах» є сотні історій насправді. Половину з них нам треба буде «довигадати» самотужки.   

«Гіркі апельсини» складають специфічно елегійні новели (так, наче описують не іншу країну, а інший час — якийсь умовний початок 1960-х чи кінець 1900-х, дивлячись, у кого яка жевріє фантазія про тиху-мирну «золоту добу») і, як чесно обіцяє назва, елегія та гірчить. Марина Манченко — в літературі «новенька», «Гіркі апельсини» — її перша книжка. І вона написала найніжніший найобережніший текст про жінок, які пережили насилля. А таке треба уміти.