Денбраунщинівна, яка стібеться над жанром пошуку скарбів. Рецензія на роман Сергія Карюка

Спеціально для LiRoom книжкова критикиня Ганна Улюра зробила огляд п’яти книжок, які увійшли до короткого списку та претендують на звання найкращої книжки 2022 року за версією BBC.

• Читайте інші огляди у нашому проєкті за посиланням.

Сергій Карюк — дуже плідний автор; ті, хто кохаються на жанровій прозі, це ім’я знають: він пише все підряд — від криптоісторичних романів до нуарних політичних детективів і козацької вампіріади, найчастіше ті жанрові єралаші видавець Карюка називає «містичним трилером». Хоча якщо бути точними, то «13 андалуських днів і ночей» — авантюрний роман про пошук скарбів. Є у прози Карюка одна феноменальна здатність: це настільки погано, що часом стає навіть добре і уже годі розрізнити, чи це «погана книжка» (за аналогією з «bad movie») чи уже пародія на неї.

«Ферія» виключенням не стала: це чистої води денбраунщинівна (тільки без альбіносів), яка стібеться над самим жанром пошуку скарбів.  

Під час ферії (тобто великого вуличного ярмарку — і він на сюжет не впливає) посеред Сицилії група школярів бачить, як один чоловік тягне річкою другого чоловіка, очевидно, уже мертвого. Приїздить поліція. Одного доправляють в морг: це був Роман Цибульський —секретар українського консульства. Другого беруть на допит: це є український гастарбайтер-маляр Анатолій Чайка.

У Чайки цікавезна біографія: він був міліціонером в 1990-2000-х, звідти залишилося чимало знайомств з тодішніми київськими рекетирами, нині — іспанськими мільйонерами (цей факт рухає сюжет), згодом Чайку мобілізували в АТО, був на фронті, повернуся — втратив в автокатастрофі близьку людину, знову пішов на фронт, поранили, демобілізувався, люто бухав і шукав неприємностей, потерпає від хронічного болю, подався на заробітки в Андалузію. Уже тут Чайка задіяний в великому скандалі: гастарбайтери повстали прости місцевих драґділерів, наваляли їм і закрили ринок збуту в Вілья-де-ла-Фронтера. Очолив цю справу Чайка, тепер до нього придивляються і місцеві органи, і місцева мафія (російська, ясна річ)… Герой насправді крутий. Жоден із моментів його біографії ніяк не відіб’ється на мотивації героя. Біографія Чайки — окремо, «Ферія» —окремо. 

Деякий людям просто треба дія і прилив адреналіну, мети й інших мотивів вони не мають. Так каже один із героїв «Ферії». За цим принципом діють всі без винятку персонажі роману. Хто ми такі, щоби засуджувати брак адреналіну в (ще живому) організмі?

Чайку розшукала дівчина-блоґерка і наймає на роботу. Каже, що донька місцевого графа й емігрантки з Волині. Чайка має допомогти їй розслідувати справу, куди замішаний і покійний секретар консульства. Хтось вирішив привезти з Колумбії давно загублений скарб часів Реконкісти. Першої зачіпкою до справи стане цитата з кіна «Діамантова рука». Інші етапи слідства – не меншої потужності. Та що там ті скарби уже. Чайка закохався! (Ні, Рей – не донка короля Ельдорадо, а шкода). Чайка любить спагеті-вестерни і кілька разів цитує «Хорошого, поганого, злого» (кіно знімалося неподалік від місця дії «Ферії»). Там троє ковбоїв полюють золото конфедератів. Найскладніше в тому кіні збагнути, хто ж хороший і поганий, а хто просто потвора. Власне, та сама інтрига є і в Ферії. Є колишній київський бандюк «Мясорубка», є атошник Чайка, є блоґерка Рей — і тільки один із них Клінт Іствуд. «You see in this world there’s two kinds of people, my friend. Those with loaded guns, and those who dig». Саме нам у тій «Ферії», дорогенькі, випало копати.